5 канал

Олексій Горбунов: "Аеропорт" написав москвич з американським паспортом, не здивуюся, якщо фільм зніме теж іноземець

Олексій Горбунов у програмі "Рандеву" на "5 каналі" розповів про те, що: не погоджується на пропозиції зніматися в російському кіно; якщо поставити всюди молодих людей, то країну за два місяці буде не впізнати; найстрашніше, що роблять чиновники – забирають у людей віру; не здивується, якщо кіно за "Аеропортом" знімуть іноземці; українська серіальна індустрія розвивається категорично в неправильному напрямку; гітара може бути сильніша за "Град", а також про те, що не довіряє жодному політику.

– Рік ми з вами не бачилися, рік тому ми з вами в Мюнхені спілкувалися, після того багато води утекло. Що скажете: ось ваше життя за цей рік у кіно? Яким воно було?

Ну в кіно все сумно. Те, що показують нашим людям по телеку, в цьому впадло зніматися, навіть якщо жерти вже нічого. "Гвардію" зняли за ці півтора року, і крім "Гвардії" нічого більше не знімали.

А як щодо російських зйомок?

А щодо російських зйомок, у мене було кілька пропозицій. Але поки йде війна, цей жах весь, які зйомки в Росії? Я якось собі погано уявляю. Як повернувся після Росії, в мене немає ні агентів, ні менеджерів, ні продюсерів – все сам.

Ну для вас же не проблема знайти тут агента.

А навіщо він мені потрібен? Мені агент потрібен такий як я. Я людина складна, доросла, 30 років, більше, знімаюся в кіно, дуже багато про цей бізнес знаю. Тому мені потрібна людина, якій я, по-перше, можу довіряти, і по-друге, вона має бути енергійна, відверта і брутальна. Зараз же не стоїть питання так: йти зніматися через гроші. Я краще буду концерти продовжувати грати, творчі зустрічі робити, майстер-класи зараз, до речі, активно роблю. Перетворюю їх на театральне шоу. Бо що мені майстер-клас – читати лекцію я ж не можу, як професор. Ну тобто багато чого відбувається. Радіо "Аристократи", я пішов в ефір, до речі, за що дуже вдячний інтернет-радіостанції. Для мене це дуже зрозуміла історія, щодо радіо. А інтернет – це інші можливості просто, я не чекав навіть.

Якщо кіно прибрати, ваші зйомки в кіно. Ось як змінилася ситуація? Що ви відчуваєте зараз? Це схожі думки з тим, що було рік тому? Ситуація у країні?

Те саме, так. Тільки важче стало і гніву більше, ненависті більше до чиновників, до депутатів, до правителів. Тому що найстрашніше, що вони роблять – наші всі, "виконавці" – віру топчуть, вони забирають віру. Прокурори, судді, менти, депутати – обличчя ті самі, справи ті самі, яких ми не бачимо, посадок немає, у країну нічого не повернули. У двох словах виглядає це так. Але все одно майбутнє за молоддю.

Як це змінити?

Як це змінити? Молитися, нас молитва лише рятує. Сподіватися тільки на свою землю. Бо коли мені кажуть "Україна", Україна, в першу чергу, це там, де я виріс – це Русанівка, це Лісове кладовище, де мої батьки похоронені, це та школа, де я вчився, 182-га, це Театральний інститут, це мій вчитель Костянтин Петрович Степанков, це безліч людей, які мене вчили і щось світле, хороше в мене вклали. Ось Батьківщина для мене – в дуже простих конкретних поняттях. Вона не там – прем’єр-міністри, комітети… Я навіть не знаю, слова у них нові якісь… Насправді, поставте молодих людей – 25, 30 років. Ми країну свою не впізнаємо за два місяці. Що нам розповідають? Як важко, як те... То приберіть ви "динозаврів", пенсіонерів, які нахапали, накрали. Добре б у них половину відняти все ж. Тому що це країна – гроші заробили всі, особливо під час війни. Ще раз кажу: ті люди, які цієї війни безпосередньо торкнулися, вони все-таки заслуговують зовсім іншої уваги. Ми не повинні ходити... вони в першу чергу, з простягнутою рукою: дайте мені учасника АТО або землю, яку обіцяли, квартиру. Весь час чую ці розмови, весь час чую: недодають, недодають, недодають. У них обличчя в телевізор не влазить. Вони недодають і ще щось продовжують говорити. Ну як таке може бути?

Дядя Льоша, а якщо говорити про Схід України, про тих людей, яких зараз ми називаємо сепаратистами, які залишилися там, вони все ж хочуть бути в Російській Федерації і вважають, що не місце їм в Україні.

Я розумію, що дуже багато людей, які реально хочуть жити там, ось як вони звикли жити, як вони хочуть, у них цього не забереш – бажання. Значить треба якось вирішувати це питання. А що робити нам – більшій частині України? Для нас це Україна, наша країна, неподільна. Не знаю. Слухати треба людей все одно, в першу чергу, які живуть там, слухати треба людей, які в прикордонній смузі живуть. Ну і, мабуть, тим, хто керує, безпосередньо зараз. Тука там перебуває, Жебрівський, там же люди. Принаймні Тука, ось все-таки мені здається, я сподіваюся, що ця людина відрізняється від тих, які знаходяться у Верховній Раді. Принаймні обличчя в нього навіть інше, енергія інша у людей. І ось Туці я вірю. Я продовжую спілкуватися з військовими, я продовжую спілкуватися з волонтерами, з дуже багатьма людьми, які допомагають. Ось зараз Будинок Чешира, наприклад, займаємося. Я в ініціативній групі теж, хлопці запропонували це.


Фонд Леонарда Чешира – це міжнародна організація, що займається створенням реабілітаційних центрів для інвалідів війни. Будинок Чешира має відмінне від госпіталів облаштування і покликаний створити комфортні, майже домашні умови для постояльців. Сьогодні фонд утримує понад 250 центрів у 58 країнах світу.


У першу чергу це потрібно для того, щоб психологічне відновлення було і щоб це було своє середовище. Тому що люди, які в війну і живуть разом, вони як ніхто інший один одного розуміють. І швидше виходять психологічно. Загалом справа потрібна.

Ось ці люди, ось продовжується, які були, зробили Революцію Гідності в цій країні, ворога зупинили там, де просто ніхто вже не знає, що було б, якби не ці хлопці… І серед них молоді, які вже життя своє поклали, а багато здоров’я віддали і стали без рук, без ніг, але сила духу та сама. Та сила духу, яку вони показали починаючи з Майдану, з Небесної сотні. Для мене нічого не змінилося – для мене вони були прикладом, прикладом і залишилися. І тільки більше ще зміцнилися у цьому прикладі що стосується чесності, відкритості, молодості. Так, сила духу, що може бути важливіше для чоловіків. Ці люди як були людьми – і ще більшими людьми стали.

Давайте про "Аеропорт" поговоримо.

Давайте.

На нашому телеканалі була телеверсія концерту. Як на мене, це подія насправді. Рекомендуєте диск купувати тим, у кого ще є можливість його купити?

Не знаю, краще щоб не купувати, а щоб роздарували. Ось так, як зробили диск, потрібно роздати людям. Роздарувати і все.


Книга Сергія Лойка "Аеропорт" була презентована 3 вересня 2015 року. Аудіоверсія побачила світ 23 листопада. Твір описує події у Донецькому аеропорту з художньої точки зору, роблячи акцент на психології, а не документальній достовірності.


Це дуже сильна історія, правда?

Не знаю. Я в ній всередині, мені складно сказати. Вона безумовно сильна. Тому що рік тому вперше про "кіборга" я почув від Лойка, коли він був, до речі, у Савіка Шустера на "Вістях", я почув його... він був у прямому ефірі, тоді я почув. Потім з'явилися фотографії "кіборгів" в LA Times. Я прямо відкрив рота, думаю: оце історія. І почали всі про "кіборгів" говорити. Потім я познайомився з "кіборгами" вже безпосередньо. І для мене ця історія дуже така... на серці... Безумовно, "Аеропорт" – це подія, і дякувати Богу, бо про наших героїв треба писати. І знову, москвич з американським паспортом написав, так? Кіно зніме, я не здивуюся, ще там хтось. А ми де в цій історії? Ми, українці, ми де? Міністерство культури, зараз звернуся, ми де? Тиша. Мовчить Міністерство культури.

Думає. На вашу думку, Надія Савченко, яка зараз сидить, і Олег Сенцов, і Кольченко, до речі, і величезна кількість українців, про яких ми не знаємо, але вони там є. Який це має бути шлях до того, щоб ці люди вийшли на волю?

Не знаю, у нас сила нашої землі і наша віра можуть дива робити. Крім того, щоб молитися за Надю Савченко щодня, хай це буде тихо, але якщо ми всі будемо молитися і за Савченко, і за Кольченка, і за Сенцова, і за багатьох наших хлопців, які по тюрмах, то все вийде, все буде.

Як ви думаєте, ситуація, яка нині в Росії, можлива у вигляді революції?.. Ви дивилися виступ Лії Ахеджакової під час похорону Ельдара Рязанова? Як вважаєте, що має статися в Росії, щоб ці "нацпредатели", які насправді є тверезомислячими, чесними, талановитими, розумними людьми, щоб їх стало більше?

Я завжди говорив і повторюю, оскільки я теж росіянин, ну в мене батько з Алтаю, сибіряк, вся лінія тата в Сибіру, я вдячний дуже і Росії, і Москві, і всім, хто давав мені роботу і дарував ці ролі – режисерам, продюсерам, всім. Дуже багато людей мені допомагали в цей період, коли в Москві… Але, повторюю, Росія – країна непередбачувана. Дуже важко сказати – що буде, як буде, чи вийде більше людей.

Ну в них своя революція гідності могла б статися?

Вона буде своя, я думаю. Безумовно. Без революції життя не відбувається, воно не рухається вперед.

Питання лише часу.

Звісно. Часу і місця. Де це станеться – ніхто не знає, але це станеться безумовно. Ми зараз теж живемо "сьогодні-завтра" і не знаємо, що станеться. Це мої близькі говорять, це люди, які працюють у кіно і театрі. Далекобійники тобі по-іншому розкажуть, учителі і лікарі в Росії теж по-іншому розкажуть про своє життя. Воно невеселе, воно дуже невеселе. Чесним людям всюди важко. Тому що буде і як – не знаю. Останнім часом у всіх інтерв’ю кажу, які бувають, що годі вже нам обговорювати де в кого як. У нас тут стільки своїх проблем, у нас тут така величезна країна, нас 45 мільйонів, нехай 44. Але в нас є робити. У нас все одно молодь росте талановита. Я дивлюся по своїй старшій доньці, ось учора ефір вона зі мною на радіо вела, я не очікував, донька і раптом доросла дівчина, ясно міркує, все зрозуміло, чудово вірші читає, пише сама тексти. Тобто вона ніби є обличчям свого покоління, так? Це покоління таке, воно буде змінювати тут усе. Ще раз кажу –  дайте молодим, їх треба слухати і нічого не робити, тоді ми змінимося дуже швидко.

Наразі є ряд запитань, які хотіли б вам поставити. Але у зв'язку з тим, що з вами один на один не бачаться, а є я. Тому…

...у зв'язку з тим, що ми не "один плюс один"? Тому, так.

Це точно. Я вам їх задам частково, але ми їх скомпонували з тими запитаннями, на які нам було цікаво почути вашу відповідь. Ви готові відповідати?

Так.

Як ви вважаєте, якби не політична ситуація, ви б і далі знімалися в Росії більше, ніж ви це робите в Україні?

Думаю, так. Я б знімався, звісно, в Росії. Інше питання: у чому б я знімався? Бо все одно критерій залишається: хороший сценарій, хороший режисер.

Звичайному жителю України, на вашу думку, поза політикою, живеться краще, ніж у Росії?

Складно сказати, мені дуже складно сказати, тому що де, в якому місті? Ще раз кажу: в Україні – в якому місті? У Росії – в якому місті? Чим займається проста людина? Хто вона? Багато є питань, не можу сказати. Я думаю, все одно однаково, тобто середня людина живе зараз дуже важко.

Є умови, через які ви змогли б покинути Україну? Або захотіли б покинути Україну?

Не знаю, не хотів би я про це думати, бо, кажу, коли стався Майдан і мені стало ясно, що ось вона, моя Батьківщина. Це вже все, у мене тут остаточно, все мені відкрилося і мені стало ясно, мені особисто. Тому про себе можу говорити... і не хотілося б мені думати, що має статися, щоб я поїхав з України. Я не знаю, статися що завгодно може, звідки ми знаємо. Поки сподіваюся, що, дасть Бог, і молодь переможе. А тут ми потрібні, хто буде допомагати? Пенсіонери чесні повинні теж бути? Тому ... досвід придасться наш, діти, повірте, знадобиться.

Наша серіальна індустрія розвивається в правильному напрямку?

Ні! Категорично ні, тотально в неправильному, тотально! Це моя особиста думка. Про залізничників є кіно? Про льотчиків є кіно? Про моряків, у нас, між іншим, морська держава, у нас багато моряків по всьому світу гасає. Про моряків хоч одне кіно є у нас? Молоді повинні знімати. У років 25 закінчив інститут, ті, які "Вавилон 13". Там повно талановитих режисерів, операторів. Візьміть будь-якого пацана з "Вавилон 13", він вам покаже, як знімати кіно. І завдяки цим сміливим пацанам, у нас є кадри об'єктивної картини, як революція на Майдані відбувалася, як перші дні війни відбувалися, як захоплення Криму відбувалося. Це все ми можемо побачити завдяки цим молодим операторам і режисерам, повторюю, безстрашним і талановитим.

Так і є. Чи є ролі, про які ви шкодуєте?

Шкодую?

Так, шкодуєте. Знялися, потім подивилися і…

Є, звісно. З такої кількості стрічок, як у мене, зі 135, майже 140 фільмів – за 20 мені не соромно. За 20 фільмів я відповідаю, решта – це шкодую, не шкодую – я не пам'ятаю половини, в яких знімався.

Ну наш "Костоправ", в якому ми з вами познайомилися?

"Костоправ" у мене стоїть серед досягнень…

У двадцятці?

Так. Ось "Костоправ" двічі краще показали б.

Вам стало важче грати військових, після того як ви побували в зоні АТО?

Як "Гвардію" продовження почнемо знімати, я сподіваюся, це буде видно, а поки мені складно сказати. Поки в кадр не увійду... Але ті враження і той багаж від цих історій, від спілкування з АТОшниками, з хлопцями. Причому так: від командирів до самих рядових молодих. Це ось всі враження у мене, їм спасибі за те, що такі люди.

Зараз, як на мене, таке складне питання: чи підтримуєте ви ідею смертної кари для винуватців війни на Сході України?

Не знаю, це мені складно. Я підтримую смертну кару для всіх чиновників, які крали в нашій країні. Ми їх всі прізвища добре знаємо. Ось кому треба смертну кару відновлювати – тим, хто крав у величезних розмірах і продовжує красти в цей важкий час. Ось де смертна кара повинна бути. Ось тут. А не там, хто почав, не почав. Там ще час, історія покаже, і всі прізвища будуть названі. Хто почав і хто привів перший загін озброєний у Донецьк, Луганськ.

Як вважаєте, гітарою можна домогтися більшого, ніж автоматом?

Я думаю, так. Якби був живий сьогодні Висоцький, та в Росії якби Висоцький був би живий, то звичайно, це навіть не "Град" – це сильніше "Граду". Але якщо це у Висоцького в руках або у Цоя.

Чи є політики, яким ви довіряєте?

Ні.

Жодного?

Ті політики, яким я довіряю, вони в могилі давно вже, ці політики. Я письменникам довіряю більше, ніж політикам. Там з людськими якостями біда у політиків. Чого ми про них стільки говоримо? У нас стільки героїв за ці два роки, стільки людей, волонтерів, бабусі, які пенсію несуть, жінки. У нас про жінок окреме кіно треба знімати. Те, що жінки в цій війні, з Майдану починаючи, скільки жінки наші зробили.


15 тисяч жінок офіційно проходять службу в Українській армії. Тисячі жінок отримали статус учасника бойових дій. 611 отримали нагороди від Міністерства оборони.


Це тільки в Україні могло бути. Що наші жінки стільки... та взагалі медсестрами просто… І теж, таку мужність показують, таку жертовність свою.

Дядя Льоша, я знаю, що вони чекають там, безліч людей, які хочуть почути від вас побажання в цей день.

Я всім бажаю мінімум потрясінь, чистого неба, співу птахів, щоб діти були здорові, щоб було більше світла і тепла в душі. І більше всім нам хороших людей – чесних, відкритих і тих, які переживають справді за Батьківщину. Тоді у нас все складеться і все буде добре. А люди у нас хороші. І дай Бог всім хорошим людям всього самого хорошого, світлого, ще раз кажу, і теплого. Миру нам усім, і щастя, і радості нашим дітям. Бо діти – це все. Наше майбутнє – діти. Тримайтеся міцніше, діти, і переможемо!

Яніна Соколова, "5 канал"

Попередній матеріал
У Кабулі стався теракт поблизу французького ресторану, загинула дитина
Наступний матеріал
Новий голова ОБСЄ задоволений перемир’ям на Донбасі