5 канал

Петро Потєхін: Захищаючи Савур-Могилу, ми захищали ворота Донбасу

Полковник командування Високомобільних десантних військ Збройних Сил України Петро Потєхін у програмі "Експертна тема" на "5 каналі" розповів про подробиці боїв за Савур-Могилу в серпні минулого року.

МИ ЗАХИЩАЛИ ВОРОТА В ДОНБАС

– Зараз приблизно рік від моменту боїв на Савур-Могилі, в яких ви брали активну участь. Як помінялося ваше життя за цей рік? Ви залишилися служити у ВСУ, як я розумію, так?

– Я дійсно 18 серпня 2014 року отримав наказ висунутися на чолі підрозділу військовослужбовців 25-ї повітрянодесантної бригади на допомогу полковнику Гордійчуку, який на той момент перебував на Савур-Могилі, утримуючи цю висоту. Що ми і зробили. Ми висунулися, під Амвросіївкою взяли добровольців, це було 7 військовослужбовців 25-ї бригади плюс добровольці військовослужбовці підрозділів Збройних Сил України, які виявили бажання так само з нами піти. Ми сіли на "Урали" і прибули на Савур-Могилу, де приступили одразу до обладнання фортифікаційних споруд і зайняли позицію, тому що Савур-Могила – це панівна висота, з якої видно на багато кілометрів. Це були ворота до Донбасу під час Другої світової війни. Сама по собі – це меморіальний комплекс, на ній знаходився шпиль, оглядовий майданчик, внизу був майданчик для автомобілів, техніки часів Другої світової війни. Там під час війни загинула дуже велика кількість солдатів радянської армії. Це вважалася дорога, не дорога, а ворота в Донбас у німців. Вони зробили там укріпрайон, який радянські війська мужньо визволяли під час Другої світової війни. Тут же те саме відбулося в нашій ситуації, тільки ми захищали ці ворота, намагалися не пустити незаконні збройні формування на територію України, щоб утримати якомога більше нашої території і зберегти якомога більше життів наших солдатів.

– Як так сталося, що Савур-Могила, в результаті наші звідти відійшли і зараз її контролює "ДНР"?

– У той час склалася така ситуація, що наші війська, по-перше, були розтягнуті на велику відстань. По-друге, через постійні обстріли. Тобто ця Савур-Могила входила в сектор Д. Було сформовано кілька секторів, було прийнято рішення в АТО, це – А, Б, С, Д і М. Сектор Д був на мій погляд, найбільш несприятливий для ведення бойових дій, тому що підрозділи, яким поставили завдання – закрити кордон, а це 79-та бригада, 72-га бригада, частини і підрозділи 24-ї бригади – увійшли в коридор. Цього зробити теж було... неможливо не зробити, інакше б... іншого виходу просто не було у Збройних сил України. Інакше б озброєні всілякі незаконні формування просто б поповнювали ряди Луганської та Донецької областей з боку Росії. Тому треба було ізолювати ці дві області з боку Росії, щоб не допустити надходження цих озброєнь. Тому все було зроблено правильно. Єдине, що...

– Вже на той момент через ту частину кордону переходили російські війська, так? То вже у вас була така інформація?

– На той момент переходили підрозділи, як ДРГ, невеликі підрозділи техніки, автомобільної, бронетанкової техніки, але в не такій кількості. Підрозділи, які стояли на кордоні і вели бої – 79-га бригада вела бої, 72-га бригада і 24-та – тобто в деяких...

Вже з росіянами вели?

– Ну тоді не було поняття такого, як росіяни, тоді це були незаконні збройні формування, які не носили ні знаків розрізнення, у них не було розпізнавальних знаків на техніці. Тобто просто заходила техніка, зазвичай в темний час доби, і ми її намагалися зупинити. Іноді у нас це виходило, іноді не виходило. Я хочу сказати, що 79-та бригада… Чому я говорю про 79-ту бригаду, тому що я сам з командування десантних військ і 79-та бригада прийшла, точніше я прийшов разом з нею, виконувати завдання саме по ізоляції кордону. І за час знаходження там, поки ми не вивели 79-ту бригаду з сектора Д на відновлення боєздатності, можна сказати, то у нас були втрати порядку… більше 20 чоловік ми втратили загиблих, загинув майор, якому потім було присвоєно звання Героя. І більше 300 у нас було поранених військовослужбовців. Перші саме загиблі під час висунення або виконання завдань, коли ми просувалися, у нас з'явилися під Савур-Могилою. 12 червня 2014 року у нас загинуло двоє військовослужбовців 79-ї бригади. Після цього довелося ще більше мобілізуватися, тому що до цього моменту ми не отримували такого зіткнення. Тобто не було бойового зіткнення, не було таких... ми проходили більш-менш спокійно. Так, були люди невдоволені, блокували наші колони, але ми з цим справлялися нормально і просувалися вперед. А тут – це вже була війна.

КОРДОН З РОСІЄЮ БУВ ПРАКТИЧНО ВІДКРИТИЙ

– Ви маєте на увазі місцеві мешканці?

– Так, місцеві мешканці.

– Це ще був період, коли вони висловлювали незадоволення тим, що українська армія заходить?

– Так, тобто ми входили – вони були невдоволені тим, тому що там є бізнес, поруч кордон з Росією, у них було це все, нелегальний може навіть...

– То там контрабанда була ще в тому місці?

– Може й контрабанда, тому що кордон, по ідеї, з Росією був практично відкритий. Прикордонні підрозділи – так, вони існували, але практика показала, що протяжність кордону така велика, що можна було вирішувати будь-які питання. І ми намагалися перекрити цей кордон, і у нас, в принципі, виходило все добре. Але в один прекрасний момент під Ізварине 79-та бригада в момент висунення потрапила під обстріл "Градів", сильний обстріл. У нас з'явилися дуже великі втрати в техніці, і нам довелося перебудовувати свою тактику. 79-та бригада опустилася нижче і в районі Дякове зайняла район, щоб не допустити формування, просування незаконних формувань на територію Луганської, Донецької областей. І після цього ситуація загострилася, до такої міри, що через постійні обстріли наших підрозділів трошки почав падати, я не кажу що впав, ні, моральний дух, він почав падати не в таких обсягах. Ну почали з'являтися незадоволені, і треба було щось зробити. Ми не могли стріляти убік Росії, бо якби ми відкрили вогонь, хоча вогонь вівся відкрито з території Російської Федерації, я як десантник кажу, що по 79-й бригаді вівся вогонь відкрито з артилерійських систем, з танків, мінометів...

– З території Росії, так?

– Так, з території Росії. І наші частини просили, постійно запитували дозвіл у мене, а я запитував дозвіл у командування сектора Д на відкриття вогню у відповідь. Але якби ми відкрили відповідь, ми б не виконали своє завдання і це була б передумова, щоб спокійно російські війська...

– Тобто вам казали, що якщо ви відкриєте вогонь у відповідь, то російські війська здійснять вторгнення? В результаті вторгнення все одно відбулося через…

– Ми б на той момент, я думаю скомпрометували... це був би привід сказати, що обстрілюють територію Росії, тому ми вводимо свої війська. Хоча на тій стороні відкрито стояли батальйонно-тактичні групи російських військ, вони були побудовані в колони уздовж дороги. Вони теж не ховалися.

– Тобто ви їх бачили? Чи ваша розвідка знала?

– Так, ми їх бачили, навіть не ховалися, там не було навіть секрету. Але якби ми відкрили вогонь, це було б пряме вторгнення. Я думаю, що на етапі 23 або 24 серпня просто урвався терпець або скінчилися аргументи, якими можна було аргументувати присутність підрозділів або озброєнь на території України. Тому і пішло пряме вторгнення.

– Пряме вторгнення, в тому числі через ту ділянку кордону, яка пролягала через сектор Д, так?

– Так, у тому числі через сектор Д перейшло більше чотирьох батальйонно-тактичних груп – це не закрита інформація, вона є на сайті Міністерства оборони. Там працювали аналітики, більше чотирьох тактичних груп регулярних російських військ перейшло саме в напрямку Маріуполя, з боку Амвросіївки. Тому було прийнято рішення не дати захопити Маріуполь, було відправлено на проведення рейдових дій 95-ту, 79-ту бригаду, яка повинна була відрізати тили і не дати можливості захопити Маріуполь. З чим вони впоралися дуже добре, тобто Маріуполь не був захоплений. Наші частини висунулися з боку Гранітного в Тельманово, продовжували вести рейдові дії і таким чином зірвали блискавичне захоплення Маріуполя. Маріуполь не захоплений, досі стоїть, хоча і Гранітне зараз знаходиться під впливом "ДНР", "ЛНР", і Тельманове. У Гранітному взагалі знаходився штаб сектора Д, який існував до 20 серпня і також потрапляв під обстріли. І 20 числа він був обстріляний і знищений. Загинуло більше 5 військовослужбовців і поранено близько 19 військовослужбовців. Тобто після цього штабом АТО було прийнято рішення про ліквідацію у зв'язку з тим, що втратили саме засоби управління. Сектор Д був розформований. На даному етапі штабу сектора Д не існує. Є А, Б, С, М. Д – не існує досі.

НАС ОБСТРІЛЮВАЛИ З ТЕРИТОРІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

– Ви зараз говорите, що вже на початку 20-х чисел, 25-го, кажете, вже було стовідсотків відомо, що заходять російські диверсійно-розвідувальні групи і техніка, так? У той час, скажімо, керівництво Генштабу стверджує, що на момент Іловайська їм було невідомо про те, щоб росіяни переходили українські кордони…

– У той момент я вже перебував у госпіталі, знаходився в реанімації 24 серпня, отримав перше поранення саме на Савур-Могилі 19 серпня, друге – 20 серпня, після чого мене евакуювали. На той момент російських військ у відкритому зіткненні або у відкритій бойовій дії я не бачив. Тобто ми воювали або із замаскованим підрозділом, який не носив знаків розрізнення, або підрозділи, які були переодягнені в іншу форму одягу.

– Але ж ви кажете, що вас вже обстрілювали з території Російської Федерації.

– Так, з території Російської Федерації, але підрозділи, які стояли вздовж кордону. Тобто вторгнення такого відкритого до того моменту не було. Вторгнення почалося 23-24 числа. Я в цей момент вже перебував у госпіталі і це просто дізнавався...

– У Дніпропетровську?

– …Так, Дніпропетровську... від своїх військовослужбовців, які мені телефонували і говорили, що бачили. Плюс я шукав своїх військовослужбовців, які потім потрапили з Савур-Могили, три військовослужбовця потрапили в полон саме до російських десантників. 26 числа вони згідно з наказом залишили Савур-Могилу під командуванням Гордійчука. І всі ці підрозділи, які відійшли з Савур-Могили, та підполковник із позивним "Сокіл", який вів групу добровольців і Гордійчука, всі потрапили в полон.

– Вони потім були звільнені, так?

– Так, і далі продовжували службу. Всі мої військовослужбовці гідно дослужили до демобілізації. Зараз вони перебувають вдома, ми з ними зідзвонюємося, деякі навіть мені телефонують і хочуть призватися заново.

– Серед ваших були ті, які перейшли на той бік? За даними військової прокуратури, загалом було 8 тисяч службовців ЗСУ, які перейшли на протилежний бік.

– Серед моїх знайомих, з якими я служив, вже в армії пішов 25 календарний рік, таких не було. Я не знаю таких випадків, щоб перейшли на бік ворога, саме військовослужбовці, які проходили зі мною службу.

У вашому секторі було це?

– Мені невідомі такі факти. Єдине, що було, – багато безвісти зниклих, і досі про них невідомо, в тому числі й начальник розвідки сектора Д. Вийшла така ситуація, що в Степанівці був наступ, і підрозділ 30-ї механізованої бригади саме приймав там бій, багато було невирішених, незрозумілих питань, тому туди для проведення переговорів був відправлений начальник розвідки і ряд офіцерів. Історія досі невідома. Начальник розвідки – де він, що він? Ми не знаємо.

– Є підозра, що міг опинитися в Росії?

– Я навіть не знаю, де він міг... від нього немає ніяких повідомлень. Військовослужбовців, з якими я перебував у секторі Д і які потрапили в полон в Амвросіївці, вже давно обміняли. Я з ними зустрічався, і ще раз хочу сказати, що сектор Д був сформований на базі 8-го армійського корпусу, тобто багатьох офіцерів я знав ще до проведення АТО, з багатьма був знайомий... Ось єдине – це невирішене питання з начальником розвідки. Я не знаю його подальшу долю. Тому я не можу стверджувати, що він або перейшов на бік ворога, або не перейшов, для мене він безвісти зниклий. Історія покаже.

Я ПОПРОСИВ КЕРІВНИКА СЕКТОРА Д ВІДКРИТИ ВОГОНЬ САМЕ ПО ГОРІ. ПО НАС ПОЧАЛИ ВЕСТИ ВОГОНЬ І СЕПАРАТИСТИ, І НАША АРТИЛЕРІЯ

– Серед тих, хто з вами воювали на Савур-Могилі, були теж герої, які обороняли цю висоту, які не були офіційно оформлені, які оформилися вже згодом. Ви про них згадували в інтерв’ю Юрію Бутусову в "Цензор нет". Як склалася їхня доля потім? Чи занесли взагалі до їхніх справ те, що вони там брали участь? Чи стали вони хоча б учасниками…

– Так, 17 військовослужбовців розвідувальної роти, дійсно, які прийшли зі мною на Савур-Могилу під командуванням підполковника, як я вже говорив, "Сокола", брали участь безпосередньо. Я ще раз хочу подякувати і цьому підполковнику, і всім військовослужбовцям, які зі мною обороняли Савур-Могилу, бо завдяки їм я живий, мене евакуювали. Не дали, грубо кажучи, загинути, тобто надавали з їхнього боку все, що могли. Так само, коли ми опинилися у важкій ситуації, я знаходився там в підвальному приміщенні, нас обстрілювали. Обстріл був дуже сильний, інтенсивний, я такого не бачив, я просто почув у одного з військовослужбовців, що багато там у нас було поранених. Ні я, ні інші військовослужбовці, багато з них, не могли рухатися. Я по рації почув, що один із військовослужбовців сказав: мужики, хто може, виходьте, вони вже зайшли на пів-гори, ще 30 хвилин і нас зметуть. Знаєте, як у фільмі "Сталінград" бійці почали виходити з цього підвального приміщення, залишили нам тільки одного автоматника, щоб нас не взяли в полон. Тобто одного залишити, незважаючи на звання. І я чисто випадково згадав, що у мене був мобільний телефон керівника сектора Д. Коли я йшов, він мені дав цей телефон і сказав: "Буде важко, подзвони, я допоможу чим зможу". Я згадав цю фразу і сказав: "Хлопці, у мене є телефон, оскільки я рухатися не міг, знайдіть у мене в кишені". Вони знайшли у мене дійсно цей телефон. Позаяк вони не знали моїх позивних і керівник не відповів би, мені довелося сказати свій позивний і позивний старшого сектора Д, інакше він просто подумав, що це провокація. Я попросив відкрити вогонь саме по горі, що й було зроблено. Нас почули і нас почали гатити з обох сторін. По нас почали вести вогонь і сепаратисти, незаконні збройні формування, і артилерія наша. Але завдяки цьому ми скинули цих військовослужбовців незаконних збройних формувань, і всі прийшли і сказали "спасибі, ми після війни вип'ємо пляшку віскі". Тому я так само саме хочу подякувати цьому солдату, який під вогнем – щоб ви розуміли, там не ловить телефон – під час обстрілу бігав і шукав місце, де ловить цей телефон. Він додзвонився, сказав. І коли він почув і побачив, сказав: "нас почули, все, зараз відкриють вогонь". Ми як могли зіщулились. Дійсно вогонь відкрили. Він вибіг вдруге і сказав: "ще необхідно, бо піхота пішла, танки йдуть". Ми хотіли добити їх, щоб у них не було такої можливості, але не поцілили. Танки ми не підбили і бій тривав аж до темряви. Евакуювати поранених і вбитих змогли тільки з настанням темряви, бо дорога туди одна, в Петрівське, і вона постійно перебувала під обстрілом.

ДУМАЮ, МИ НАВЕДЕМО ПОРЯДОК НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ, І З КРИМОМ МИ ТЕЖ РОЗБЕРЕМОСЯ, ЯКЩО НЕ В ТАКОМУ, ТО В ПРАВОВОМУ ПОЛІ

– Начальник Генштабу Віктор Муженко говорить, що за рік наша армія дуже сильно змінилася, покращилося і постачання, і з навчанням ситуація покращилася. За багатьма іншими параметрами,за озброєнням. Якби наша армія на той момент була озброєна, оснащена так, як зараз, чи змогли б ми утримати Савур-Могилу і багато інших гарячих точок на карті?

–Так, я дійсно не можу оцінювати всю армію. Оскільки я офіцер командування високомобільних десантних військ, я можу дивитися тільки з боку десантників. Так, озброєння десантних військ покращилося, воно стало потужнішим. Десантні війська стали розвиватися, переформатуватися в інші напрямки, і це видно, помітно і за укомплектованістю, і за всім. Тобто якби, звісно, було в той момент, ще раз кажу, було б нам легше. У той момент ми б впоралися, якщо не було прямого вторгнення російських військ. Ми б навели порядок. І я думаю, що ми наведемо порядок на території України, все буде добре. І з Кримом ми теж, думаю, розберемося в правовому навіть полі. Якщо не в такому, то в правовому розберемося. Ви бачите – працюють санкції. Ніхто не визнає Крим як частину Росії, все ж таки Крим – це Україна. Я впевнений, що це Україна – і Крим, і Луганська та Донецька області, і вона буде Україною завжди.

– Ви б пішли воювати знову за Савур-Могилу?

– Так, скажу чесно, попри те, що у мене двоє доньок, важко їм довелося, коли мене поранили, тобто довго я їздив по госпіталях. Я ходив до командувача високомобільних десантних військ, кілька разів просився добровільно, щоб мене відправили в зону АТО для виконання бойових завдань. Поки рішення на моє відправлення не було. Тобто командувач, це у його праві, вирішує куди відправляти офіцерів і для якої задачі. Тобто, видно, поки мій час не настав.

Тетяна Даниленко, "5 канал"

Попередній матеріал
Бойовики обстріляли житлові квартали Авдіївки – Силкін
Наступний матеріал
Через падіння винищувача на авіашоу в Британії загинуло семеро осіб