Мандруємо Україною: 10 найцікавіших палаців, про які ви не чули

Певно, ніколи ще українці так активно не подорожували рідною країною, як під час карантину через COVID-19

Наближаються вихідні і пора знову обирати маршрут для мандрівки. Пропонуємо вам розглянути 10 цікавих палаців, про які ви, можливо, навіть не чули. Кудись можна буде доїхати зі столиці за кілька годин. А для відвідин інших варто запланувати трохи довшу подорож.

У більшості українських палаців схожа доля – після революції 1917 року їх розграбували, розібрали на будматеріали, зробили свинарники, склади, училища чи інтернати. Звісно, ніякої реставрації і належного догляду. Як пише Lowcost.ua, зараз деяким пощастило, їх реставрують, але більшість – руйнується або вже практично зруйновані. Тож варто встигнути побачити, поки ще щось залишилося.

Палац Вороніна, Білокриниця, Тернопільська область

Цим замком володіли одразу кілька відомих родів: Збаразькі, Вишневецькі, Радзивіли. У 19 ст. тут сталася пожежа і маєток майже повністю згорів. Те, що залишилося, купив поміщик Чесновський і перебудував його під красивий неоготичний палац, залишивши від старих замкових укріплень лише деякі мури.

Після того, як Чесновський був репресований царським урядом за участь у польському повстанні, у 1866 році, маєток на аукціоні за 27 тисяч карбованців викупив граф Олександр Воронін – таємний радник Київського генерал-губернатора.

Після смерті власника і за його заповітом у палаці у 1892 році відкрили сільськогосподарський навчальний заклад. Зараз це Кременецький лісотехнічний коледж.

Палац Потоцьких, Тульчин, Вінницька область

Це один із найкращих зразків класичної палацової архітектури в Україні, який ще називають "тульчинський Версаль". Цей палац – лише один із багатьох на українських землях, якими володіли Потоцькі. Граф Станіслав Потоцький (Щенсний) був найбагатшою людиною краю і мав 165 000 кріпаків.

Подейкують, що саме тут на одному із балів Потоцький зустрів майбутню дружину Софію, на честь якої побудував відомий дендропарк "Софіївка", що знаходиться в Умані.

Зараз у будівлі палацу в Тульчині знаходиться училище культури. Основна будівля непогано збереглась, але колись Тульчинський палац був справді розкішним. Його спроєктував французький архітектор Жозеф Ежен Лакруа, а внутрішніми роботами займався голландець Меркс. Садиба мала картинну галерею, бібліотеку на 17 тисяч томів, невелику друкарню, манеж, турецькі лазні, стайні, оранжерею, декілька службових приміщень, садибний театр, трупа якого складалася аж із 200 акторів.

З головним корпусом бокові споруди з'єднувалися скляними галереями, а сам палац – тунелями з містом Тульчин. У середньовіччі підземелля використовувалися для схову від нападників, зокрема турків, а також у приватних справах. Взагалі під Тульчином дуже багато підземних ходів, у деякі можна потрапити і сьогодні, якщо розпитати у місцевих.

Маєток Ганських, Верхівня, Житомирська область

У цьому маєтку жила дочка київського губернського маршала Адама Жевуського. Вона отримала селище Верхівня у посаг після одруження з польським графом Вацлавом Ганським. Через 13 років під впливом від творчості письменника Оноре де Бальзака вона надішле йому листа, який підпише "Іноземка". Так почнеться їхній багаторічний роман у листах. Коли Евеліна овдовіла, вона подорожувала з Бальзаком Європою, а у 1847 році письменник вперше приїхав у палац Ганських у Верхівні.

"Тут я побачив справжні степи, бо Україна починається в Бердичеві. Порівняно з нею все, бачене до цього, – ніщо. Переді мною простягалася пустеля, царство хлібів. Тутешні ґрунти – український чорнозем, шар чорної і жирної землі товщиною до пів сотні футів, а то й більше; такі поля ніколи не удобрюють, а сіють на них тільки зернові", – писав Бальзак.

Він проживав у палаці і, звичайно, багато там писав, досліджував побут селян (у листі другові він розповідав: "В Україні, у цьому раю земному, я запримітив уже 77 способів приготування хліба"), 6 разів їздив до Києва, зупинявся там у маєтку Ганських на Печерську. У 1850 році вони з Евеліною нарешті одружилися в Бердичеві, у костелі Святої Варвари, та через пів року Бальзак помер у Парижі.

Зараз у палаці знаходиться аграрний технікум. Три кімнати на другому поверсі відведені під Музей Оноре де Бальзака, серед експонатів є особисті речі письменника.

Зовнішнє оздоблення палацу непогано збереглося, у будівлі ще вгадується інтер'єр та ліпнина. Навколишній парк має площу 30 га. Там ще росте старий каштан висотою 18 м, під яким любив відпочивати письменник. Одного разу, коли повернувся до Парижа, він написав в листі Евеліні: "Я марив Верхівнею цілий день. Навіть бачу найдрібніші домашні дрібнички. У своїй уяві я відкриваю шафку з цукерками, яка стоїть біля підвіконня в твоїй спальні, перераховую крапельки воску на оксамитовій скатерці столу, за яким ми грали в шахи. Присягаюся честю, любов'ю до тебе – я живу там".

Палац Шувалових, Тальне, Черкаська область

Селище Тальне було у власності Потоцьких, тоді Наришкіних, але коли перейшло до дипломата та графа Миколи Шувалова, почало розквітати. Він збудував тут не лише палац, а й цукроварню, цегельню, броварню, два водяних млини та конезавод. На центральній башті досі зберігся родовий герб Шувалових. Поховані вони тут же – могильні плити знаходяться на подвір'ї палацу.

Мисливський палац збудував голландський архітектор. Будівля має три башти, збережені елементи фахверку, ліпнину. Господарську частину спорудили у стилі англійських котеджів. Над парадним входом – родинний графський герб – срібний єдиноріг із золотими очима.

Після того, як у 2014 році палац передали на баланс міської ради, там провели реставрацію.

Палац Ґалаґанів, Сокиринці, Чернігівські область

Це родове гніздо відомого козацького роду і колишнє місце зустрічі української інтелігенції. Палац на 60 кімнат у стилі ампір з високим декоративним куполом. Колони, балкони, грецькі статуї, флігелі, до головного входу веде алея довжиною 400 м, збереглись службові приміщення, приміщення для худоби, стайня та ворота. Парк на 425 га з альтанками і озерами є пам'яткою садово-паркового мистецтва державного значення.

Колись у палаці була велика мистецька галерея (її навіть взяли за основу під час створення Чернігівського художнього музею), коштовна колекція посуду і зброї.

Зараз там знаходиться профтехучилище та музей відомого українського кобзаря Остапа Вересая, а на території проводять кобзарський фестиваль "Вересаєве свято". Неподалік знаходиться Ічнянський національний природний парк, а також палац Тарновських у Качанівці.

Палац Закревських, Березова Рудка, Полтавська область

Березова Рудка до того, як її викупив засновник відомого українського роду Закревських Йосип, генеральний бунчужний Війська Запорізького, належала гетьману Івану Скоропадському. Закревський звів палац, який не вирізняється вишуканою архітектурою, та має цікаву історію.
У цьому місці знаходиться одна з трьох у Європі єгипетських пірамід-каплиць: друга, до речі, теж у Полтавській області, а третя – у Римі. Гнат Закревський був послом Російської імперії в Єгипті і повернувся звідти справжнім єгиптоманом. У 1899 році на його замовлення у Березовій Рудці побудували піраміду, де ховали представників роду. Зараз вона, на жаль, дуже занедбана. Після революції 1917 року піраміду сплюндрували, шукаючи дорогоцінності. Врешті, комуністи хотіли знести її взагалі, але бульдозер не зміг зрушити її з місця.

Нащадки Закревських роз'їхалися по світу. У 2004 році родинне гніздо вперше відвідала внучка Гната Закревського Колетт Хартвіч із Люксембурга. За її кошти було перекрито дах палацу, зроблено водовідведення. Це врятувало будівлю від остаточного руйнування.

Свого часу у Березовій Рудці гостював Тарас Шевченко. Він закохався у заміжню Ганну Закревську і почуття виявилися взаємними.

Шевченко написав портрет Закревської та присвятив їй кілька віршів, один із яких "Якби зустрілися ми знову…" став відомим романсом. Деякі дослідники вважають, що донька Софія, народжена Закревською – дитина Шевченка. Достеменно це не відомо, але Платон Закревський її не визнав і дитину віддали в прийми.

Якщо ви втомилися від серйозних новин і хочеться трохи розслабитися, підписуйтеся на наш канал у Telegram. Дивогляд 5.UA – канал, де живуть тільки лайтові новини. Релаксуймо разом!

Палац Попова, Василівка, Запорізька область

Цей палац вважають архітектурною гoрдістю Зaпoрізькoї oблaсті. Його офіційна назва – Вaсилівський істoрикo-aрхітектурний музей-зaпoвідник "Сaдибa Пoпoвa". Тaкoж інкoли мoжнa зустріти нaзву "Тaврійський зaмoк".

Замок-палац був споруджений у 19 ст. із червоної цегли з власних заводів Василя Попова в Василівці. Замок мав різні лазні – фінські, римські, російські тощо, бальну залу, вітальні, картинну галерею, бібліотеку, колекцію старовинної зброї. Там також був етнографічний музей із експонатами 15 культур. На даху обладнали астрономічну обсерваторію з телескопом. Також були метео- та електростанції. Метеостанція палацу входила у мережу метеослужб Російської імперії.

Крім основного будинку ансамбль доповнювали стайні, службові приміщення, пейзажний парк і фонтани. Останній власник садиби Юрій Попов організував тут симфонічний оркестр.

Є свідчення, що в часи більшовицького перевороту Юрій, рятуючи майно, встиг вивезти один вагон найкоштовніших речей. Книги, меблі, етнографічні колекції, картини, скульптури пограбували або знищили. Найбільших втрат зазнали замок, парк і навколишня діброва, яку вирубали на дрова. До початку ІІ світової війни в палаці зробили свинарник, а згодом у стайнях розмістили школу для дітей із ментальними хворобами. Зараз комплекс частково зруйнований, а будівельні матеріали розікрали місцеві мешканці.

Палац Кеніга, Шарівка, Харківська область

Білосніжний пaлaц ще називають Цукровим не лише через колір, а й тому, що останнім власником садиби був цукровий магнат Леопольд Кеніг. Передній фасад палацу прикрашений двома баштами із зубцями та шпилями. Багато кімнат зберегли свій інтер'єр. Частково зберігся настінний живопис, кахельні печі, дубова обшивка стін, різьблення та дерев'яні парадні сходи.

Праве крило будівлі – це господарські кімнати. Тут збереглася піч, на якій готували їжу для господарів. Ліве крило – скляна двоповерхова галерея, яку прибудували вже в радянський час. Вона повторює стиль палацу та додає йому певної симетричності. У 2001 році передній фасад будівлі був відреставрований. Проте інші фасади, тераси та містки залишаються в поганому стані.

Шарівський парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Його площа – понад 40 га. Він прикрашений трьома терасами та підпірними стінами, які, на жаль, залишаються занедбаними. У низині знаходяться два озера, а на схилах розрослись дерева, є алеї з голландських лип. Навколо парку розкинувся ліс із древніми дубами віком 150-300 років.

Палац Хоєцького, Томашівка, Київська область

За старих часів це село належало церкві: спочатку київським православним митрополитам, потім – теж київським митрополитам, але вже католицьким. У кінці 18 ст., після розділу Польщі, Катерина ІІ вилучила землі і дарувала їх князеві Олексію Долгорукому. Він своєю чергою продав їх шляхтичу Яну Непомуцкому Хоєцькому, депутатові польського Сейму. За 100 років Хоєцькі звели на берегах річки Ірпінь декілька садиб і костел, але найкрасивіша будівля – це модерністський палац у Томашівці. Зараз палац Хоєцьких є пам'яткою архітектури національного значення.

У 2000 році комплекс маєтку перейшов монахам Свято-Введенського монастиря (УПЦ МП), які влаштували тут свій скит – Ризоположницький чоловічий монастир. Монахи ґрунтовно відреставрували споруду, розбили парк, облагородили територію, відгородивши місцями муром із баштами по кутах. Вхід на територію вільний, там можна прогулятися кількарівневими терасами, прикрашеними скульптурами херувимів та тварин, у маленькому зоопарку живуть лами, страуси, павичі та фазани.

Палац Фредра, Вишня, Львівська область

У цьому палаці жив і творив основоположник польської комедії і літературної мови Олександр Фредро, а також росла його дочка, письменниця, художниця, мати двох відомих українських церковних та громадських діячів, блаженних священномучеників – Андрея та Климентія Шептицьких.

Великий мурований палац Олександр Фредро звів у 1835 році. Дата побудови палацу вибита на скульптурних прикрасах, вмурованих у ліве крило. На відміну від інших схожих палаців, ця будівля відносно непогано збереглася не лише зовні, залишилася чимала частина внутрішнього декорування: сходи виготовлені з червоного дерева, стелі ще досі вкриті ліпниною. З радянських часів у палаці розташована частина аграрного коледжу. Але тут працює і меморіальна кімната, в якій колись багато часу проводив внук господаря – Роман, майбутній владика Андрей Шептицький.

Збереглися приміщення колишньої конюшні та господарської будівлі, де жили та працювали кухарі, покоївки. Площа маєтку становила приблизно 40 га. Тут росли 300 видів унікальних дерев, корковим і тюльпановим деревами можна помилуватися й зараз, є каштанова та липова алеї. В артезіанському колодязі до сьогодні є вода.

Раніше "Дивогляд 5.UA" розповідав про 5 мальовничих місць поблизу Києва, куди можна поїхати на вихідні.

 

ПРОКОМЕНТУЙТЕ

Читайте більше