Чоловік, який пройшов фронт і бачив смерть побратимів, сьогодні створює ікони на дерев’яних ящиках від снарядів. Для нього це не просто мистецтво, а спосіб показати, як крізь зло і жах війни "проявляється щось святе та милосердне". Про цю незвичайну історію пише "Дивогляд" із посиланням на Hromadske.
Від фронту до пензлів: шлях, сповнений болю та віри
У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр без вагань знову взяв до рук зброю. Маючи армійський досвід і життєву мудрість, він приєднався до зенітно-ракетного полку. Його завданням було прикривати установки від ворожих дронів. За себе він не боявся – каже, що найбільше тягли додому думки про рідних.
Та служба обірвалася несподівано: чоловіка демобілізували за віком.
"Я ніяк не міг уявити, що хлопці мої залишаються в строю, а я чомусь маю їхати додому", – зізнається він.
Повернувшись, Олександр почав працювати у ліцеї Ківерців учителем фізкультури та "Захисту України". Тут йому доводиться вчити молодь, як вижити на війні, знаючи, що 15 його колишніх учнів вже загинули на фронті. Ветеран навчає дітей, що навіть через незначну недбалість на війні можна втратити життя.
Мистецтво серед війни
Ще на фронті, під час нетривалих хвилин затишшя, Олександр, який багато років не торкався пензля, почав малювати. Це стало способом відволіктися від постійного стресу й смерті. Тепер, повернувшись, він створює ікони на ящиках з-під снарядів – груба деревина зі слідами цвяхів та маркуванням боєприпасів стала для нього символом трансформації війни на щось світле.
"Щоб як глянути – то аж пройняло", – пояснює він свій задум.
Уроки життя для дітей
У школі Олександр стикається з браком матеріалів для уроків. Підручників немає, турнікети приносять волонтери, а макети зброї він бере у реконструкторів. Попри це, він розробив власну методику навчання: як накладати турнікети, мінувати територію та виживати під обстрілами.
"Це про життя і смерть", – наголошує вчитель.
Сім’я і надія на мир
Син Олександра, фахівець з комп’ютерної графіки, нині служить прикордонником. Батько зізнається, що не хотів, аби син ішов на війну, але тепер пишається ним. У нього також є донька та двоє онуків, і найбільше він мріє про те, щоб вони ніколи не побачили того, що довелося пережити його поколінню.
Після пережитого Олександр інакше цінує звичайні речі – дружні розмови, спорт, добру їжу.
"Тільки зараз я можу робити те, що хочу. Малювати ікони, спілкуватися з друзями", – каже він.
Раніше "Дивогляд" розповідав, як українські військові стали свідками смішної та нетипової сцени на фронті.
Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.
