5.ua

Мохаммад Фараджаллах: Європа хитрим холодним методом завжди перемагає Росію, але в Україні мало хто це розуміє

Головний редактор сайту "Україна по-арабськи" Мохаммад Фараджаллах в ексклюзивному інтерв'ю 5.ua проаналізував причини сучасних політичних криз, окреслив їхніх основних гравців, зокрема, поділився своїми міркуваннями щодо причин війни в Сирії, проілюстрував сценарії, які можуть чекати на Донбас і Крим після російського військового втручання в конфлікт на Близькому Сході, а також зауважив, чому Україні варто триматися нейтральної позиції щодо сирійського питання.

ЯКБИ КАТАРСЬКИЙ ГАЗ ДІСТАВСЯ ЧЕРЕЗ СИРІЮ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ РУБЕЖІВ, ТО "ГАЗПРОМ" ПЕРЕТВОРИВСЯ БИ НА ВЕЛИЧЕЗНИЙ СУПЕРМАРКЕТ, ПРОДУКТІВ ЯКОГО НІХТО НЕ ПОТРЕБУЄ. ТОДІ ПУТІН ПОПРОСИВ АСАДА ЦЬОГО НЕ ДОПУСКАТИ…

– Спершу хотілося би розібратися у витоках конфлікту в Сирії, у його причинах і розвитку. Відомо, що у країні суніти становлять три чверті населення. Режим Асада ж представляють шиїти, себто меншість. Чи можна говорити про те, що сирійська криза має релігійний грунт?

– Якщо говорити чесно, насправді релігійний чи етнічний аспекти жодного стосунку до початку кризи в Сирії не мають. Але, на жаль, політики завжди користуються релігією, міжнаціональними конфліктами для досягнення своїх цілей. Криза в Сирії була спершу прихованою, потім стала відкритою. Прихована основа – економічна. Я не пам'ятаю, як дослівно говорив Карл Маркс, будь-яка політика – це концентрована економіка. У кожній політичній кризі насправді є економічна мета. Це розподіл майна, ресурсів. І якщо не дай Бог буде третя світова війна, то саме через це, саме через ресурси. Катар звернувся до Сирії: був спільний проект. Ви знаєте, Катар – це маленька країна, але багата. Була мета продати свій газ саме Європі. Почали розробляти газопровід: Катар, частина Арабських Еміратів (само собою), Саудівська Аравія, Туреччина і Європа. На секунду уявити, якби цей проект здійснився, яким би він був прибутковим, дохідним для основного експортера – Катара. Саудівська Аравія теж могла через нього експортувати, Сирія – можливо і, можливо, Ірак, особливо Іракський Курдистан, бо там величезні запаси. Тільки через війну вони не можуть його видобувати. Якщо подумати, кому цікаво, кому це важливо, я думаю, легко зрозуміти. І плюс був би серйозний дохід для Туреччини. Туреччина могла би переглянути свої відносини з Європою. У чому саме? Вона вже більше 30 років впроваджує євростандарти для отримання безвізового режиму або членства в ЄС і не одержує ні першого, ні другого. Ну Ердоган це зрозумів, тому він почав формувати свої інтереси, щоб вже дійсно не потребувати Європи. А цей газопровід – дійсно серйозна цінність. Якщо подумати: Туреччина отримає газ, на сьогодні близько 30% газу вона купує в Росії, решту – в Ірану та інших. Але в Росії вона дешевше купує, ніж у Ірану, тому вирішила розширюватися, адже залежить від РФ. Європа залежить від Росії серйозно. Якби цей газ дістався до європейських рубежів, то "Газпром" перетворився би на величезний магазин, супермаркет, продуктів якого ніхто не потребує. 70% бюджету Росії залежить саме від продажу енергоресурсів: вся міць, вся військова індустрія, все багатство. Росія отримала би згубний удар. Тоді Путін, розуміючи це, підтримав Асада, і оскільки вони історичні союзники, попросив Асада цього не допускати. Дійсно, Сирія відмовилася від цього будівництва. Були різні спроби її вмовити, але була чітка позиція Сирії – відмова. Росія змогла переконати Сирію в цьому, але Асад до кінця не розумів, до чого це все призведе. Оскільки в цьому зацікавлені серйозні держави на Близькому Сході і Європі – режим Асада став перешкодою. Ось тут все починається. Питання – ні суніти, ні шиїти. До Асада звернулися кілька разів: "Прийми". Коли він однозначно відмовився, стало актуальним питання прибрати його повністю. А до влади має прийти той уряд, який на цей проект піде. І ніхто, я думаю, до кінця не розумів, до чого це все призведе, крім окремих осіб – на найвищому рівні. І тоді, в березні 2011 року, якщо не помиляюся, почалися перші повстання в Сирії.

– Тобто ви вважаєте, що аби прибрати режим Асада, конфлікт намагалися представити як суто внутрішній, спираючись на громадянське незадоволення в країні?

– Абсолютно точно. Очевидно. І справді, причин для цього багато. По-перше, режим Асада ніколи не був демократичним. Це факт, але син, Асад-молодший, дійсно, порівняно зі своїм батьком – реформатор. Там справді було не надто демократично, але країна була дуже безпечною, миролюбною і толерантною. Це був просто курорт для багатих арабських бізнесменів, де якщо людина хоче побачити арабські лазні, арабські ринки – ніхто із Сирією не міг конкурувати. І вона тільки почала відкриватися назовні і йти шляхом реформації – це якраз був син Асада, він почав реформувати, але не встиг. І тут було потрібно знайти приводи. Так, дійсно він у чомусь винен, але й у чомусь не винен – багато проблем він успадкував. Є корупція на високому рівні, це факт. Немає свободи слова, немає багатопартійної системи. Тобто достатньо аргументів є. На цих аргументах був розроблений сценарій, і народ почав вимагати реформи, почав вимагати питання багатопартійності, змін конституційних. Влада сирійська не розуміла до кінця, що це сталося тому, що корупція дійшла навіть до спецорганів, зокрема спецрозвідки та інших спецслужб. Вони це сприйняли як змову, і не встановлюючи суті, дали команду розігнати. І це було грубою помилкою.

– Є інформація, що вони також хімічну зброю застосовували.

– Звичайно, але це набагато пізніше. Півроку дійсно було все мирно. Втім, через те, що сирійська влада недооцінювала ситуацію, пізніше люди, які заколотники, почали вимагати їх озброювати. І коли постало питання озброєння, коли піде перша крапля крові – потім вже неважливо.

– А хто їх міг озброювати?

– Оскільки є дуже серйозна корупція, на кордонах не було повного контролю. Є контрабанда. Займалися чим завгодно. Але до кризи вони пропускали сигарети, наприклад, машини, європейські товари, які були заборонені на внутрішньому ринку, а пізніше – почали постачати зброю. А ось хто дає зброю – кожен, хто не любить Сирію. Кілька арабських країн: починаючи із Саудівської Аравії, Туреччини і, очевидно, західних спецслужб. ЦРУ в цьому відігравали першу роль. Вони пізніше визнали, коли з'явилася ІДІЛ, що саме цей Аль-Багдаді (ватажок ІД – 5.ua) – їхній колишній агент, тобто очолює страшне "ісламське" угруповання, яке до Ісламу ніякого стосунку не має. І тільки днями Сноуден розкрив дані з WikiLeaks, що Бен Ладен був теж агентом ЦРУ. Тобто Штати, на жаль, звичайно, самі вирощують потенційного ворога, знаходять його і починають з ним воювати. Поки простий народ це зрозумів – ось вам ворог. Через років 10: "Так, це був наш агент", але хто буде про це питати, а люди, їхнє життя не цінне нікому. Тоді почали формувати осі. Туреччина займає антиасадівські позиції, Іран займає асадівські позиції, Азербайджан думає, Ірак має своїх проблем достатньо, Саудівська Аравія – антиасадівські позиції, Єгипет – антиасадівські, але після приходу до влади Сісі (єгипетський військовий) – залишився на нейтральній, позитивніше убік Асада. І з кожним днем починає формування – західна вісь і східна вісь, на жаль. Пізніше до цього приєдналися Штати (до західної, звичайно, яка проти Асада) і пізніше Росія, яка проасадівська. І починаємо вже вертикально поділяти світ. У цьому році в цю вісь було додано, бачите хто там, це Іран, це, напевно, Росія, шиїтська частина Іраку. Значить, це шиїти, ви – суніти, "як ви дозволяєте вами керувати, адже вас більшість?" Але це насправді не є предметом. Люди дійсно злі, дійсно дуже багато загиблих. Багато хто думає: так, напевно конфлікт у цьому, а коли надали політичній кризі релігійного відтінку, то це, звичайно, вже найстрашніше.

У НАРОЩУВАННІ ЧОРНОГО ВІРУСУ ІСЛАМСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ПРИЙМАЛИ УЧАСТЬ І РОСІЯ, І США

– Втім, є ще таке явище, як "Ісламська держава". Одного разу в коментарі "5 каналу" ви сказали, що існування ІД вигідно як Росії, так і Заходу. Поясніть своє твердження, будь ласка.

– Це дуже хороше запитання. На жаль, мало хто розбирається в цьому моменті. Я чому кажу – і Захід, і Схід, тобто Росія і Штати. Коли Обама заявив, що є проблеми з ІД і боротися з ними доведеться ще близько десяти років, я поставив інше питання: а чи залишаться там араби через десять років? Вони ж їх вбивають щодня. ІД не має авіабази, не має академії, не має повітряних і протиракетних сил, вони нічого не мають. Вони захоплюють якийсь об'єкт і кажуть: "хто не вірить у нашу віру – відрубуємо голову, а хто вірить – повинен служити і воювати". Ми знаємо, що кожен сантиметр цих земель спостерігається ретельно як з російських супутників, так і з американських супутників. Всі функціонують. Більше того, недавно ІД захопили відомий готель в Іраку, у ньому засіла "вища еліта" цього угруповання. Я не розумію: це нерухомий об'єкт, чому не можна туди ракету пустити? І не буде жертв серед мирного населення – лише ватажки "Ісламської держави". Але цього ніхто не робить. Також, напевно ви знаєте, що був заарештований головний редактор турецької газети "Заман", коли вони зафіксували десятки КамАЗів саме зі зброєю – поставки "Ісламській державі". І коли редактор хотів це опублікувати, одразу ж його заарештували (хоча це держава європейська), і був вилучений матеріал. Але матеріал вийшов, де саме написано – КамАЗи. Не Toyota. КамАЗи де виробляють? Також у бойовиків ІД було зафіксовано дуже багато зброї російського виробництва. Може й Росія не дала напряму, може вона й продала комусь. Але ми ж розуміємо, що навіть контрабанда – це лише шлях легалізації: кожен, хто продає зброю незаконно, знає кінцевий підсумок. Це з боку Росії. З іншого боку – Штати. Іракська армія отримує величезну фінансову і військову підтримку. І тоді в якійсь битві ІД починає атакувати цю іракську армію, вона отримує наказ капітулювати, і вони йдуть, нічого не підірвавши, всі склади залишаються на місці. Як можна це розуміти, окрім як – їх реально озброювали. У війні ж зрозуміло – якщо ти йдеш і не можеш взяти, завжди це знищується. У нас в Дебальцеве, наприклад, не могли – знищували всі шляхи. Донецький і Луганський аеропорт – підривали злітні смуги. Це нормальна практика. Тобто в цьому чорному вірусі всі приймали участь, в його нарощуванні.

– Для чого підтримувати ІД?

– Якщо раптом опозиція, підтримувана Заходом, не послухається, її можна ліквідувати руками "Ісламської держави", якщо навпаки вона слухається, тоді потрібна підтримка інша, яка проти Асада і навпаки. І оскільки ці люди некеровані, це дуже брудна і небезпечна гра, кінцевий підсумок якої ніхто не може зрозуміти. Ця вся гра перейшла в серйозне русло, коли вони вже захопили майже половину Сирії, 1/3 Іраку і вже стерли кордон між двома державами, і вже засновують свою державу. При цьому живуть люди, їм промивають мізки, і потім невідомо, що з ними робити. Я не кажу про військових, я говорю про простих людей: як їх адаптувати, я навіть не знаю. Чим довше криза, тим вища ставка. Російське втручання сталося тому, що розуміли – Асаду там залишилося небагато, і потрібно тримати баланс. Тобто, грубо кажучи, Росія каже: "торт розділяти без мене не можна, тут я залишаюся, і тут мій вплив". І стала війна всіх проти всіх. І в цьому зацікавлені, на жаль, всі, крім самих місцевих мешканців. ІДІЛ насправді ще йде проти будь-якої цивілізації. Тобто знищення саме пам'ятників. Вони не тільки сирійців знищують, вони ще знищують людську спадщину. Якщо буде ця територія пізніше просто пустелею, не матиме ніякої історії, кому вона буде потрібна? Не знаю. А що там буде за держава? Теж не знаю.

РОСІЯ ХОЧЕ ОБМІНЯТИ ВПЛИВ У СИРІЇ НА КРИМ

– Ось, до речі, нещодавно президент США Барак Обама заявив, що дії Путіна в Сирії свідчать про слабкість Москви. "Сирія була єдиним союзником Росії в регіоні. І сьогодні замість того, щоб розраховувати на підтримку Дамаска і на свою військову базу там, Путін посилає своїх власних солдатів, щоб хоч якось утримати на плаву цього свого єдиного союзника", – сказав він. У зв'язку з цим запитання. Що мав на увазі американській президент? Які інтереси в Сирії переслідує Путін?

– Тут, звісно, Обама не був об'єктивним. Буквально ще до початку авіаудару Росії виступив Путін, він був "зіркою" 70-ї Генасамблеї. Реально всі його слухали, всі слухали його методи вирішення конфлікту. Тобто він був "миротворцем", він зміг це зіграти. І тоді Штати після цього дали йому "зелене світло". Вони його втягують. Я не розумію, насправді, Росія розуміє чи ні, я цього не знаю, але реально Штати зацікавлені, щоб там Росія опинилася.

Чому?

– Дуже просто. Росія, наприклад, відкрила на себе дуже багато фронтів: Абхазія (так, він заморожений, але фронт), Осетія, Придністров'я, вже Крим і вже гарячі точки – Луганськ і Донецьк. Якщо Росія відкриє ще один, то таким чином допоможе Україні, послабивши тиск, – з одного боку і плюс з іншого боку – це як парашут, у який чим більше навантажуєш, тим нижче він літає. Ми знаємо: займатися війною – це дуже дороге задоволення. Тому їх втягування дає навантаження на Мінфін – раз, два – Штати винесли уроки з вторгнення в Ірак і Афганістан, досі з цього не можуть вийти, вони втягують туди Росію, щоб вона теж повоювала. У неї будуть трупи, і це прискорить зміну влади в Росії. І третій момент – під приводом "ви будете величними", це вторгнення використають проти РФ потім для позбавлення їх права вето, тому що Росія вже не сторона вирішення конфлікту, а сторона конфлікту. І це юридично проти неї – підстава. Росія не в альянсі 60 держав проти ІД, вона сама вступає. "Значить ви не в альянсі, значить ви берете участь з однією стороною, законною-незаконною, ви – сторона, що воює, значить не можете приймати рішення". Це юридична пастка проти Росії. Тут гра – хто кого перехитрить. З іншого боку, Путін хоче довести, що він надійний союзник. І тут Обама в чому не правий: Сирія – не єдина країна. Іран – як би там не було, це серйозна держава, і дуже-дуже непроста, вони залишаються саме союзниками Росії. Єгипет. Але Єгипет – це не Сирія, це держава, якій 7 тисяч років. Єгипет знає, що робить, але він не маріонетка. Був конфлікт зі Штатами, добре, укладає домовленості, купує зброю, але вони вже союзники з Росією. Крім того, цього року було 200 делегатів з Саудівської Аравії в Росії. Чому? Саудівська Аравія дивиться і думає, що Штати – ненадійний союзник: вони повинні були вдарити по Асаду, цього не було, двічі їх обдурили. Але Путін жодного разу не обдурив свого друга. Тому йде повністю презентація, що він дійсно надійний союзник, і якщо це так, якщо він виграє – деякі держави почнуть змінювати свій курс. А якщо поміняють – це на користь Росії. Третій інтерес Путіна в цьому – там у нього залишилася авіа- і морська база в теплих водах, у Середземному морі. І четвертий момент – Туреччина, держава, яка може переважити баланс. Дуже довго Європа з нею грала, і Туреччина хоче міняти орієнтацію, серйозно хоче міняти. А тим часом Путін натякає: "Вам потрібен газ, навіщо вам катарський газ, я дам вам газ. Ось, наприклад, моя авіабаза, будемо друзями, і через вас, Туреччину, пройде російський південний потік, не через Україну. І вам добре, і нам добре. І вам буде інтерес, що ви плюнете в обличчя цій Європі, яка вам цукеркою років 30 манить, і мені буде плюс". І ще одна ціль важлива для Росії: те, що вона може таким чином обміняти. Наприклад, для неї Донбас і Крим – це дуже важливо, але навіть не Донбас, а Крим у першу чергу. Можливо, вона хоче грати в цю гру, щоб обміняти щось на щось. Тобто вона може міняти вплив у Сирії якимось чином на Крим, і це їй заманливо. Або навпаки.

– Стосовно цієї тези, до речі, експерти розходяться. Одні її заперечують, інші пов’язують сирійське й українське питання. Ось, наприклад, Олексій Мельник, експерт з центру дослідного імені Разумкова, говорить про те, що Росія сподівається, що у світових медіа із втручанням Росії в Сирію зникнуть згадки про конфлікт в Україні, на Донбасі, менше стануть говорити про Крим. Що ви думаєте з цього приводу?

– Експерти не володіють усіма даними. Але експерти від інших людей відрізняються тим, що можуть читати, аналізувати деякі моменти. У нас уже другий Мінськ. Кожен день є вогонь на лінії фронту. Коли почалася військова кампанія в Сирії, тільки тоді була зафіксована серйозна тиша на Донеччині. Чи не сигнал це? Як на мене, це сигнал. Сепаратисти отримали наказ із Кремля: "зараз, хлопці, ми мовчимо". До того ж, сепаратисти завжди користувалися моментом, щоб спровокувати Україну. У них були вибори призначені в жовтні та листопаді. Вони їх скасовують. І третій момент – у нас йде кримська блокада. Але тут же з'являється інформація у ЗМІ про те, що будується міст. Не знаю, наскільки це правда – можливо так, можливо ні. У будь-якому випадку, досягнуто, мені здається, якогось вирішення саме щодо Донбасу. Крим – ні. Саме Донбас, і це безпосередньо пов'язано з Сирією. Ще тут момент. Ніколи українські політики не виявляли до арабських країн інтересу. Завжди була позиція України стриманою: ми закликаємо всі сторони за стіл переговорів. Стандартні фрази – копіпаст, без копірайту навіть. Але тут і прем'єр-міністр України Яценюк, і Порошенко, і Турчинов… Я розумію, що Росія – ворог для України, звичайно. Але Росія ворог для України і в Грузії, і в Молдові, в багатьох країнах. Чому саме тут? Тобто, можливо, я боюся цього, звичайно, можливо диктування, або, як ми говорили, йде світ у дві осі. І хтось хоче щоб Україна була частиною цього конфлікту. Хоча би політично, але займати західну сторону. 

 – Згадаймо, Путін виступає на Генасамблеї ООН, одразу ж по приїзду в Росію, буквально наступного дня, Рада Федерації дає дозвіл на використання російських підрозділів у Сирії. У цей самий час затихає стрілянина на Донбасі, відбувається зустріч у Парижі, там домовляються про відведення легкого озброєння і вибори на окупованих територіях. Чи пов’язані між собою ці події?

– Думаю, тут щодо української кризи, так само і щодо сирійської, є розбіжності – європейське і американське бачення. Європа давно змирилася, вона більш холодна, більш розважлива. Їй треба подумати, інтегрувати. Штати – у них інший інтерес. Їм потрібен союзник у Східній Європі. Ви, будете, я вибачаюся, європейцями або варварами – наплювати. Тому коли почалася криза, бачення Штатів було максимально підтримати Україну армією і дати відсіч Росії, навіть якщо це буде коштувати життів пів-України. Тому що вони за океаном і тому що це буде серйозним ударом для самої Росії. Європа мислить інакше. Якщо Росія озвіріє, по-перше, потоки біженців підуть у Європу. По-друге, навіщо їм потрібні босі й голодні, третє, у них своїх проблем вистачає. І четверте: "Ми хочемо їх інтегрувати, щоб від них користь отримати. Нам потрібна Україна не для того, щоб її будувати, а щоб у неї вкласти і потім гроші отримати". Тому вже є серйозні розбіжності між двома баченнями. А Україна між двома вогнями. Є європейський курс в українському парламенті, а є американський. А ця тиша… Мені здається, вони не досягли остаточно – як буде, а саме домовилися, що вони будуть тримати спокій, що дадуть українцям, наприклад, провести місцеві вибори. Можуть бути також термінові парламентські вибори . Якщо будуть парламентські вибори – якийсь із наших векторів переможе: або американський, або європейський. Якщо європейський переможе (не хочу казати, хто його очолює, я думаю, це і так зрозуміло), тоді вже буде тиша, і можна буде говорити про те, щоб прибрати Захарченка і Плотницького. Буде нова особа, яка нікого не вбивала. І мало хто запам'ятає, що на початку вони вимагали статус, ми їм сказали "ні", і нарешті ми їм даємо статус. Дуже-дуже нерозумно виходить. Але, на жаль, історія нас вчить тому, що ми нічого не вчимося. Але якщо буде гарячий фронт, не важливо – який вектор в Україні переможе, ми не зможемо домовитися. Для будь-якої домовленості потрібна тиша. Тому, я думаю, тиша потрібна. Якщо ми виберемо другий вектор: не європейський, а американський, тоді буде інший сценарій. Це будуть жертви, це буде війна. Тобто Європа хитрим холодним методом завжди перемагає Росію. Але в Україні мало хто це розуміє. Українці – народ добрий, наївний. Не хочуть цього зрозуміти. Якщо у тебе є більш зубастий, більш жорсткий, більш небезпечний ворог, ти повинен йому заговорювати зуби до того моменту, поки не знайдеш серйозний камінь. Поки у тебе каменя в руках немає, ти повинен його перехитрити. І тільки так. А у нас починають говорити: нападаємо. Ну добре, нападаємо, скільки хлопців поклали. І сенс у цьому? Я не проти, я за те, щоб прибрати будь-якого терориста, але якщо ти знаєш, що не виграєш, значить придумай іншу стратегію.

Те саме в Сирії. Європа, її модель: "Міняти Асада? Добре, але не так. Давайте дамо Асаду, наприклад, два роки правління, закінчиться його термін, до цього ми беремо його угоду, що він повинен піти. І тоді ніяких жертв, і тоді будуть вибори". Тоді виграють його опоненти. Але американський вектор – ні, просто зараз. Тому тут, очевидно, мені здається, досягнуті спільні риси, але залишилися саме деталі: як це людям піднести, на яких умовах і що в обмін. Обмін повинен бути по кожному. Інакше – який сенс Росії? Стільки всього вона туди вклала.

– Про який обмін може йти мова?

– Обмін може відбутися наступним чином. Або Росія поступається Сирією повністю, але при цьому Захід повинен тиснути на Україну: "Все, забудьте про Крим". Ми говоримо про політику: як це згодувати – вони вигадають кашу. А Донбас буде замороженим конфліктом, він отримає особливий статус і пізніше буде назад інтегрований в Україну. Або навпаки: Росія нічого не бере, бере Сирію, все, що їй там треба, і йде з України повністю. А про Крим: придумаємо, як звідти піти. Але мені здається: і Сирія, і Ірак в одній чаші для неї менше важать, ніж Крим. Тому що для росіян більш пов'язаний історично.

СУТНІСТЬ РОСІЙСЬКИХ ЛЮДЕЙ – САМЕ ПОНЯТТЯ ВЕЛИЧІ. РОСІЙСЬКИЙ НАРОД ЗАВЖДИ ТЯГНЕ ПОВЕРТАТИСЯ ДО ІМПЕРІЇ

– До слова, нещодавно на одному з російських телеканалів експерт виступив із тезою на кшталт "Сиріянаш", зокрема йшлося про те, що з мало не із Сирії бере свої витоки православ'я. Наскільки випадковими можуть бути такі твердження в медіапросторі РФ на тлі початку російської військової кампанії в Сирії?

– Сутність російських людей – саме поняття величі. Завжди російський народ тягне повертатися до імперії. Вони не розуміють, що спочатку ти повинен мати тепло вдома, високошвидкісний Інтернет, прекрасні дороги, а потім – вимагай. Коли у маленьких Литві, Латвії та Естонії в середньому рівень життя вищий, ніж у Росії, хоча вони набагато бідніші, і російський громадянин про це навіть не замислюється, – це серйозна проблема. Значить Путін знайшов хвилю коливання мізків у цих людей – це велич, і він їм дає цю ілюзію. "Що ми шукали в Криму? Нічого. Ми в Криму шукали російську землю, ось, наприклад, ми її повертаємо, і, зауважте, економічно це не нічим не обгрунтувавши. Тільки одне – тому що великі". Коли почалася військова кампанія в Сирії, ті самі методи . Природно, тут вже далі – як це все показати, як це піднести, бо Путін уже розуміє, що скоро будуть приходити в російські порти кораблі з російськими трупами, а це потрібно заздалегідь обгрунтувати. Чим? Добре, ну там ми воюємо з "ІД ". А простий росіянин скаже: "А мені що? Ахмед вбиває Мухаммеда, а мені що?" Немає аргументів. І що виходить: "Ми там захищаємо саме щось святе для росіян – цінності". Розповіді про те, що пішла звідти мало не російська цивілізація, перше православ'я, перші церкви – о, це дійсно потрапляє трошки на хвилю, і це дійсно розуміє російська людина. Тому він їм мотивує тією мовою, яку вони розуміють. А те, що є такі села в Росії, де немає газу – про це не думають.

– Одного разу, говорячи про військову кампанію РФ у Сирії, ви сказали, що Росії дуже дорого обійдеться те болото, у яке вона вплуталася. Якщо відкласти дипломатичну площину і оперувати виключно такими показниками як ресурси, зокрема, і для військового оснащення, з цієї точки зору, чи можемо ми говорити про те, що РФ складніше буде відновити конфлікт на Донбасі після втручання в Сирію?

– Є стара приказка: хочеш миру – готуйся до війни. Зараз є золотий шанс для України. Ми щодня витрачаємо колосальні гроші на війну в Донбасі. Нехай краще ці гроші будуть йти на нарощування військової потужності. Якщо зараз дійсно ми скористаємося нарощуванням сил, будемо навчати професійно військових, і буде стояти більш серйозна армія з ППО, танками, будуть окопи… Цей захист стане серйозним аргументом для Росії, аби добре подумати перед тим, як нападати. Якщо вона зрозуміє, що отримає відсіч, то не стане нападати. Завжди розумні правителі нарощують силу не для того, щоб нападати, а для того, щоб противник не надумав нападати. Тому це шанс для України нарощувати міць і показати з одного боку, що ми дійсно миру хочемо, але ми готові дати відсіч. І не на словах, а реально. Якщо скористаємося моментом і тоді після цього з ослаблою Росією (вона не вийде переможцем, тому що навіть якщо перемогла, а у неї 500 трупів – це не перемога, це не її війна), тоді ми з нею можемо по-іншому розмовляти. Тоді вона піде на якісь поступки. Росія завжди розуміє мову сили. Україна скаже: ми хочемо жити мирно, але от наш кордон, ми на вас не нападаємо, але ви повинні поважати наш вибір. Але при цьому Україна не повинна допустити її участі в цьому конфлікті. Я про Сирію. І ще момент. Україна куди дивиться? На Захід, а Захід давно дивиться на Схід. Україна може цей шанс використати. Цього року, кажуть, був рекордний урожай пшениці. Потрібно це розвивати. Якщо ми багаті, то ми можемо і армію зробити, а якщо ми бідні, то що ми можемо? Постійно у МВФ "дайте, дайте, дайте" – це згубно. Це шанс для України. Але при цьому Україна не повинна дозволяти робити з себе маріонетку. Неучасть України в сирійській кризі доведе, що вона не маріонетка. Україна воювала з Росією, тому що вона атакувала її, тому що вона – окупант. А в Сирії у нас немає інтересу. Ми можемо співчувати загибелі мирних жителів, ми засуджуємо те, що відбувається, але ми там не беремо участь. Поки хтось хоче грати в мегадержави, нехай грають, але ми повинні грати у свою гру. Налагоджувати проблеми в нашому домі. І коли порох охолоне, трупи будуть рахувати, тоді, можливо, російський народ прокинеться і почне думати: "А що ми натворили, а чому це у нас є, а у наших "хохлів" малоросійських цього немає?" І можливо до них дійде, що ця біда через владу, і тоді вони повстануть. 

Катерина Лихогляд, 5.ua

Попередній матеріал
Лондонський фотограф створює колажі з паперових фігурок та реальних пам'ятників (фото)
Наступний матеріал
Після відведення танків українські армійці залишилися лише з гранатометами та кулеметами