Перші місяці повномасштабної війни стали для мільйонів українців часом вимушеного вибору – рятувати життя та їхати в невідомість
Люди залишали домівки, роботу, бізнес, родину, вивозячи з собою лише найнеобхідніше. Закордон здавався простором безпеки та стабільності. Минуло майже чотири роки. Реальність змінилася. Українці навчилися жити в умовах війни, адаптувалися до викликів і водночас – до життя в еміграції. Саме цей досвід став точкою переосмислення: дедалі більше людей ухвалюють рішення повернутися додому. Про це розповідає Дивогляд із посиланням на Kyiv Post.
Хоча абсолютної безпеки в Україні немає, багато хто говорить про появу розуміння ризиків і правил виживання. Укриття, генератори, графіки відключень, побутова пристосованість стали частиною щоденного життя. Для багатьох така "контрольована нестабільність$ виявляється психологічно легшою, ніж постійне життя в чужому середовищі.
Родина, як головний магніт
Найпотужніший мотив повернення – близькі люди. Розділені сім’ї, самотні батьки, діти, які ростуть без одного з батьків, – усе це створює сильний емоційний тиск. Бажання бути поруч, допомагати, підтримувати й жити спільним життям часто переважає страхи.
Ностальгія та відчуття дому
Еміграція – це не лише інша країна, а й втрата звичного ритму життя. Люди сумують за дрібницями: знайомими вулицями, двором, улюбленою кав’ярнею, мовою навколо. Навіть успішна інтеграція не завжди здатна замінити відчуття "свого місця".
Фінансові та житлові труднощі
З часом умови перебування за кордоном ускладнюються. Соціальні виплати скорочуються, оренда житла дорожчає, конкуренція на ринку праці зростає. Для багатьох життя в Україні, навіть за складних обставин, стає економічно зрозумілішим і доступнішим.
Медицина та побутова доступність
Поширений міф про "ідеальну медицину" за кордоном часто руйнується на практиці. Черги, висока вартість послуг, мовний бар’єр і складність потрапити до спеціалістів змушують українців або регулярно їздити лікуватися додому, або остаточно повертатися.
Психологічна втома від еміграції
Життя в іншій країні вимагає постійних зусиль: вивчення мови, підтвердження дипломів, адаптації до нових правил. Не всі витримують цей марафон. Для частини людей повернення – це спосіб зберегти внутрішній баланс і психічне здоров’я.
Відчуття "чужого" середовища
Навіть через роки багато емігрантів не перестають почуватися сторонніми. Культурні відмінності, ментальні бар’єри та соціальна дистанція іноді не зникають, як би людина не намагалася інтегруватися.
Мова, як щоденний виклик
Знання англійської не завжди достатньо для повноцінного життя та роботи. Необхідність досконало володіти місцевою мовою стає серйозною перешкодою, особливо для людей старшого віку або тих, хто не має мовних здібностей.
Патріотизм і бажання бути корисним
Частина українців повертається з глибоким переконанням, що саме зараз їхнє місце вдома. Побачивши інші країни, вони хочуть застосувати новий досвід для розвитку України, працювати, платити податки, допомагати суспільству та брати участь у відновленні держави.
Чому бізнес також обирає повернення
Не лише люди, а й компанії все частіше відмовляються від релокації за кордон. Основні причини – складна логістика, висока вартість запуску з нуля, відсутність звичних ринків збуту та неможливість перевезти обладнання.
Повернення на вже налагоджені виробничі майданчики, де є кадри, інфраструктура та партнери, часто виявляється ефективнішим рішенням. Водночас для власників бізнесу важливу роль відіграють ті самі людські фактори: родина, дім, відчуття приналежності.
Окремим мотивом стає бажання підтримувати економіку країни – створювати робочі місця, платити податки та брати участь у відбудові.
Раніше "Дивогляд" розповідав про те, як українці планують витрачати кошти у 2026 році.
Чудернацькі історії з України, котики, скандали світових зірок, гумор і трохи дикого трешу з московських боліт – читайте першими в Telegram Дивогляд 5.UA.
