5 канал

Олександр Ірванець: Наш "Еріх Марія Ремарк" зараз бігає десь в АТО з калашниковим

Письменник, драматург і перекладач Олександр Ірванець в ефірі "5 каналу" розповів про нове сприйняття українців у світі, своє ставлення до російського контенту, та вплив революції і війни на розвиток мистецтва

ЯКЩО ПОРІВНЮВАТИ З 1991 РОКОМ, ТО В ЗАХІДНИХ КНИГАРНЯХ, ПРИНАЙМНІ В ЄВРОПІ, УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, КНИЖКИ НАБАГАТО БІЛЬШЕ, НІЖ БУЛО ТОДІ. БО ТОДІ БУЛО НУЛЬ

– От ми хотіли почати від цього важливого моменту, що був такий рубікон у нашому житті – була собі Україна домайданна, і є тепер Україна постмайданна, воєнна і така інша. І ми пам’ятаємо, Олександр Ірванець, напевно, це й на собі відчував, що в деяких куточках Європи часами доводилося пояснювати: а де це є, а хто ми є, і чому "we are not Russians" і так далі. Ваші п’єси перекладені, граються в театрах різних країн Європи: Німеччини, балканських держав, Польщі і так далі. Як тепер виглядає Україна в очах європейців?

– Звичайно, десь перебільшена така моя популярність на Заході, хоча, справді, виконуються навіть в Америці в професійному театрі, і тоді моя п’єска гралася - три вечори. Але в цілому, як нас бачать? Знаєте, я їжджу за кордон з 1991 року, от якраз поки була оця "айрон куртайн". І за кордоном - тоді в Польщі, далі в Німеччині - я ходжу по магазинах, по продовольчих, по промтоварних і по книгарнях. Так от, якщо порівнювати з 1991 роком, то в книгарнях західних, принаймні в Європі, української літератури, книжки набагато більше, ніж було тоді, бо тоді було нуль. Ми з’явилися. Ми з’явилися у свідомості і, справді, нас уже пізнають. Багато хто знає, що у нас війна з Росією. Тобто навіть я ось зараз був минулої осені, в листопаді, у Філадельфії,  випадково на вулиці мене запитали: "Звідки ви?" Я сказав: "From Ukraine". І один хлопець сказав іншим там: "Вони мають війну". Тобто десь людям уже про нас щось відомо. До речі, уже і в західних, навіть у голлівудських фільмах про це говориться. Там одна героїня каже перевізнику, що ми інші тут, і інші тут. Недавно в якомусь серіалі була інша трактовка України: що українці, вони там тільки поживляються грішми Заходу, вдають із себе борців, тобто… Але принаймні, вже знають, що ось є така Україна, яка проти Росії. Знають на сьогодні набагато більше, ніж у 1991-му і мабуть, навіть більше, ніж у 2005-2006, вже процентно більше, але хотілося б ще більше.

ПОВНИЙ ВІДЕОЗАПИС ІНТЕРВ’Ю ДИВІТЬСЯ ЗА ЦИМ ПОСИЛАННЯМ ⟩⟩⟩

– Я бачила, що в багатьох сучасних фільмах використовують кадри революції, наприклад, для затравки. Це такі фільми, які йдуть у кінотеатрах?

– Ні, насправді, візуально - це ж і наша Помаранчева, і ось Революція Гідності. Це все були дуже достойні явища, там є що показувати. Уже до речі, вийшла збірка п’єс про останній Майдан, про Революцію Гідності. Я теж пишу свою п’єсу, але в мене вона ще в процесі. А люди, тобто…

– П’єса про Майдан чи…

– Так, я пишу п’єсу про Майдан, але про це ще рано говорити.

– Не хочете відкрити кілька секретів?

– Ні. Інші драматурги вже написали, вже навіть книжка вийшла. Мистецтво це активно переосмислює, і на Заході вже є певний резонанс. Ну зрештою, ця сама "Зима у вогні". Вибачте, це мабуть найпоказовіша ілюстрація, попри те, що не отримали Оскара, але який розголос!

– Тим більше приємно дивитися, коли бороду нарешті все-таки зголив Юрко і вони працювали на "5 каналі"… Як продюсер цього фільму, сидить у фраці там, в Голлівуді - це теж гарний кадр був, яким ми можемо гордитися, бо він з нами тут працював.

– Тобто це є зараз Україна в очах Заходу.

ЯК МИТЕЦЬ, Я ПРОТИ ЗАБОРОН, ОСОБЛИВО В ЕПОХУ ІНТЕРНЕТУ. МАЄ БУТИ ПРОСТО НОРМАЛЬНЕ МИТО НА РОСІЙСЬКУ КНИЖКУ, ВОНА НЕ МУСИТЬ КОШТУВАТИ ТАКІ КОПІЙКИ, ЯК ВОНА КОШТУЄ

– О’кей, а от дивіться, ще є один важливий момент. Ми знаємо, що багато з того, що трапилось і продовжує траплятися з нами, є частиною так званої "гібридної війни", де всі засоби…

– Я думав, ти скажеш: світової змови.

– Ні, я маю на увазі "гібридну війну", в якій складова "вати" "русского міра" і інформаційна була чи не найбільшою. От почнемо з цього. Я зараз подивився на сайті Адміністрації Президента, давайте подивимось. Є там одна із петицій: закрити український ефір для відео- та аудіотоварів з країни-агресора, з Російської Федерації. Десять тисяч п’ятнадцять підписів, а треба двадцять п’ять тисяч. Серед тих десяти тисяч підписів є підпис Олександра Ірванця?

– Ще немає, і я навіть не певен, чи я б його поставив. Розумієш, я сам як митець, просто передусім як митець, я проти заборон, особливо в епоху Інтернету. Які можуть бути? Хоча якраз в плані візуальної продукції, мабуть так, нехай хто хоче ловить її в Інтернеті. А от у плані книжки, знаєш, має бути просто нормальне мито на російську книжку, вона не мусить коштувати такі копійки, як вона коштує, і відповідно…

– Але петиція відео та аудіо?

– Ну це вже, вибачте, трішки ваша сфера, тобто сфера, насамперед, телевізійників, кіношників. І так, я думаю, це має бути максимально обмежено, бо ці всі "мєнти", "смерші" - воно псує психіку дитині, яка дивиться про "отважных смершевцев, которые воюют с бандеровцами", воно трішечки якось світогляд будує не в той бік.

НАШ ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК ЗАРАЗ БІГАЄ ДЕСЬ НА СХОДІ В АТО З "КАЛАШНІКОВИМ". І ЯК МІНІМУМ ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ МИ БУДЕМО МАТИ ЯКУСЬ ХОРОШУ РІЧ, ТИПУ "ТРЬОХ ТОВАРИШІВ", НЕ РАНІШЕ

– Скажіть, будь ласка, ну з цією темою зрозуміло - ви проти заборон. Але зараз такий вдячний, - мені так здається, можливо я помиляюся, бо не є письменником, драматургом чи поетом, - зараз такий вдячний час, здається, для натхнення. Яка сфера вас особисто надихає, можливо недолугість української політики чи щось таке?

– Та мабуть і це як складова теж. Я не знаю, мені важко пояснити... Я зараз пишу новий роман, про нього теж багато не розповідатиму, але він буде не про сучасність. Я взагалі пишу альтернативну історію. Справді, нам випало жити у цікавий і такий веселий час. І вся справа, що він важкий. Він важкий господарчо, економічно, але вибачте, на нашому поколінні, от ми з вами всі відносно молоді люди, пані Ольго, ми вже пережили дві революції. Дві, а якщо брати мене, то і ту ще студентську "на граніті", ви вже її не пам’ятаєте. Я думаю, зараз дуже гарний час, але наприклад, я напишу п’єсу про Майдан, я обіцяю в прямому ефірі. А от про АТО я не напишу, бо я там був, я виступав у Широкіно, я читав вірші перед бійцями, але ні - щоб написати, треба бути там довго і по-справжньому, треба там повоювати. Я вже казав в одному інтерв’ю, я сформулював так, що наш Еріх Марія Ремарк зараз бігає десь на Сході в АТО з "калашніковим". І за десять, як мінімум, за десять років ми будемо мати якусь хорошу річ, типу "Трьох товаришів", не раніше. Справді…

– Головне, щоб не було "На східному фронті без змін"

– ...ну оце. Я якраз стримався, щоб оцю назву не вжити.

– Хай буде там "Три товариші", "Чорний обеліск", але не більше.

– "Тіні в раю" - в нього був такий роман.

ЯКИМОСЬ СИМВОЛОМ ВОНА ВЖЕ СТАЛА - ЖІНКА З МЕЧЕМ, ЯКА СТОЇТЬ ЗІ СХОДУ, ЛИЦЕМ НА СХІД, ОБЕРІГАЮЧИ КИЇВ

– А я знову ж таки хочу повернутися до альтернативної прози. Я не про "Рівне/Ровно", де мала бути поділена Україна по Рівному, якраз вашому рідному місту, така собі нова Берлінська стіна. З тої сторони "вата" і рускіє окупанти, з тої сторони українці лишилися - такого, на щастя, не сталося. Я до іншого роману, про повість безврем’яних літ “Очамимря”. Там є один такий момент, де совєтський монстр, який стоїть над Дніпром, те, що у нас називали "Баба-Родіна", що він власне рятує Київ від страшного чудовиська, бо падає пам’ятник і…

– Ні, навпаки, сама ящірка на нього настромляється.

– І потім розриває собі живіт і таким чином від Змія врятований Київ. Все о’кей, але совєтская "Баба-Родіна" стоїть, два роки війни, декомунізація на марші.

– Я читав, що начебто в неї мають зняти ось цей серп і молот зі щита. А насправді, ви знаєте, мені… я навіть не певен, що туди було б краще ще й тризуб наліпити. Але чимось, якимось символом вона вже стала: жінка з мечем, яка стоїть зі Сходу, лицем на Схід, оберігаючи Київ. Ну врешті Ейфелеву вежу теж вважали негарною, а потім вона стала візитівкою Парижу.

– А пригадайте Батьківщину-Мати підфарбовували на день Незалежності, синьо-жовтим вона світилася, є кадри…

– З іншого боку, це все біблійне вливання нового вина в старі міхи, воно не рекомендується, але з іншого боку, я ж кажу: ця скульптура, якщо зняти з неї серп і молот, вона несе якесь таке…

– А не буде це якийсь ідіотизм, який ми бачили в певний період сучасної України, коли там з Леніна знімали голову і ставили Тараса Шевченка на тулуб Леніна. Не вийде такий самий ідіотизм?

– Дуже добре, що ми про це говоримо. Це тема для великої тривалої дискусії. Я прекрасно тебе розумію, але мені якраз ось ідея з цією уже, вибачте, обезсимволіченою Матір’ю з мечем, видається чомусь не такою вже зовсім порожньою. І жінка, яка стоїть з мечем обличчям на Схід і оберігає Київ - ось скажімо, такий образ, таке навантаження несе ця скульптура.

– Хочу ще один з моментів свіжої історії підібрати, нам зараз наш редактор допоможе швидше найти це архівне відео. Я про вашого колегу по цеху, про поета і письменника Сергія Жадана. По-перше, він сам з Луганської області, тобто частина території якої окупована. По-друге, він співець Харкова, по-третє, це єдиний, по-моєму, євромайданівець. Тоді, пам’ятаєте, коли сепаратисти, російські окупанти і різні "тітушки" захопили Харківську раду, вони потім робили кривавий терористичний коридор: всіх ставили на коліна. І всіх били і єдиний закривавлений письменник-поет - це був Сергій Жадан, який не став на коліна і пройшов під цими ударами, де всі ці "топази" і всі інші били їх. Два питання зразу до вас, як до митця: а якщо на місці Сергія Жадана був би Олександр Ірванець?

– Та ні, це, мабуть, питання честі, мабуть, теж не став би, незважаючи ні на що. По-друге, це, звичайно, дуже добре, коли ми з одного боку, якась така середньоукраїнська громадська думка так добряче налаштована проти східняків. І коли я їм нагадую, що вибачте, це зараз найкращий письменник України, він живе у Харкові. Інколи ось ці східняки, вони дають такі безпрецедентні приклади мужності, сили. Дівчинка шістнадцятирічна, яка написала цей вірш “Никогда мы не будем братьями” - ну це хіба не доказ. І тому…

– Вона живе в Києві.

– Але вона написала це російською.

– Це щоб зрозуміліше було.

– Я дуже шаную Сергія і я закінчу: і свій новий роман я пишу про Харків.

– Ух ти. А є ще другий момент, який просто хотів: дві сторони медалі. Тобто ми уявили собі кожен, я наприклад, не знаю, як би повівся в таких обставинах, як Сергій, тому завжди хочеться йому тиснути руку, саме за ці кадри. Розумію, що поет є більше ніж поет, але є другий момент: я дивлюся на всіх цих людей, якраз два роки фактично минуло з цих подій. Ці люди, які били за українські символи, або за непокорність, або за всі інші речі, вони ж нікуди не ділися. Що з тими людьми за два роки сталося, на вашу думку? З тими, кого ми тепер можемо окреслити трьома категоріями: рускомірци, вата і послідовники або колаборанти окупанта.

– Насамперед, я думаю, що навіть попри всю, скажімо так, твердолобість, я не хочу нікого образити, вони все-таки теж дещо зрозуміли. Вони зрозуміли, що українців так легко не зламати, з іншого боку, я не скажу, що вони змирилися. Вони, так сказати затвердли, заскорузли у своїй позиції. Хоча мабуть, і не настільки, принаймні в тому самому Харкові, вже не настільки відверто виявляють свою антиукраїнськість. Я не певен, що вони розумнішають, але вони бодай стали стриманішими, обережнішими. А що з ними буде далі, залежить... Як тільки ми переможемо, ми переможемо і їх водночас.

БОЮСЬ, ЩО РІВЕНЬ КВАЛІФІКОВАНОСТІ ПОЛІТИКІВ - ВІД НАЙВИЩОГО ЕШЕЛОНУ - ДУЖЕ ВПАВ

– А про що, який саме момент ви берете для свого твору у Харкові?

– О ні, я вже сказав - це альтернативна історія. Роман називається "Харків 1938" - це робоча назва, але це зовсім інша Україна. Це Україна, яка не входить у СРСР.

– Це ніби Україна ще з часів там УНР стала незалежна?

– Так, потім про це поговоримо.

– Це не те саме русло, в яке ваш колега Василь Кожелянко колись заходив, так? Альтернативна історія.

– Ні-ні, ну так вибач, а “Рівне/Ровно” не той самий жанр?

– Ну та сама Московія, а де тільки…

– Це альтернативна історія. І відповідно, так - це мій жанр, я пишу цей роман, ну але про нього рано говорити.

– Не хочете розсекречувати?

– Героїв, хоча б можна назвати? Хто там буде з тих, кого знає Україна?

– Політичні діячі.

– Які?

– Політичні, діячі мистецтва. Ну наприклад, Харків існує як столиця України, держава називається УРСР, але це українська робітничо-селянська республіка, яка існує окремо, як Польща Пілсудського. Столиця в Харкові, кордони по 1939 рік, тобто Волинь, Галичина під Польщею, в Криму Врангель, столиця в Харкові, зате українським тоді було Придністров’я, Тираспіль - українське місто.

– А Кубань теж тоді чи ні?

– Ні, у нас там далі кордон весь так на Донбасі. І "розстріляне відродження" - не розстріляне, всі живі. Курбас, Куліш, Хвильовий - всі живі. Тобто це загальне тло, а деталі я вам не буду розповідати.

– Ви сказали, що там політики якісь будуть, ну просто розсекретьте, хто?

– Там будуть провідні політики. Ну хто?

– Того часу, так?

– Так, там буде Президент, Президентом на той час у мене є Євген Коновалець.

– Засновник ОУН.

– Там буде фігурувати Симон Петлюра, там буде фігурувати багато знакових постатей, але це все зовсім по-іншому реалізовані біографії, це будуть зовсім інші люди, ніж ті, яких ми знаємо насправді.

– О’кей, коли ви пишете про таких персоналій, значить письменник, він такий противний, він бере Гугл в руки, книжки бере і вивчає певні…

– Не так Гугл.

– Книжки в руки і вивчаєте певні риси характеру, якісь певні моменти з їхнього життя. І тут такі підступні питання до Ірванця від Чайки: а от тих героїв, яких ви будете змальовувати, кого ви реінкарнацію їхню бачите сучасних політиків? Є в нас тут Коновальці зараз, Петлюри, серед нашого політикуму?

– Ой ні, це важко. Якраз із такими, ну тобто це якщо брати їх…

– Паралелі?

– Якщо брати їх в реальну історичне наповненість, то ні - це все-таки були видатні політики: і один і другий.

– Тобто зараз таких нема?

– Боюсь, що ні. Боюсь, що рівень кваліфікованості політиків у загальному, від найвищого ешелону, дуже впав.

СПРАВЖНЯ РЕВОЛЮЦІЯ - ЦЕ КОЛИ ВИХОДИТЬ 200-500 ТИСЯЧ, МІЛЬЙОН. І КОЛИ ТИ БАЧИШ ВСІ ЦІ ПРЕКРАСНІ, ЧИСТІ, ОДУХОТВОРЕНІ ОБЛИЧЧЯ. ТАКЕ НЕ РОБИТЬСЯ ЗА ВКАЗІВКОЮ, ЗА ІНСПІРАЦІЄЮ, ЦЕ МАЄ ДОЗРІТИ НАРОД

– Слухайте, ви згадали Помаранчеву революцію на початку нашої розмови, а я згадала, що читала от буквально вчора, інтерв’ю про Віктора Ющенка. Він заявив, що йому запахло димом від шин, і він очікує третій Майдан.

– Не знаю, що там у нього в Безрадичах у дворі горіло, що йому запахло, але... Ми мали недавно спробу третього Майдану. Вибачте, я вийшов подивився. Знаєте, по чому я впізнаю революцію? І на Майдані 2004-2005-го, і 2013-2014-го у людей були одухотворені обличчя. А тут я вийшов на Майдан: біля смітного баку сидять гріються бомжі в жовто-синіх шапочках з тризубом. Це були якісь абсолютно деградовані люди, в яких в очах світиться оце бажання десь там швиденько "догнатися". Справжня революція - це коли виходить 200-300-500 тисяч, мільйон. І коли ти бачиш всі ці прекрасні, чисті, одухотворені обличчя. Таке в нас було, таке не робиться за вказівкою, ні за чиєюсь інспірацією, це має дозріти народ. Тому я не знаю, що там пахне у Ющенка, поки що аж такого Майдану я не передчуваю.

– Продовжуємо наше спілкування з письменником Олександром Ірванцем. Бачу, що він приніс з собою цікаву книжечку, ми будемо розпитувати, що це.

– Оля, Ірванець сказав, що "я не пишу про війну". А його збірка називається "Пісні війни".

– Помітила.

– Дякую, Романе, за таку елегантну підводку. Насправді я не напишу прози, хотів сказати - я великої, сюжетної прози про війну не утну, бо я не був там. А вірші родилися тоді. Це в мене вийшла книжка, це такий ненав’язливий піар на "5 каналі", яка називається "Пісні війни". Тут 20 віршів, які писалися якраз у той час, два роки тому, два роки з місяцями, бо якраз ми уже перевалили на третій рік. І якщо про війну, то це може самий її початок, хоч насправді це січень 2014-го, тоді ще нічого не починалось такого зовсім, хоча вже було важко.

Змивай новорічне похмілля,

Для тебе сумна новина:

Скінчилося перемир’я,

В твоїй країні війна.

Вона поновилась зненацька

Негадана і неждана,

Війна оця громадянська

Велика і Вітчизняна.

Що скажеш ти синові, доньці

Або чужим дітлахам

Допоки в твоїй сторонці

Панує неситий Хам.

Як воно буде нести

В майбутнє оцю вину,

Вставаймо, браття і сестри,

Пора іти на війну.

– Бачте, як цікаво, ви писали це, я так розумію, про події на Грушевського?

– Так, це про Майдан, про революцію.

– Тоді це було перемир’я, але ви не могли передбачити наскільки це стане актуальним через рік, коли війна вже справжня розпочалася.

– На жаль, війна є і нікуди від цього не подітися, і ми маємо перемогти.

УКРАЇНА - ЦЕ ЗАВЖДИ КРАЇНА ОСТАННЬОГО ШАНСУ. ТОБТО ТАМ НАВІТЬ КОЛИ МИ ВЖЕ ВСЕ ПРОГРАЛИ, ВСЕ ОДНО ЛИШАЮТЬСЯ ВАРІАНТИ

– Але війна - це завжди травматизм сильний психологічний для цілої нації. Відповідно ми це знаємо: не тільки синдром хлопців про який ми говорили тут з психологами, з військовими, але й для тих хто в тилу теж. От які зміни незворотні ви помітили в людей? Тому що соціологи там, психологи кажуть: можливо хамство і агресія, які зростають - це і є наслідки цього. А ви от як власне своїм оком що помітили?

– Насамперед, це очевидно, зв’язано з моїм колом спілкування. Мої друзі, там 98% моїх друзів - волонтери. Я приходжу в "Купідон", там сидять дівчата, які самі, самотужки десь збирають гроші, плетуть ці браслети виживання для бійців. Вони, крім того, ведуть величезну роботу, постійно збирають гроші то на тепловізор, то на якісь теплі шкарпетки, на щось. Тобто мої друзі - волонтери. На рівні побутовому, ти знаєш, все-таки вже "затикають", коли хтось щось відверто "ватяне" скаже, принаймні в Києві на рівні маршрутки, я чув - люди "затикають". Тобто громадська думка вже перехилилась в наш бік. Все-таки ми, я так розумію, вже маємо особисто знайомих людей, які там полягли. А це такі травми, які не вибачаються, тому в цілому громадська думка, принаймні, на території тієї України, де я живу - Київ, Рівне, Житомир, Острог, Львів, Луцьк - тут уже змістилась. У Харкові я буваю мало і влітку, але там якихось відверто "ватяних" проявів я не бачив. Ну в Маріуполі, але там я теж був дуже обмежено. Тобто в тій Україні, в якій я живу, ми начебто вже взяли гору.

– Але в тій Україні, в якій ми всі живемо, ви згадували період Майдану, і очевидно, що всі спостерігають за тим, що відбувається зараз в українській політиці крізь призму тих передусім подій, які дали старт змінам в Україні. І оце тотальне розчарування, коли спостерігаєш за цими коаліційними процесами, президентсько-парламентськими-урядовими чварами. От яке воно відчуття викликає?

– Я колись дав таке визначення, це було під час, коли наша збірна футбольна намагалась пройти на черговий чемпіонат світу, Європи. Я сказав: "Україна - це завжди країна останнього шансу". Тобто там навіть коли ми вже все програли, все одно лишаються варіанти. Якщо наприклад, Вірменія виграє у Франції, а Ірландія з Естонією зіграє внічию, тоді Україна проходить... Хоча ніколи Вірменія у Франції не виграє. І таким чином Україна постійно балансує, тобто це дійсно був останній шанс. Ми зробили неможливе, згадайте, після розстрілу Чаушеску в 90-ті роки, яка держава в Європі дала своєму диктаторові копняка, такого відвертого, як дали ми. Вибачте, ми викинули Януковича з країни - це велика перемога.

– Адвокат його каже, що Янукович збирається от-от повернутися.

– Повернутися?

– Причому в статусі президента.

– Я з нетерпінням чекаю цей момент. Я перший вийду. В мене є вірші про Януковича, коли він президентом, може хоч зараз я йому їх прочитаю.

– А там дивляться, моніторять феесбешники наш ефір. Можете йому зараз йому прочитати, якщо пам’ятаєте.

– В мене був вірш, який називався "Балада про вікно", і там згадується дехто з прізвищ тодішніх політиків, мабуть, ви ще їх не забули. Ну а балада, це ж ви знаєте, жанр, коли мусять відбуватися якісь там катаклізми.

Я йшов по столиці нічною порою,

Сплелись блискавиці над Кия горою,

І вихор метався в небесній безодні

І я почувався страшенно самотнім.

Як раптом мені засіяло воно,

На Банковій у кабінеті вікно

І я зрозумів: у буремний цей час

Він там(це про Віктора Федоровича вірш) і він думає зараз про нас.

Коли він у виборах участь узяв,

Почути нас кожного нас обіцяв.

Якщо ж він усіх нас почути не зможе

Йому Хорошковський у цім допоможе.

Він відає чаяння й біди народні

Покращує наше життя вже сьогодні,

Довіривши часточку праці важкої

Миколці Азарову й Васі Цушкові.

І радісно й тепло зробилось мені,

Коли я побачив те світло в вікні.

Вікно президентської Адміністрації

Твій теплий квадрат зберігатиму… в серці я

Бо знаю, що у найбуремніший час

Він думає там про нас і за нас.

– “Welcome home”, Вікторе Федоровичу.

– О’кей, ви лягли спати, зранку прокидаєтесь і реально дізнаєтесь, що Янукович повернувся в країну, виліз в телевізор і каже: "Я твій легітимний президент".

– Тоді ця наша програма іде в записі одна за одною, постійно і з віршом. Ви робите нарізку з вірша і все нормально.

– І кажемо, що ви це на повному серйозі, вишили рушника і чекаєте.

– А я до речі, так і казав, на повному серйозі.

ТОДІШНЯ ВІДВЕРТА МАРІОНЕТОЧНІСТЬ ВЛАДИ САМА ПО СОБІ БУЛА КОМІЧНОЮ. СЬОГОДНІ ДУЖЕ БАГАТО Є ПРЕТЕНЗІЙ, АЛЕ НА РІВНІ НОРМАЛЬНОЇ ЩИРОСТІ ТЕПЕРІШНІЙ УРЯД НА ПОРЯДОК ВИЩИЙ

– Олександре, деякі політики, їхні фріковські ляпсуси і ідіотизми лягли так чи інакше у вірші, які стануть своєрідною політичною хронікою. Я маю на увазі, певні герої з 90-х попали, з початку 2000-х, а з сьогоднішніх хтось уже осів в поетичних хроніках? Сьогоднішніх?

– Насправді, дякую, Ромку, я тут мушу зробити реверанс і сказати, що фактично завдяки тобі, нашій співпраці, я, у принципі, конкретно перетворився на такого політичного сатирика, і я з цього теж щасливий. Це теж такий сегмент мого поетичного обдарування. Із сучасних я написав вірша про візит Петра Олексійовича в Рівне, але я його зараз не згадаю. Але це виглядало так: моїх рідних земляків - я якраз приїхав до мами - вигнали з прапорами зустрічати голову держави. Ви самі уявляєте як це, це було недавно, можна погуглити. Це виглядало не дуже гарно, я написав…

– А вони пішли? Із задоволенням?

– Ну от бачте, я не проводив опитування на тему задоволення, але це виглядало жалюгідно, як всякі ось такі зганяння людей з будь-яких позитивних міркувань і мотивацій. Це все одно виглядає негарно.

– А хто ще потрапив?

– Поки що дуже мало. Поки що, я попередньо ще теж писав і це теж був віршик про Адміністрацію Президента, коли Банкову перегородили цією брамою. Але загалом ще якихось таких відвертих ляпів... та ні, відколи попередня команда пішла... ну наприклад, відсутність Миколи Яновича Азарова уже просто знизила кількість смішних моментів разів у п’ять, мені здається.

– Але він очолює зараз уряд порятунку України і дуже активний у фейсбуці. Не пробували читати Азарова, особливо його оцей фан-клуб чи секта?

– Він до речі, теж збирається повертатись.

– Скинь мені, запропонуй його мені у друзі на фейсбуку і я охоче приєднаюся. Ні, насправді розумієте, тодішня така відверта маріонеточність влади, от вона сама по собі була комічною. Все-таки сьогодні дуже багато є претензій, але все-таки ось на рівні такої нормальної щирості, цей теперішній уряд на порядок вищий. Я не кажу, що він добрий.

– Слухайте, невже вас не надихнув скандал з депутатом Кононенком. Всі ходять жартують, що вони від Кононенка, невже не надихає?

– Ні, там були вже смішні моменти, просто мені десь очевидно... я і про звільнення Абромавичуса вже щось написав. Якихось кілька таких уже віршиків політичних я створив, але такого, щоб мені пішло каскадом, як от у ті часи, поки що немає, ну це значить, що ще я…

– Не допрацьовують, значить.

– Так, вони ще не заробили в мене на таку щоденну реакцію.

РЕВОЛЮЦІЯ ДУЖЕ ПОСПРИЯЛА МИСТЕЦТВУ, З’ЯВИЛИСЯ ЦІКАВІ ТЕАТРАЛЬНІ ПОСТАНОВКИ, ФІЛЬМИ. РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ І НАСТУПНІ ЗА НЕЮ ПОДІЇ ДУЖЕ СИЛЬНО ІНСПІРУВАЛИ МИСТЕЦЬКЕ ЖИТТЯ

– Я пам’ятаю ще такі важливі моменти… От ви згадали цей такий цікавий у Києві клуб "Купідон", який свого часу започаткував покійний Юрко Покальчук. Він перетворився собі на такий літературний штаб у самому серці Києва. І Ірванець там теж має своє прописне місце таке, там столик, там буде колись табличка така: "Тут завжди сидів Ірванець і пив…", а дальше буде зашкрабано і не буде зрозуміло що.

– Там над касою висить мій портрет, якщо ти не знаєш.

– Так от я маю на увазі, от ви там про волонтерів сказали, про таке от літературно-художнє життя, воно теж "заразилося" війною чи існує от такий декаданс, мистецтво заради мистецтва?

– Ні-ні, однозначно, імпульс був... і не тільки про “Купідона” я зараз я можу співати дуже довго, бо там багато всього цікавого відбувається. Але поза ним, наприклад, поза тим на Майдані виник мистецький "Барбакан", оці усі хлопці, художники, Семесюк, це настільки класно розкрилось, тобто дійсно революція дуже посприяла мистецтву, в тому числі з’явилися якісь цікаві театральні постановки, фільми, тобто в даному випадку я бачу, що наша остання на сьогодні революція, Революція Гідності 2013-го, 2014-го і наступні за нею події дуже сильно, на мій погляд, інспірували мистецьке життя.

– Так, ви бачили, бо ви теж є перекладачем, перекладали зокрема, в нас мало цим займаються, з сучасної білоруської літератури, правильно? І от у білорусів є неймовірно цікавий момент, у них феномен Лукашенка і цієї герметичності диктатури привів до того, що фактично знищена білоруська мова вибухнула в білоруській музиці, поезії, літературі і в театрі, тобто під тиском. А в нас зовсім інакше, у нас у принципі, ентропія, хаос і війна.

– Тут я маю пригадати стару приказку: "Доки товстий всохне, худий здохне". Навіть ми, при нашій ентропії, от сьогодні у нас на рівні українізованості нашого суспільства, то воно навіть на Сході на порядок більше українізовано, ніж білорусизоване суспільство в Білорусі, повір мені. Все одно у них русифікація зайшла надзвичайно далеко, це я кажу зі щирим жалем, але я був у Білорусі три тижні тому, я знаю про що говорю. Я багато працюю з білорусами, я читаю, я перекладаю, я "вєдаю бєларускою" мовою, я можу на ній "гутаріть", але я знаю що кажу. З іншого боку, у них безперечно надзвичайно цікаве і музичне мистецтво, ми знаємо, ми говоримо про "воїнів світла" і так далі. Добре, але все одно наша ситуація загальномовна краща.

Ольга Сніцарчук, Роман Чайка, "5 канал"

ПОВНИЙ ВІДЕОЗАПИС ІНТЕРВ’Ю ДИВІТЬСЯ ЗА ЦИМ ПОСИЛАННЯМ ⟩⟩⟩

Попередній матеріал
У Києві затримали чоловіка, якого підозрюють у викраденні понад 20 автомобілів
Наступний матеріал
Вибори на Донбасі можна буде провести лише через півроку після виведення військ РФ – Жебрівський

Ірванець розповів про своє ставлення до заборони інформаційного продукту РФ

У книгарнях Європи стало набагато більше української літератури – Ірванець

Відомий український письменник пише п'єсу про Революцію Гідності