Величезні рани на морських ссавцях та великій рибі змусили дослідників перевірити сміливу гіпотезу про ядерну мутацію, проте реальна причина її гігантських розмірів виявилася куди природнішою. Про це повідомляє "Дивогляд" із посиланням на Lad Bible.
Криваві сліди атаки та версія про радіоактивний витік
Sharkzilla привернула увагу науковців після того, як у регіоні зафіксували серію виняткових за масштабами нападів на морську фауну. Хижачка відкусила 60-сантиметровий шматок плоті у горбатого кита, завдала глибокої рваної рани півметровій довжини тюленю та роздерла тунця вагою понад 180 кілограмів.
Серія атак потрапила в центр уваги документального проєкту Sharkzilla Takes New York у межах "Тижня акул" на Discovery. Фахівець із вивчення акул Крейг О’Коннелл висунув гіпотезу, що до розширення габаритів риби могли спричинитися радіоактивні речовини.
"Наприкінці 1960-х років у каньйоні Гудзон затопили 15 тисяч бочок із ядерними відходами. Через десять років туди повернулися, щоб перевірити їхній стан, і виявилося, що всі вони протікали. Радіоактивні витоки можуть впливати на дику природу, навіть на найвищих хижаків. Якщо тварини зазнають впливу ядерних відходів, це може спричинити генетичні мутації та аномальне зростання. Якщо цей хижак генетично змінений, він може бути швидшим, сильнішим і смертоноснішим за будь-якого іншого хижака на Землі. Саме тому ми називаємо його Sharkzilla", – зазначив дослідник.
Також О’Коннелл підкреслив, що фіксація такого велетня свідчить про поступове відновлення популяції великих хижаків біля узбережжя Монтаука, де їх раніше майже повністю виловили.
Результати аналізів: що насправді приховувала Sharkzilla
Аби перевірити версію мутації, команда О’Коннелла вистежила хижачку, зафіксувала її, встановила мітку та взяла біологічні зразки тканин. Результати лабораторних досліджень повністю спростували наявність радіаційного впливу:
-
Відсутність забруднення – жодних слідів радіоактивних речовин у тканинах не виявили.
-
Природне пояснення – Sharkzilla виявилася звичайною, проте надзвичайно великою вагітною самицею акули мако.
-
Район розмноження – підводні зйомки довели, що ця акваторія слугує розплідником для виду, а агресивне полювання самиці зумовлене потребою в енергії для вишукування їжі для потомства.
Небезпека виду та статистика нападів на людей
Акули мако вважаються одними з найшвидших та найагресивніших мисливців океану. Вони здатні виростати до 4 метрів у довжину та набирати вагу понад 570 кілограмів. Міжнародний союз охорони природи зараховує цей вид до тих, що перебувають під загрозою зникнення.
Попри грізну репутацію, мако вкрай рідко перетинаються з людьми через глибоководний спосіб життя у відкритому океані. За даними спостережень з 1980 по 2024 рік, офіційно зафіксовано лише 10 випадків їхніх нападів на людей, з яких 3 виявилися летальними.
Раніше "Дивогляд" розповідав, куди в Європі великі білі акули масово мігрують через потепління.
Чудернацькі історії з України, котики, скандали світових зірок, гумор і трохи дикого трешу з московських боліт – читайте першими в Telegram Дивогляд 5.UA.
