Родина, яку об'єднала війна
"Волонтерство – це поклик душі. Коли люди об’єднуються – міста стають фортецями", – говорить Марія Стецик.
Вона відверто зізнається, що ніколи не вважала себе публічною людиною, не мала досвіду організації масштабних проектів. Проте її звичне життя, як і буденність мільйонів українців, назавжди змінив кінець лютого 2022 року. Маючи волонтерський досвід часів Майдану та чітку громадянську позицію, вона розуміла: аби не піддатися паніці, розум має залишатися холодним, а руки – зайнятими роботою. Про це розповідає "Дивогляд".
Саме з її ініціативи на Львівщині, у затишному містечку Кам'янка-Бузька, де робота не зупиняється ні на день, забилося одне з найневтомніших волонтерських сердець. Тут, за сотні кілометрів від лінії зіткнення, розгорнули свою діяльність "Кам’янецькі павучки" – спільнота, що вже давно стала символом єдності громади. Тепер щодня десятки небайдужих рук схиляються над основами майбутніх сіток, перетворюючи звичайні стрічки на маскувальний щит для українських військових. З часу заснування спільнота сплела 1320 маскувальних сіток та співпрацює з більше ніж 45 - ма бригадами. За роки діяльності до спільноти долучилися нові волонтери, однак є й ті, хто приєднався до команди ще від дня її заснування.
Тоді, у 2022-му, в недільний ранок 27 лютого, вона пішла в аптеку, купила необхідні медикаменти і принесла їх до місцевого гуманітарного штабу в Кам'янці-Бузькій – точну локацію "Дивогляд" свідомо не вказує з міркувань безпеки, аби не наражати волонтерів на небезпеку. Передавши пакети, Марія запитала, чи не потрібна допомога з сортуванням речей, і між іншим поцікавилася, чи не планують у місті плести маскувальні сітки для фронту.
Відповідь керівництва стала для неї викликом, який змінив усе: "Ну, хіба ви організуєте?"
І вона організувала. Сьогодні, через роки великої війни, її звична буденність – це не лише власні справи, а й координація десятків людей, логістика,прийом замовлень, узгодження деталей та підбор кольорів,пошук та закупівля якісних матеріалів, кілометри маскувальних сіток. Марія з усмішкою згадує свої перші "бойові хрещення" в тилу: як тягнула 23 кілограми профарбованої тканини, поки хтось із водіїв не підвіз її до штабу. Саме з її рішучості та допису в місцевій фейсбук-групі зародилася велика ініціатива, яку сьогодні всі знають як "Кам’янецькі павучки".
"Я людина немедійна взагалі, і в мене були великі сумніви, що відгукнеться достатньо людей", – зізнається Марія.
Шлях від першої сітки до майстерні
У перші дні після заклику Марії у волонтерському штабі рух людей майже не припинявся – місцеві мешканці масово несли тканину та одяг. Люди працювали в холодному приміщенні, не маючи чіткого уявлення про технологію. Першу сітку вони сплели без каркаса, прикріпивши її до стіни за допомогою шнурків.
Щоб координувати роботу цього неймовірно мотивованого "вулика", організатори почали клеїти собі на одяг жовтий скотч – так їх було легко помітити в багатолюдному приміщенні. На початках матеріалом слугувало все, що приносили небайдужі люди, – від старих штанів до постільної білизни. Волонтери обирали переважно природні відтінки, адже яскраві кольори можуть демаскувати позиції, а сині та червоні тканини добре помітні у ворожих тепловізорах. Через потребу в природних кольорах білу тканину фарбували самостійно, в домашніх умовах виварюючи її з барвниками. Друга координаторка Галина Лапка згадує чимало курйозних історій того періоду. Якось їй довелося прасувати щойно привезену вологу зелену тканину, через що фарба надовго залишила зелені сліди на її колінах.
Справжній прорив і перехід на новий рівень стався восени 2022 року, коли "павучки" почали працювати зі спанбондом – сучасним нетканим матеріалом. Щоб закупити першу партію, довелося відкривати збір коштів, до якого долучилася вся громада.
Коли рулони доставили, волонтери спочатку занепокоїлися, адже матеріал здавався занадто тонким. Однак на практиці він виявився чудовим варіантом: легким, міцним і таким, що взимку не примерзає до техніки, на відміну від звичайної тканини. Перевезення спанбонду також виявилося непростим завданням – величезний рулон не поміщався у легковик "Волга". Згодом нарізати матеріал допоміг Богдан Труш у місцевій друкарні.
Родина, яку об'єднала війна
Від самого початку робота стала своєрідним психологічним осередком, що допомагав відволіктися від сирен і тривожних новин. До місцевих волонтерів долучилися переселенці з Енергодара, Харкова, Маріуполя, Нової Каховки, Балаклії, Слов'янська, Скадовська, Миколаївщини та Житомирщини, поступово ставши невід’ємною частиною "павучкової" родини.
Тут є свої легенди і теплі історії. Одного разу переселенка з Маріуполя, пані Неля, сортуючи принесені речі, знайшла в кишені піджака 5 євро. Ці гроші миттєво обміняли, аби купити тканину. А пані Світлана з Скадовська, яка пересувалася на милицях, взимку долала ожеледицю та сходи на другий поверх, аби просто допомогти нарізати стрічки. За роки спільної роботи волонтери стали настільки близькими, що під час зустрічі вітаються обіймами. У найскладніші періоди вони працювали навіть напередодні Великодня та у Святий вечір. Тут не поділяють запити на "свої" й "чужі" залежно від місця проживання: якщо звертаються з іншої громади, "павучки" так само беруться до роботи, адже всіх об’єднує спільна мета – допомога Збройним Силам України.
Сітка як оберіг і пастка для дрона
Зворотний зв'язок від військових – те, що змушує "павучків" щодня ставати до роботи. Вони плетуть сітки під конкретні потреби: для техніки – максимально щільні для окопів – менш щільні, аби бійці могли бачити територію.
Одна з виготовлених волонтерами маскувальних сіток, за словами Марії, фактично врятувала життя. Один із військових розповів, що під час обстрілу разом із побратимом залишив машини та сховався. Коли вони повернулися, вцілілою виявилася лише одна автівка – та, яку накрили маскувальною сіткою. Подібних історій, каже Марія, чимало.
Військові регулярно дякують волонтерам за їхню роботу: передають прапори, відстріляні гільзи, календарі, а часом, повертаючись із фронту у відпустку, особисто приїжджають із тортами та словами вдячності.
На знак вдячності військові передали до волонтерського штабу незвичайний пам'ятний трофей – ворожий парашут, за допомогою якого окупанти намагалися скинути снаряд на позиції наших захисників,на щастя він не вибухнув і його повернули окупантам.
Тил не має права на втому
"Сьогодні початковий ажіотаж дещо спав", – говорить співкоординаторка ініціативи Галина Лапка.
Проте кістяк організації – близько 20 активних волонтерів – продовжує працювати як злагоджений механізм щодня, з 9:00 до 17:00. Це переважно яким зараз дуже допомагають працівники за урядовою програмою "Армія відновлення" від Центру зайнятості.
Громада й надалі активно підтримує "павучків". Місцева друкарня допомагає нарізати матеріал, а освітні заклади організовують благодійні ярмарки, кошти з яких спрямовують на закупівлю необхідного. Школярі також передають окопні свічки та власноруч створені малюнки для військових на фронті. Небайдужі допомагають доставляти готові сітки до поштових відділень і забирати великі рулони спанбонду.
Марія та всі учасники спільноти працюють із думкою про те, що в кожну сітку вони вкладають частинку своєї душі, щиру молитву та тепло сердець. Кожен вузлик, зав’язаний їхніми руками, зрештою стає своєрідним захистом для військових, які щодня боронять Україну на передовій.
Раніше ми розповідали, що волонтер Пуришев добровільно поїхав до рф, щоб рятувати сина від ворожих спецслужб.
Чудернацькі історії з України, котики, скандали світових зірок, гумор і трохи дикого трешу з московських боліт – читайте першими в Telegram Дивогляд 5.UA.
