Метеорит "Княгиня" – найбільший у Європі
Урочище Чорні Млаки – місце падіння Княгинянського метеориту 9 червня 1866 року. Упав найбільший у Європі метеорит о 16:05 за місцевим часом, поблизу села Княгиня – між хребтами Стінка та Явірник.
Небесне тіло з'явилося вогняною кулею над містом Липтовський Мікулаш, пролетіло на схід над словацькими містами Шаріш, Земплін, Пряшів (Словаччина) і, подолавши відстань понад 200 км, розірвався біля села Княгиня в Україні – на висоті приблизно 40 км.
Це був справжній "кам'яний дощ". Каміння знаходили на полях, дорогах, на вулицях сіл Княгиня і Стужиця (Україна), Збой (Словаччина). Але більша частина впала в ліс, де тоді так і була знайдена. Лише в перші дні місцеві мешканці знайшли понад 60 каменів. Загалом же їх було майже 1200. Найбільший уламок був знайдений на схилі гори Стінка, в урочищі Чорні Млаки.
Метеорит першим, за переказами свідків подій, знайшов селянин Василь Крив'яник. Щороку він косив траву на галявині в урочищі "Чорні Млаки". За декілька днів після падіння метеориту він вийшов на сінокіс і побачив на луці яму, якої раніше не було. Чоловік вирішив узятися за лопати – на глибині понад 2 м він побачив великий уламок – як потім з'ясувалося, вагою 279 кг 766 г. При падінні він розколовся на два шматки – вагою 141 кг 833 г та 137 кг 933 г. Від останнього відколовся ще один, менший – 2 кг 350 г.
Про знахідку довідався лісничий із Великого Березного Антон Покорний, який за пару волів купив цей уламок у Василя Крив'яника і перепродав Імператорському музею у Відні, де метеорит зберігається і в наш час.
Адміністрація Ужанського комітату 2 липня 1866 року створила спеціальну комісію з метою зібрати та вивчити уламки метеориту. Через 10 днів на місце падіння приїхала наукова експедиція з Відня та Будапешта і детально обстежила територію 2 х 0,75 милі. Тоді знайшли ще 72 уламки загальною вагою 100,5 фунтів (приблизно 46,7 кг). До 24 вересня 1866 року їх було знайдено загалом 850,5 фунтів (385,8 кг).
За даними Віденського історико-природничого музею, загальна маса усіх уламків метеориту становить 500 кг. Уламки Княгинянського метеориту зберігаються в історичних та природничих музеях 115 міст світу.
"Княгиня" увійшла в історію не тільки як найбільший метеорит в Європі. У грудні 2009 р. тележурналіст Віктор Тар в архівах знаходить цікаві дані про закарпатського небесного гостя.
1881 р. в журналі Science було опубліковано матеріал "Дарвін і відкриття доктора Гана викопних організмів в метеоритах". А там – листування між Чарльзом Дарвіном і Отто Ганом (німецький геолог Otto Hahn, не плутати з фізиком), який стверджував, що в метеориті "Княгиня" в 1880 р. він знайшов частинки позаземних коралів, паразитів і рослин (Die Meteorite (chondrite) und ihre Organismen, 1880). Ці наче б то докази Ган передав зоологу Вейнлендеру, який підтвердив відкриття. А після цього і Чарльз Дарвін, який вивчив знімки Гана, написав йому: "Здається, важко буде сумніватися, що на ваших фотографіях дійсно є зображення живих істот. І якщо вам вдасться переконати деяких учених, то ви, напевно, зробили одне з найбільших відкриттів за всю історію людства!".
Щодо достовірності результатів досліджень Отто Гана, як і наступних "відкриттів", то повторні аналізи метеоритів на вміст у них мікроорганізмів давали негативні результати. Але подібні знахідки надихали людей шукати відповідь на питання про походження життя на Землі і сприяли утвердженню старої теорії панспермії – гіпотезу космічного походження життя на Землі. Попри спростовані з часом дані, що свідчили на користь панспермії, теорія живе і досі.
Головна маса сьогодні зберігається у Віденському музеї природної історії (Natural History Museum in Vienna). До речі, і нині у районі падіння метеориту "Княгиня" можна зустріти шукачів його уламків.
Куди подівся метеорит "Біла Церква"?
14 січня 1796 року поблизу села Блощинці Білоцерківського округу впав метеорит. Був він невеликим, загальною вагою всього 9,2 кг. У цьому селі знаходився маєток колишнього коронного гетьмана, а тоді вже російського генерала Францишка-Ксаверія Браницького. Отже, свідків у такої події не могло не бути. І вони були.
Ось як описував момент падіння Лаврентій Похилевич у праці "Сказания о населенных местностях Киевской губернии…" (Київ, 1864 р.), спираючись на розповідь поміщика та краєзнавця Едварда-Леопольда Руліковського: "У селі Блощинці в день нового 1796 року впав із хмар із великим шумом аероліт. Прикажчик, який перебував на току власника, негайно прибіг на місце, де впав із повітря камінь, поблизу токових воріт на вигоні; камінь вгруз на 6 вершків у мерзлу землю, своїм теплом розморозив землю навколо себе, а коли був вийнятий, то зберігав ще теплоту".
Не менш цікава і загадкова – подальша історія цього метеориту. І про це розповів історик Євген Чернецький: "В літературі відсутні відомості про того, хто першим знайшов метеорит. Але, скоріш за все, методом історичних співставлень – це був економ, католик Вінцентій Тренчинський (він на той момент служив економом у Блощинцях). Метеорит, звичайно, перенесли в садибу Браницьких... Потім, певно, Ксаверій Браницький передав у Віленську медичну академію на дослідження, у музеї якої він зберігався ще в середині 19 століття. Зараз його фрагмент (вагою 1826 г – ред.) знаходиться в Музеї геології Національної Академії наук".
Де ж знаходиться решта уламків? У Браницьких був музей старожитностей і, певно, якийсь шмат посланця небес пролежав у маєтку Браницьких – аж до 1918 року, аж коли вони швидко виїхали за кордон. Подальша доля рештків метеориту досі незрозуміла.
Іллінецький кратер – найдавніший у Європі "відбиток" метеорита
Іллінецький кратер утворився від космічного гостя, габарити якого вражають. Сама лише маса позаземного тіла становила 40 млн тонн. І впало це диво на Вінниччині. Проте не зараз, а 400 млн років тому. Від падіння гіганта утворився кратер діаметром 7 км та глибиною приблизно 800 м – неподалік райцентру Іллінці, що за 40 км від Вінниці.
Він розташований на вододілі річок Соб і Сібок, а також на межі двох районів: між селом Лугове Іллінецького району та селом Іваньки на Липовеччині.
Аналогів Іллінецькому кратеру нема ніде у світі. У породі космічного тіла науковці виявили нікель, кобальт та іридій – елементи, які і стали причиною для тверджень про позаземне походження цього об'єкта. Адже було виявлено вищий, порівняно із земним, вміст цих елементів – у співвідношеннях, притаманних метеоритним породам.
Давній прибулець подарував Вінниччині найбільший у світі агат. Проте нині камінь зберігається в Берлінському музеї.
1974 р. у кратері вперше були знайдені алмази. Одразу після цієї знахідки місце засекретили. Це лише другий кратер на Землі, де були виявлені ці дорогоцінні камені.
Уламки метеорита також недешеві. Один із них, у Вінницькому планетарії, кілька років тому оцінили у 200 тисяч доларів. Вагою 3 кг.
Камені та глину з кратера мешканці довколишніх сіл використовують при будівництві, а буро-коричневими каменями викладена мостова дорога одного з навколишніх сіл. Також із цих уламків раніше виготовляли жорна. Місцеві жителі збирають тут чебрець та звіробій. Чай із трав, зібраних на території Іллінецького метеоритного кратера вважається надзвичайно цілющим. Люди вірять, що він вбирає в себе космічну енергію зоряних каменів, і запевняють, що напій надзвичайно корисний при багатьох захворюваннях.
Дослідники знайшли у цьому місці ріг північного оленя. Це дає підстави говорити про наявність людських поселень на місці "зоряної рани".
У 1988 році Іллінецький кратер увіковічнили на поштовій марці, однак це місце туристичним об'єктом нині не є.
Іллінецький кратер – найвідоміший метеоритний кратер віком майже 400-430 млн років. Такі місця називають "астроблемами", що в перекладі з грецького означає "зоряна рана".
Це найдавніший в Європі метеоритний кратер і знаходиться він в Іллінецькому районі Вінницької області.
Його досить просто знайти поблизу міста Іллінці (40 км на південний схід від Вінниці), на вододілі річок Соб і Сібок між селами Лугове Іллінецького та Іваньки Липовецького районів.
Численні наукові дослідження довели, що Іллінецький кратер має космічне походження і є подією планетарного масштабу – зіткненням Землі з величезним космічним тілом. При падінні космічне тіло розкололося на три уламки. Один потрапив у місце, де нині знаходиться село Іваньки, інші два – на місце села Лугове.
Читайте також: Напівзабуті звичаї Зелених свят: чому дівчата на Трійцю закривали обличчя і як ворожили разом із хлопцями