www.facebook.com/iryna.gordiichuk

Ірина Гордійчук: Минулого року Україна цілком могла отримати "Оскар"

Член Спілки кінематографістів України, член Міжнародної федерації кінопреси ФІПРЕССІ Ірина Гордійчук в ексклюзивному інтерв’ю 5.ua розповіла про нове українське кіно - як знімаються та знаходять фінансування сучасні національні стрічки, а також про тему Майдану та війни на Сході у вітчизняному кінематографі.

ПРО НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

- Ірино, яку позицію посідає сьогодні національний кінематограф у світі, і взагалі, чи є нове українське кіно? Чи знімається щось на кшталт стрічки Мирослава Слабошпицького "Плем'я", який назбирав понад 40 нагород найпрестижніших міжнародних кінофестивалів?

- На жаль, після того, як трапилися події, нам всім відомі, – стався Майдан, анексія Криму, почалася війна на Сході - грошей на мистецтво було виділено державою значно менше. І добре, начебто зараз збільшили фінансування кінематографу, тому що кіно виявилося просто в пастці, у прірві, і могла трапитися катастрофа.

Чи знімаються сьогодні стрічки такого плану як "Плем'я" безглуздо говорити, тому що, коли Слабошпицький фільмував картину, він, звичайно, не припускав, що отримає 40 призів, навіть, якщо і мріяв про успіх. До речі, Мирослав, загалом, про це і не дуже сильно розмірковував. Він якось розповів мені цікаву історію… Останній знімальний день творча група вирішила відзначити запуском китайських ліхтариків, і кожен мав загадати якесь бажання. Яна Новікова, дівчинка – виконавиця головної ролі у фільмі, як потім з'ясувалося, написала: "Хочу потрапити до Канн". На той момент навіть сама думка про це була фантастикою – нікому не відомий режисер з України зняв свій дебютний повнометражний фільм… Але мало того, що "Плем'я" відібрали до цього найвідомішого у світі кінофестивалю, стрічка отримала там одразу три нагороди! Я згадала цю історію тому, що у Слабошпицького навіть думки про якісь майбутні перемоги під час зйомок не було. Коли людина планує зробити блокбастер, в неї нічого доброго не вийде. А у них все вийшло.

Слава Богу, кіно сьогодні, не зважаючи ні на що, знімається. Той же Мирослав Слабошпицький працює над стрічкою, умовна назва якої "Люксембург". Це фільм про Чорнобиль, і Мирослав на питання, чи буде його нова робота такою же жорсткою, як "Плем'я", відповів, що буде ще жорсткіше.

З національних картин восени цього року в прокат виходять: "Брати. Остання сповідь", "Гетьман", "Політ золотої мушки", "Загублене місто", "Окупація", "Пісня пісень" (це копродукція, фільм вже отримав багато міжнародних призів і, зокрема, два на Одеському кінофестивалі).

- Яких стрічок знімається в Україні більше – короткометражок чи повнометражних картин?

- Звичайно, короткого метра фільмують більше. Короткометражні фільми можна зняти за невеликі гроші. Навіть, на iPad. І це дуже добре, тому що іноді стаються непередбачені й талановиті сюрпризи.

ПРО ФІНАНСУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КІНЕМАТОГРАФУ

- А як взагалі фінансуються українські стрічки?

- Варіантів багато. Є таке поняття як пітчинг. Пітчинг - це представлення ідеї кінофільму: продюсер або режисер (або обоє) пишуть синопсис і приблизний кошторис, знімають маленькі трейлери, потім захищають свою майбутню роботу перед комісією. На презентації присутні не тільки українські чиновники, часто - іноземні продюсери, директори студій. Якщо хтось із них зацікавиться ідеєю якогось проекту, його автор може отримати грант. Грошові суми грантів для переможців бувають різними, від маленьких - до великих. На пітчингу присутні люди з Міністерства культури і з Управління з питань кіно. Частину витрат на зйомки може фінансувати держава, але не повністю - 100% державного фінансування - отримують тільки дитячі фільми. А сценаріїв картин для дітей сьогодні дуже мало – хороших, тим паче. Зараз практично немає режисерів, які вміють робити дитяче кіно, це дуже складна справа. Дітей, тварин, кажуть, не переграєш. З ними важко працювати, і складно придумувати цікаві історії для дітей. Треба розуміти дитячу психологію. Торік відбулася прем'єра фільму відомого актора Віктора Андрієнка "Іван Сила". Стрічка чудова, я б сказала, для сімейного перегляду. І ось зараз Віктор, здається, подавав на пітчинг другу заявку. Хочеться побажати йому успіху…

Існує ще таке поняття як краудфандинг (сrowd - "натовп", funding - "фінансування") - тобто знаходити гроші від "натовпу". В Україні воно ще не розвинене. Митці звертаються по допомогу до спеціальної установи, визначають потрібну для зйомок суму, і починається така собі "толока" в Інтернеті. Але коли підходить дедлайн, а необхідну суму так і не зібрано, гроші повертають тим, хто їх давав, вони не приходять до режисера. Потрібно зібрати тільки повну суму. Приклад: нашому співвітчизнику, який зараз мешкає у Сполучених Штатах, талановитому режисеру-документалісту Андрію Загданському, потрібно було зібрати $30 тис., щоб закінчити фільм "Вагрич и черный квадрат". Залишався тиждень до дедлайну, а не вистачало ще $14 тис.! Але у підсумку все закінчилося добре, необхідну суму було зібрано, і з’явилася чудова фестивальна картина, прем'єра якої, до речі, відбулася в Києві, на кінофестивалі Docudays.UA. Ось такі є різні шляхи для фінансування кіно: меценати, фонди, просто друзі допомагають.

ПРО ЖАНРИ В КІНОМИСТЕЦТВІ

- Які жанри найбільш популярні в сучасному кіномистецтві? Як відомо, український кінематограф прославився своїми поетичними стрічками, і молоді кінематографісти сьогодні намагаються копіювати шедеври Параджанова, Іллєнка, Осики, Миколайчука, але часом це виглядає досить недолуго…

- Ця позиція не від великого розуму. Багатьом здається: якщо поетичне кіно було дуже популярно у свій час, модно, і гриміло світом в 60-і - 70-і роки, зробимо так і ми – і буде нам щастя. Але це неправильний шлях: світ змінився, змінилися смаки у глядачів. Тому "новоспечені", так би мовити, поетичні сучасні стрічки виходять абсолютно штучними. Я би сказала, йдеться не про художній напрямок, йдеться про нестачу хороших сценаріїв. Це взагалі біда. Я не можу сказати, що в усьому світі... У Франції, в Америці прекрасно розвинене жанрове кіно, де в основі фільму є цікава історія, як я називаю - виразно розказана історія. У нас дуже мало таких сценаріїв. Чомусь всі студенти, яким 17-18 років роблять свої перші короткометражні стрічки виключно або в будинку для людей похилого віку, або в дитячих будинках, або намагаються філософствувати в своїх роботах про бомжів тощо… Це надзвичайно болючі теми, але я впевнена, що молодь робить так не тому, що інакше не може, просто їм здається – це безпрограшні історії, самогральні теми. З цього частіше за все нічого не виходить, бо в таких молодих людей немає життєвого досвіду, спостерігають вони за своїми героями часто формально, по суті, не співчувають їм, а думають лише про те, яке круте, депресивне, арт-хаусне кіно знімають. Треба, мабуть, пройти такий шлях в кіно, як у Мірика Слабошпицького, щоб народився шедевр на ім'я "Плем'я". Я завжди кажу, що потрібно знімати про те, що ти (17-18-річний) знаєш. Про перше кохання, про відносини батьків і дітей, перше розчарування в людях… Тоді тобі повірять. Люди, які приходять в кіно з інших галузей (дуже багато таких режисерів, які починають займатися професією років в 30, а то й пізніше), мають певний життєвий досвід, вони дорослі, смерті пережили, розлуки, і їм складні теми даються краще.

- Краще, щоби сценарист писав про щось пережите?

- Ну, якщо у нього настільки розвинена уява, то можна і фантазувати, всяке буває.

ПРО ВІТЧИЗНЯНЕ КІНО ЗА КОРДОНОМ

- Якою має бути картина, щоб її сприйняли глядачі, щоб фільм взяли в прокат? Як українські стрічки потрапляють у прокат за кордоном?

- Звичайно, в українського кіно шансів потрапити у прокат за кордоном менше, ніж у західних фільмів. Кіно має бути зрозумілим будь-якій людині – і французу, і греку, і українцю. І професійно зроблено. Є така чудова фраза: "Не буває жанрів поганих, бувають нудні стрічки". Кіно має бути цікавим, воно повинно чимось зачепити глядача. Тут всі складові важливі: і акторська гра, і операторська робота, і найголовніше (ми найчастіше судимо про фільми по акторському складу), головний диригент - режисер. Навіть чудовий артист, діамант, яким був Богдан Ступка, не може врятувати провальний фільм. На Ступку дивилися, були у захваті, а стрічка все одно залишалася поганою. Звичайно, має бути режисерська школа. У нас в Києві зараз, нехай на мене ніхто не ображається, режисерська школа, та й акторська, впали, бо практично 20 років кіновиробництва взагалі не існувало.

- Коли за кордоном проходять тижні українського кіно, як відбираються стрічки на ці покази? Це робить країна, яка влаштовує показ, чи ми?

- По-різному. Іноді вони, іноді - ми. В залежності, як домовляться організації. Найчастіше це робить Міністерство культури та Управління у справах кіно. А смаки у людей різні. Тому на фестивалі часто потрапляють зовсім не найкращі фільми. Ми ж нікуди не дінемося від того, що є заздрість, що є "кумівство". Торішня історія з "Оскаром" - тому приклад. У нас цілком міг бути "Оскар"! Просто бути! І це не тому, що фільм "Плем'я" 40 призів отримав, а тому що саме висування на "Оскар" передбачає багато умов, одна з них - прокат в Америці. А картина Слабошпицького чудово каталася там. Я не можу сказати, що це цілком "моє" кіно, мені важко дивитися такі фільми. Але я розумію, що "Плем'я" - явище у світовому мистецтві. Я питала у Мірика, чи не хотів він зняти фільм просто про любов. На що він відповів: "Так "Плем'я" про любов". Повторю слова видатного режисера Даррена Аронофскі, який сказав: "Кіно було до "Племені", і буде після нього, але таким, як раніше, воно вже не буде ніколи".

ПРО КІНОФЕСТИВАЛЬ "МОЛОДІСТЬ"

- Нещодавно відбувся кінофестиваль "Молодість", який створювався для студентів університету ім. Карпенка Карого. Що він являє собою сьогодні?

- Це фестиваль дебютних фільмів. Він дуже відомий у Європі. Можна кілька разів взяти участь у фестивалі. По-перше, як студент подати свою роботу - на студентський конкурс. Можна брати участь з короткометражним фільмом - це вдруге. Третій раз - дебют із повнометражним фільмом. Можна навіть за двома номінаціями одночасно подаватися. Чи беруть у фестивалі участь студенти? Дуже багато. Ще більше просто приходять на перегляди. "Молодість" - дуже відвідуваний фестиваль. Покоління змінюються, я вже окрім своїх колег майже нікого не знаю.

- Чи може брати участь в "Молодості" стрічка, яка вже десь дебютувала і має нагороду?

- Може, але часто найбільш титуловані роботи показують поза конкурсом. Вони на "Молодості" дуже цікаві. Наприклад, цього року можна було побачити справжні шедеври у позаконкурсних програмах: "Скандинавська панорама", Frenchconnectson (франкомовне кіно), Germanwave (німецькомовне кіно), Фестиваль фестивалів, Довгі ночі короткого метру тощо.

ПРО ТЕМУ МАЙДАНУ ТА ВІЙНИ НА СХОДІ В КІНО

- Чи не перетворилася в кіно тема Майдану і війни на Сході у конвеєрну справу? Чи є якісь достойні стрічки на цю тему?

- Звичайно, дуже добре, що кінематографісти знімали багато хроніки. Це - історія, і вона залишиться. Але дуже часто з цієї хроніки виходить зовсім прохідне кіно. Кіно - це ж не телевізор, який просто фіксує і коментує подію, в мистецтві ії потрібно переосмислити. Тому, природно, що найкращі фільми на таку болючу тему з'являться пізніше. Але дещо вже є й сьогодні. От стрічка нашого співвітчизника Сергія Лозниці, який зараз мешкає в Німеччині, "Майдан", я вважаю - дуже сильне кіно. Хоча думки і у глядачів, і у професіоналів щодо неї часто розходяться. Причому, кардинально. Хтось мені сказав, що фільм знятий з "холодним носом", а я кажу: це епічна трагедія. І він заслужено отримав кілька призів. Ще альманах "Вавилон" дуже хороший. Торік на відкритті кінофестивалю Docudays.UA показали стрічку "Майдан. Чорновий монтаж". Після перегляду... Слово "задоволення" тут не підходить... Я отримала потрясіння. В картині майже не було пострілів, альманах складався з окремих історій про життя на Майдані, і ось це мені дуже сподобалося. Але подібних фільмів не так багато. Так, спекуляція - це небезпечна штука, і я категорично проти, коли за цю тему хапаються всі і абияк. Режисер - це ж професія, коли ти повинен, як скульптор, спочатку побачити скульптуру в голові, а потім зробити свій задум матеріальним. Навіть хтось із великих сказав: "Якщо картина спланована на папері, значить фільм вже готовий, залишилося його тільки зняти". Режисер має розуміти, що за стрічка в нього має бути. А зараз найчастіше - "що бачу, те й співаю"... І це прикро.

- Така тенденція піде на спад?

- Я думаю вона вже пішла, зараз про АТО більше знімають.

- Як думаєте, про що саме зніматимуть?

- Я сподіваюся, про життя. Життєві історії, які будуть зроблені так, що чіплятимуть людей. Потрібно навчитися писати цікаві історії на папері, і тоді буде справжнє кіно. Але про Майдан будуть ще фільмувати, більше того зніматимуть ігрове кіно. І добре, що його зараз не робили. Для ігрового кіно має пройти час. Як про Другу світову війну. Про ту трагедію талановиті фільми почали виходити років через 10, а то й більше. У 60-і роки минулого століття був сплеск, коли ветерани війни прийшли до кінематографа. Чудовий режисер Петро Тодоровський все життя знімав в основному військові та пов'язані з війною картини. Наскільки чудове кіно "Військово-польовий роман". Це все його пережите, але воно вже пройшло через голову, вже не тільки серце грало, вже і розум включився.

ПРО ПРОПАГАНДУ В КІНОМИСТЕЦТВІ

- Чи є пропаганда в національному кінематографі?

- Пропаганда завжди є в кінематографі. Наприклад, серіал "Гвардія". Що це, як не пропаганда патріотизму воїнів АТО, любові до Батьківщини, проти якої ведеться підступна війна з боку "старшого брата" - Росії. І це нормально. Головне, щоб вона у нас не прийняла такі рамки, як у нашого сусіда. У будь-якому мистецтві є пропаганда, напевно тільки художники можуть дозволити собі писати картини без натяку на пропаганду.

Євгенія Китаїва, 5.ua

Попередній матеріал
На ранковій сесії Вілкула оголосили міським головою Кривого Рогу
Наступний матеріал
Захід розглядає Путіна як тактичного союзника у боротьбі з ІД – Гарань