Українські жінки, які рятувалися від війни та знайшли прихисток у країнах Європейського Союзу, нерідко стикаються з новими викликами – від економічної нестабільності до різних форм насильства та дискримінації

Дані масштабного дослідження Агентства ЄС з основних прав свідчать: безпека за кордоном для багатьох із них виявилася відносною. Про це розповідає "Дивогляд" із посиланням на Українську правду.

Дослідники опитали понад тисячу українок, які виїхали після початку повномасштабного вторгнення. Більшість із них опинилися у Німеччині, Польщі та Чехії. Окрім анкетування, фахівці провели інтерв’ю з жінками, які пережили насильство. Як з’ясувалося, навіть відведеної години часто не вистачало – співрозмовниці прагнули виговоритися і розповісти про пережите.

Першими труднощами для біженок стали житло і робота. І якщо дах над головою знайти вдалося відносно швидко, то з працевлаштуванням ситуація значно складніша. Лише частина жінок змогла знайти роботу, і тільки одиниці – за фахом. Багато хто працює без контрактів, з низькою оплатою або взагалі без неї, а робочий день часто перевищує норму.

Саме економічна вразливість відкриває шлях до зловживань. Частині українок пропонували підозріло вигідні умови – житло, роботу чи допомогу – які насправді могли приховувати експлуатацію. У деяких випадках від жінок вимагали передати документи або натякали на необхідність сексуальних послуг в обмін на підтримку. Такі ситуації дослідники розглядають, як потенційні ознаки торгівлі людьми.

За словами представників дослідження, жінки з кращим фінансовим становищем рідше потрапляють у такі ситуації, адже не змушені погоджуватися на сумнівні пропозиції. Найбільш уразливими залишаються молоді жінки, а також ті, хто не має стабільного доходу чи достатнього рівня освіти.

Окремою проблемою стала агресія на мовному ґрунті. Кожна друга українка стикалася з негативною реакцією або відкритими проявами ворожості через використання української мови в публічних місцях. Інколи це обмежувалося образами, але були й випадки фізичного втручання.

Одна з історій описує ситуацію в громадському транспорті, коли чоловік почав вимагати від жінки з дитиною покинути трамвай. Він кричав:

"Україна? [...] Навіщо ви сюди приїхали? Забирайтеся звідси!", після чого застосував силу, змусивши її вийти. При цьому ніхто з пасажирів не втрутився.

Схожі випадки – не поодинокі. Загалом кожна четверта опитана повідомила, що зазнала фізичного насильства після початку повномасштабної війни, причому більшість таких інцидентів сталася вже за межами України. Часто агресорами виступали незнайомці, але значна частка випадків пов’язана з людьми з найближчого оточення – колегами або партнерами.

Не менш поширеним є сексуальне насильство та домагання. За даними дослідження, 6% українок пережили сексуальне насильство, а кожна друга стикалася з домаганнями. При цьому значна частина таких випадків сталася вже в країнах ЄС.

Жінки розповідали, що домагання найчастіше надходили від незнайомих чоловіків, але іноді й від людей, які надавали послуги – наприклад, у медичних чи гуманітарних структурах. Водночас лише невелика частина постраждалих звертається до поліції. Більшість воліє ділитися пережитим із близькими або взагалі мовчати.

Фахівці пояснюють це тим, що рівень звернень серед українок приблизно відповідає загальноєвропейському, але їхній досвід має свою специфіку. Багато жінок перебувають за кордоном без партнерів, тому ризики насильства зміщуються у бік сторонніх осіб – колег, знайомих або випадкових людей.

Крім фізичних і сексуальних загроз, значна частина біженок стикається з психологічним тиском. Деякі жінки розповідали, що їхні партнери, які залишилися в Україні, намагаються контролювати їхнє життя на відстані – через дзвінки, повідомлення та соціальні мережі, вимагаючи постійних пояснень і обмежуючи контакти.

Одна з респонденток зазначила, що чоловік, який раніше здавався нормальним, після її приїзду почав поводитися агресивно та нав’язливо. Вона підкреслила, що не дозволила ситуації перерости в насильство, додавши:

"Він домагався мене, але ми приїхали туди не для того, щоб служити йому. Ми приїхали, щоб врятуватися від війни".

Попри складнощі, багато українок також відзначають підтримку з боку місцевих жителів і організацій. Проте контраст між допомогою і ворожістю часто стає додатковим психологічним навантаженням.

Окреме занепокоєння викликає майбутнє. У 2027 році завершується дія механізму тимчасового захисту, який дає українцям право на проживання і доступ до базових послуг у ЄС. Що буде далі – поки що невідомо, і це створює новий рівень невизначеності.

Експерти наголошують, що жінки, які вже отримують медичну чи психологічну допомогу через пережите насильство, не повинні втратити її після завершення цього статусу. Також вони підкреслюють важливість недопущення примусового повернення тих, хто пережив травматичний досвід.

Раніше "Дивогляд" писав, що українка відверто розповіла про переваги Німеччини.

Чудернацькі історії з України, котики, скандали світових зірок, гумор і трохи дикого трешу з московських боліт – читайте першими в Telegram Дивогляд 5.UA.