Facebook / Anna Kovalenko

Командир "Жіночої сотні" Майдану: Без маршу 18 лютого не можна було обійтися

    Інтерв’ю з сотником 39-ї сотні Самооборони Майдану Анною Коваленко про події 18-20 лютого минулого року.

    Анна Коваленко, командир 39-ї, або ж "Жіночої сотні" - безпосередній учасник подій 18-20 лютого.

    ЇЇ свідчення торкаються майже всіх сфер навколо того, що відбувалося у найбільш буремний день протистоянь на Майдані. Чи можна було не проводити марш 18 лютого? Чому майданівці потрапили в оточення? Які були стосунки між "силовим" і "політичним" блоками Майдану?

    На ці питання знайти відповіді важко, але можна отримати принаймні точку зору учасників, з яких, можливо, і складеться певний пазл того, що відбувалося. 

    - Розкажи про свою сотню. "Жіноча сотня" - що це було?

    - Я прийшла на Майдан ще до розгону студентів, ми разом з Тимуром Ібрагімовим привезли значну кількість українських прапорів -  щоб якось "розбавити" політичні стяги. Після початку нового Майдану я робила включення для радіо "Ера", в тому числі і вночі.

    В одне з таких чергувань зробила кілька зауважень щодо захисту Будинку профспілок. Ну, ініціатива, як відомо, карає ініціатора, тому спочатку мені доручили бути заступником командира 11-ї сотні, а потім, коли жіноча чота 16-ї сотні вийшла на чергову акцію з барабанами,  почалися розмови в інтернеті про жіночу сотню, - і мені доручили її створити й очолити. Я була серед керівного складу сотень єдина дівчина. В той час кількість сотень різко збільшилася, з'являлися нові - моя отримала номер 39, всього було 42.

    -Важко було організовувати справу?

    - З набором проблем не було. За майже три дні до сотні записалось більше 150 дівчат. Віком від 18 до 65 років. Важко було звикнути до специфіки розподілу завдань. Хлопцям сказав, що треба робити - вони пішли виконувати. А дівчата починали вступати в діалог, дискутувати, робити пропозиції і вже після переконливих аргументів робили. Були дівчата, які прийшли після тривалої праці на кухні у Профспілках. Їх було важко  відучити відгукуватися на крики типу "бутерброди принесіть", "допоможіть чаю зробити".

    - Чим займалися?

    - Тим самим, що і хлопці - вахта на барикадах, допомога сотням, які билися. Самі ми, звісно, не брали участь у прямому бою. Не дівчача це справа. От піднести щось, не дати втікти, надати першу допомогу,  допомогти евакуювати поранених - так. До речі, треба сказати, що реально сотень, які одночасно брали участь в барикадних боях, не було й половини - просто відбувалася ротація.

    Окрема важлива функція була - протидіяти жіночим провокаціям. Часто підсилали провокаторів-жінок, всяких "киянок за чисте місто", або "матерів Беркуту", і так далі. Звичайно, якби наші хлопці щось почали з ними робити, це виглядало б негарно. І, власне, на таку картинку провокатори і сподівалися. Для протидії таким речам якраз і потрібна була жіноча сотня. Це була наша зона відповідальності.

    Ми користувалися раціями, як і інші 30+ сотень, постійно координувалися, я знала, куди відправляти своїх дівчат, скільки, на які завдання.

    - Розкажи детальніше про події 18-20 лютого. Події 18-го зі значним кровопролиттям стали для багатьох несподіваними. Як це відбулося?

    - Це не відбулося спонтанно. Було рішення ради сотників, яке приймалося напередодні. Маршрут і рішення про дії ми проробляли самі. Звичайно, ми не планували атаки з нашого боку. Це була мирна хода. Але й не виключали провокацій.

    - Яка була роль політичних лідерів?

    - Вони регулярно були присутні на нарадах сотників, усі троє, до речі. На цій їх не було.

    А яку ціль переслідували?

    - Це була реакція на прийняття законів 16-го числа. Ми хотіли показати, що не відступимо - ніякі угоди перемовин вже не працювали! Активістів ловили, били, в регіонах порушувалися кримінальні справи. У нас був маршрут - Майдан-Інститутська-Кріпосний провулок-Грушевського-Маріїнка - і повернення на Майдан.

    Вийшло так, що ми потрапили майже в оточення. В момент, коли ми вийшли до Шовковичної-Кріпосного провулку, нас з Шовковичної почала відрізати міліція, на Арсенальній були тітушки, а на Грушевського в районі Кріпосного були "об'єднані" сили тих і тих. Ми з дівчатами стояли якраз біля Будинку офіцерів, ми тримали певну кількість медикаментів. Коли почали вибухати перші петарди, ми були стримуючим фактором, щоб ніхто не побіг у паніці: якщо дівчата стоять, то іншим соромно тікати...

    Ну а коли все почалося по-серйозному, почали надавати допомогу нашим хлопчачим сотням: вода з содою, лимони розходилися дуже швидко, бо було застосовано сльозогінний газ майже одразу. Потім допомагали з організацією медпункту в Будинку офіцерів, але коли почалась атака "тітушків" і "Беркуту", ми по рації вийшли через задній вихід на Інститутську і вишукувалися разом з хлопцями з 14-ї і 12-ї сотні на Кріпосному провулку, пройшли на Інститутську, і тут почалась потужна атака з боку спочатку Інститутської, а потім і Грушевського.

    - Хто вів атаку?

    - Всі разом. Тітушки, "Беркут". Можна було вийти через Арсенальну площу, адже вже на той час хлопці її звільнили від "тітушків", але багато хто про це не знав, тому що останні повідомлення по рації, перш, ніж єдиний радіозв'язок було втрачено, були про те, що там все заповнено "тітушками". На Майдан ми з дівчатами поверталися  маленькими групами. Попередньо зайшли в чужий офіс і попросили там залишити все спорядження, яке асоціювалося з революцією. Потім подалися через Московську, далі - на метро "Печерськ".

    - Підземку ще не перекрили?

    - Ще ні, її закрили вже після ультиматуму, ввечері, десь після 6-ї, якщо не пізніше. Але вже тоді в метро стояли ВВ-шники, відловлювали революціонерів.

    - Були втрати у твоїй сотні?

    - Загиблих не було, але були поранені. Частина дівчат залишилась на Майдані, інших довелось вивозити. Оскільки транспорт вже не ходив, довелося звертатись до знайомих. Процес зайняв довгий час, і коли повернулася на Майдан, був уже ранок 19-го. Штурм і пожежу у профспілках я проїздила іншими районами Києва.

    - А можна було обійтися без цього маршу 18-го числа?

    - Не думаю. Якби було без цього, то все так по-тихому й розвалювалося б. Людей би тихо відловлювали, убивали б... Це певний трігер. Якщо ти кажеш, що робиш революцію - роби її. Якщо ти замахнувся - бий! Війна - так війна.

    - На раді сотників напередодні яка була атмосфера?

    - Мінімум емоцій, більше прорахунків. Стало ясно, що треба щось робити, тому що пасивне відсиджування на Майдані погіршувало ситуацію, розпалювалися міжусобиці.

    - Що сталося опісля?

    - Я погано орієнтуюся в датах опісля. Ми з сотниками зустрілися вже числа 20. Мої дівчата допомагали у Михайлівському, у Костелі. Хтось залишався на самісінькому Майдані. Вже після 20, був сонячний день, заходжу я до "млинцевої", де засідали медики, а там поруч складають померлих - прямо додолу. Дівчата питають: "А де твій бронежилет?". А я, як ходила без броніка і каски, так і до кінця того, що відбувалося, була без.

    Із сотниками, хлопцями, координувалися в той день ситуативно, виключно по мобільних телефонах, тому що єдиний зв'язок по раціях втратили 18-го, як і певну кількість рацій. Штаб теж заново створювався - у приміщенні магазину на Хрещатику. Мобільники були поганою альтернативою раціям - вони всі "слухалися", плюс працювали як маячки, аби відстежити пересування. 

    - Що обговорювали на раді сотників?

    - По-перше, зраділи тому, що всі сотники живі, хоча були і поранені, і полонені. У деяких сотнях було втрачено багато людей, а також списки, через що було важко встановити всіх, хто в ній був (активісти Самооборони під час подій Євромайдану ховали обличчя та використовували псевдо, щоб убезпечити себе та сім'ї від тиску силовиків. Єдині, хто мав точну інформацію і списки зі справжніми даними людей, були сотники - ред.). Такою ситуація була, наприклад, у 17-й сотні, де сотник втратив не тільки людей, а й координацію. Потім він загинув в АТО у складі батальйону "Київ-2"...

    Всі розуміли, що відступати нема куди, а силовики будуть дотискати. Ми очікували дуже на підтримку киян і людей з регіонів, що і сталося знову! Як і завжди, до речі, коли ситуація загострювалася. В першу чергу стояло питання зв'язку - його треба було відновити. Друге питання було про те, як вистояти, і при цьому ідентифікувати всіх загиблих. Ми збирали картинки, опитували людей. Ми розуміли, що нас будуть дотискати, але треба було будувати оборону.

    - Чи були контакти із супротивною стороною?

    - З ВВ були. Вони, до речі, були налякані страшно в ці дні. Ми вже після 23 числа ВВ-шників виводили з урядового кварталу різними провулками, щоб вберегти їх від народного гніву. З "Беркутом" також намагалися контактувати, але там було майже нереально - їм дуже серйозно промивали мізки, і мені здається, що свідчення про те, що хлопці з "Беркуту" були "на препаратах" можуть відповідати дійсності.

    - Якою була роль політичних лідерів в цих подіях?

    - Політики просто намагалися встигати за подіями, за тим, що робив народ. Це правда! Вони були на нарадах сотників. Це був симбіоз - ми робили революцію, а вони надавали політичної легітимності, підтримуючи нас.

    Попередній матеріал
    СБУ: терористами під Дебальцевим керує російський генерал
    Наступний матеріал
    За минулу добу СБУ затримала бойовика та трьох інформаторів терористів

    До злочинів на Майдані причетні спецслужби РФ – Наливайченко

    Дикань: на сьогодні ідентифіковані усі загиблі на Майдані протестувальники

    З 15 тис. силовиків, задіяних у кривавих подіях на Майдані, засуджено лише сімох - Дикань

    Парубій розповів про третю силу на Євромайдані