5.ua

Ілля Пономарьов, депутат російського парламенту: Зараз вирішується, хто правий - Путін чи український народ

Російський політичний діяч, підприємець, депутат Державної думи Росії 5-го і 6-го скликань, єдиний депутат російського парламенту, що відмовився голосувати за анексію Криму розповів 5.ua про те, чому постійно їздить до Києва, за що його переслідує російська влада, як "Кримнаш" залишив РФ без найближчого союзника, хто воює на Донбасі, про дно російської дипломатії і чим успіх України допоможе Росії.

У РОСІЇ Є ДОБРА ТРАДИЦІЯ – ЗВИНУВАЧУВАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ ЗЛОЧИНАХ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ ПОЛІТИКОЮ

– Перше запитання – стосовно вашого приїзду в Україну. У зв'язку з чим ви вирішили відвідати українську столицю?

– Я сюди регулярно приїжджаю, загалом раз на місяць.

– Тобто це приватні, ділові зустрічі?

– Я намагаюся зробити все можливе, щоб українська економіка стала успішною, бо ваш успіх – це успіх перетворення в Росії. Нам потрібен позитивний приклад, що революція успішна. Будь-яка допомога вам – це, вважаю, допомога нам.

– Яким чином це відбувається?

– Бо росіяни точно знають, що від Заходу одні біди. І якщо в результаті повороту на Захід у вас рівень життя населення зросте, то це означає, що нам треба йти тим самим шляхом. Все одно всі ж на вас дивляться. У нас купа родинних зв'язків. Інформаційно все ж таки один для одного ми певною мірою прозорі. Тому, власне, зараз і вирішується, хто правий: Путін чи український народ.

– Ви зараз проживаєте у США?

– Більшу частину часу. У мене проблема з відсутністю постійних віз, тому я їжджу, бо не можу десь проживати постійно. Але більше часу – у Штатах.

– Як відомо, у вас вдома, в Росії, проти вас відкрито кримінальну справу.

– Я навіть заарештований. Я вам тут снюся. Я заочно заарештований.

– Розкажіть детальніше, будь ласка...

– Як там, у в'язниці?

– Так, як там, у в'язниці.

– У в'язниці погано, в Києві краще.

– У чому суть цієї кримінальної справи?

– У тому, що в Росії є така добра традиція – людей, які займаються політикою, звинувачувати в різного роду кримінальних злочинах. Один товариш у нас ліс вкрав, інший намагався підірвати собор Василя Блаженного. Третій у пошті хімічить. Ну а я вкрав усі гроші, виділені на інновації у країні. Зірвав модернізацію російської економіки, прив'язав її до нафти і газу назавжди.

– Цю справу відкрили після того як ви проголосували проти анексії Криму?

– Не зовсім. Це почалося два роки тому, коли в нас були акції протесту. І тоді слідство намагалося довести, що люди з оточення Медведєва таким чином передали мені гроші, щоб я фінансував протести проти Путіна. Це їм довести не вдалося. І ця справа тоді заглухла. Але після голосування щодо Криму вона відродилася заново. І в підсумку це призвело спочатку до закриття для мене кордонів, коли я був у відрядженні, щоб я не міг повернутися на територію країни, було заарештовано рахунки. Що загалом за нашими мірками – вегетаріанське покарання, бо могли б закрити кордон, коли я був усередині країни.

– Так, дуже гуманно.

– А так мені практично прямо сказали: "Радій, живи в хороших місцях і отримуй задоволення".

– Як людину можна не пустити у власну країну?

– У нас там є досить нечітко сформульований закон, який дає приставам право закривати кордон. Там пояснено, для чого це відбувається. Щоб коли до людини є фінансові претензії, вона не могла втекти від кредиторів. Конституція, звісно, прямо говорить про те, що не можна обмежити громадянину Росії в'їзд на батьківщину. Там сказано насправді, що взагалі переміщення не можна обмежувати – ні в'їзд, ні виїзд. Ну вже на батьківщину точно не можна обмежувати в'їзд. Але ось цей закон, яким керуються пристави, для них має вищий порядок, ніж Конституція. На підставі цього вони і діють. Ну а експериментувати з цим не дуже то хотілося б, тому я не можу сказати, що я намагався прорватися назад. Будучи депутатом, у мене ще тоді була недоторканність. Напевно, я зміг би фізично прорватися через державний кордон, але зрозуміло, що після цього загалом подітися було б абсолютно нікуди. А потім порушили кримінальну справу повноцінно: зняли недоторканність, спочатку парламент проголосував на початку квітня, потім було порушено кримінальну справу. Потім було винесено рішення про заочний арешт, от зараз очікуємо міжнародного розшуку.

– Про які акції протесту йдеться?

– У нас були великі акції протесту наприкінці 2011 – у 2012 роках у зв'язку з фальсифікацією виборів у грудні 2011 року.

– Ви були членом партії "Справедлива Росія". Чи виключили вас із цієї партії?

– Ні, я сам з неї вийшов восени 2013 року, коли партія досить сильно відійшла від своєї стартової програми, з якою ми йшли на вибори. Бо вона йшла як партія опозиційна, протестна, за неї якраз таки голосували всі, хто брали участь у протестах 2011-12 років, а потім вона почала йти на дедалі більш прокремлівську позицію. Коли це накопичилося, перейшло певну критичну межу, вони виключили моїх друзів-однодумців Дмитра та Геннадія Гудкових, я порахував, що для мене неможливо залишатися в цій партії, і я з неї вийшов – сам, мене ніхто не виключав.

ДО КРИМУ НЕ БУЛО У НАС БЛИЖЧОГО СОЮЗНИКА, НІЖ УКРАЇНА, НЕ БУЛО ДЛЯ НАС БЛИЖЧОГО НАРОДУ, НІЖ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД

– 20 березня 2014 року, коли ви єдиний із 450 депутатів проголосували проти анексії Криму...

– З 449, тому що один помер. У той момент було вакантне місце. Тому – із 449. Бо мене дуже часто запитують, як кількість не збігається: було 445 – за, один – проти і відомо, що троє не голосувало. І запитують, чому ніяк не сходиться, адже 450 депутатів. Один помер. Відмазався.

– Для себе я умовно поділяю росіян, які виступають проти анексії Криму, на дві категорії: це ті, хто твердять, що не можна Крим забирати, тому що він – частина України. І є інша категорія, яка говорить: "Не можна Крим забирати". Саме "забирати". Ви керувалися яким мотивом, коли голосували проти?

– Перше, це те, що я керувався мотивом – думка моїх виборців. Я вів зустрічі на вулицях. Досить багато ми зустрічей провели, бо в мене була виборча кампанія на пост мера Новосибірська, я людей запитував. Я їм давав аргументи "за" і "проти" досить нейтральні, і ми голосували. На вулицях у нас пройшло близько 30 зустрічей загалом, на яких я радився з людьми. І я чітко розумів, що, напевно, більше ніхто не наважиться, і я буду один. Відповідно до поділу 50 на 50 люди голосували. Відповідно, оскільки моя особиста думка все-таки була, що це неприпустимо. Плюс до того я вважав, що це дуже важливо для взаємин наших країн – показати, що це не одноголосна точка зору росіян, а є й інша. І відомо, що є поділ – 85 і 15%, 15% – це, на хвилиночку, 20 мільйонів людей, це половина населення України. І, відповідно хтось цю точку зору повинен був у парламенті представити, відповідно я це зробив. Якщо говорити про моє, у принципі, ставлення до кримської проблеми, то воно таке. Я як людина лівих поглядів вважаю, що завжди має бути пріоритетною думка людей, які живуть у Криму, на цій території. Я вважаю, що підходи "Крим – український" чи "Крим – російський" однаково погані, тому що і від того, і від того однаково відгонить імперіалістичним змістом. Так, тобто – чиє це? А це не бутерброд, як справедливо зазначив наш Олексій Анатолійович Навальний, щоб його одне в одного забирати. Треба питати людей. Та процедура, яка сталася, вона, безперечно, незаконна. Тому що вона почалася з прямої військової агресії, із введення військ. У результаті цієї військової агресії чинився тиск на депутатів Автономної республіки Крим, які працювали в той момент. Потім був проведений на цих багнетах незаконний (бо зроблений не за українським законодавством, яке мало бути головним у той момент часу) референдум, і на підставі цього незаконного референдуму було прийнято рішення (що суперечить міжнародним угодам, які брала на себе Росія і під чим підписувалася в угодах з Україною), яке просто суперечить основоположним нормам міжнародного права. Тому цілком очевидно, що ця процедура неправильна і незаконна. Плюс до цього, вона ще й недоцільна, тому що не було у нас ближчого союзника, ніж Україна, не було для нас ближчого народу, з яким у нас було би більше родинних зв'язків, ніж український народ. І ми посварилися, і для мене теж було очевидно, що це призведе до війни, до жертв і руйнувань, які ми зараз спостерігаємо на Сході України. Тому ще і з цієї точки зору – цього робити було абсолютно не можна. При цьому я абсолютно не вважаю неприпустимим проведення у принципі референдуму в Криму, так само, як був проведений референдум в Шотландії про відокремлення від Великої Британії, і як хочуть це робити баски в Іспанії. Якщо люди вважають, що це проблема, якщо вони цього хочуть, треба їх запитати і дати їм можливість на цю тему висловитися.

ЗАВЖДИ ТРЕБА ЗАПИТАТИ ЛЮДЕЙ ПРО ТЕ, ЯК ВОНИ ХОЧУТЬ ЖИТИ. КОЛИ ЛЮДИ ХОЧУТЬ ВИСЛОВИТИСЯ, ЗАВЖДИ ТРЕБА ПРОВОДИТИ РЕФЕРЕНДУМ

– Пригадується, в Росії теж був один із проблемних регіонів, такий, як Чечня, наприклад. Свого часу їх не сильно запитували.

– Я виступав проти чеченської війни, вважав, що це неприпустимо і протестував. І зараз вважаю, що ми були неправі в цьому конфлікті. Зараз він у цілому врегульований, звісно, але ми вбили величезну кількість мирних чеченських жителів, і це було абсолютно неприпустимо.

– Тобто, ви вважаєте, що там можливо було теж провести, наприклад, референдум?

– Звісно.

– Справа ось у чому. Зараз, у ХХІ столітті дуже багато спірних, проблемних територій. У тій самій Іспанії. Чи завжди видається єдино правильним виходом проводити референдум? Адже може початися повне перекроювання карти.

– Взагалі я вважаю – завжди треба запитати людей про те, як вони хочуть жити. Це основоположний принцип. Знаєте, от є якісь основоположні принципи міжнародного права, які всі визнають, які записані в декларації Організації Об'єднаних Націй і в Гельсінської декларації прав людини. Є мої політичні погляди, які теж побудовані досить серйозною і довгою в історії теорією. І я вважаю, що право націй на самовизначення є одним із таких фундаментальних прав. Вважаю, що треба бути послідовними, так само, як я вважав, що чеченцям треба дати можливість визначатися так, як вони вважають за правильне, і будь-який інший нації, і території – тому що поняття нації в сучасному світі практично зникло. Кого питати, наприклад, у Криму?

– Крим, насправді, багатонаціональний.

– Абсолютно. Тобто взагалі поняття нації в сенсі етносу, є поняття "політична нація" - спільнота людей, які тут проживають і вважають себе певною спільністю – політична нація, громадянська нація, а з етносами – це зараз взагалі не розбереш. Світ стає дедалі меншим. Він перемішується. Та й взагалі, я вважаю, що в будь-якому випадку спільне майбутнє людства – це світ без кордонів.

– Відома теза.

– Просто, видно, як казав нам товариш Ленін, для того, щоб об'єднатися, нам треба розмежуватися. Ось тому багато хто намагається розмежуватися, щоб потім об'єднуватися, там, у європейські союзи. Ті самі шотландці, збираючись відокремитись від Великої Британії, ті, хто збирався це робити, не збиралися при цьому виходити з Євросоюзу. Тобто вони хотіли мати права такі ж, як і мають усі інші. І Росія, наприклад, пройшла важкий і болючий процес вирівнювання прав регіонів, коли у нас спочатку були привілейовані національні республіки і привілейовані області. Потім Конституція якраз вирівняла їхній статус, закріпивши федеративний принцип, потім Путін це знищив. Продовжуємо на папері залишатися федерацією, а за фактом ми більш унітарна країна, ніж Україна на даний момент. Але тим не менш, відбувалося тоді це вирівнювання, і я вважаю це правильним. Бо в національних республіках одна специфіка, а в областях російських – інша.

НА ДОНБАСІ ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА НА ТЛІ ОБМЕЖЕНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ ІНШОЇ ДЕРЖАВИ І МАСОВАНОЇ МЕДІЙНОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ

– Знову щодо референдуму. Як же ситуація на Донбасі, невже, по-вашому, там теж слід проводити референдум?

– Завжди, коли люди хочуть висловитися, завжди треба проводити референдум. Завжди. Я вважаю, що це основоположна річ. Адже демократія – це процедура, яка повинна визнаватися всіма сторонами. Просто спочатку всі повинні домовитися, що "ми робимо таку ось послідовність кроків і якою буде відповідь – ми з цим будемо згодні, хоч би якою вона була". І це ось шулерство, яке було проведено у Криму, – це гра із заздалегідь відомим результатом, який не готовий була визнати одна з ключових сторін цього конфлікту, а саме – Україна. Тому це легітимною процедурою вважатися не може, оскільки ця процедура не визнається однією зі сторін, яку ця процедура повинна переконати. І з Донбасом ситуація така сама. На Донбасі це було добре видно за всією соціологією, коли це все почалося, меншість хотіла приєднатися до Росії, там 20-25% приблизно так говорило. Але, тим не менш, якщо провести референдум, як вони робили (а я був спостерігачем на тому референдумі 11 травня, тобто я був присутній на цих виборчих дільницях), якщо штучним чином привести на дільниці лише тих людей, які хочуть проголосувати "за", а потім ще відповідним чином порахувати, у такому гарному російському стилі – множачи потрібні результати на два, на три, то зрозуміло, що такий результат знову таки ніким не може бути визнаний.

– Що взагалі зараз, на вашу думку, там відбувається?

– З моєї точки зору, там громадянська війна, яка відбувається на тлі обмеженої військової інтервенції іншої держави і масованої медійної інтервенції. Але все одно, вибираючи між термінами, я вважаю, що це ближче до громадянської війни, ніж війни України та Росії.

– Тобто, ви вважаєте, що на Донбасі воюють українці з українцями?

– Я вважаю, що насамперед воюють українці з українцями. Там є і росіяни, поза будь-яким сумнівом, але якби одна частина України не була готова воювати з іншою частиною України, то цього б не сталося.

– А як же ви поясните присутність регулярних російських військ на Донбасі?

– Що значить, як я поясню? Їх туди послали.

– Тобто, це не є – воювати між країнами, правильно я розумію?

– Я кажу, що там обмежена інтервенція є, поза будь-яким сумнівом. Але є класична війна – вторгнення масове, мобілізація з одного боку, з іншого, окопи, траншеї, люди одне в одного стріляють. А є саме інтервенція, як вона була, коли був 1918 рік: була громадянська війна в Росії і була військова інтервенція. Основні бойові дії проходили, коли одна частина жителів Російської імперії стріляла в іншу частину жителів, але при цьому була й іноземна військова інтервенція. Так само і зараз.

ПЕРЕД ІЛОВАЙСЬКОМ ХОТІЛИ ПРОГОЛОСУВАТИ В ДЕРЖДУМІ ВІДКРИТЕ СХВАЛЕННЯ НАПРАВЛЕННЯ АРМІЇ В УКРАЇНУ

– А наявність такої кількості російського озброєння на Донбасі – це як тоді називати?

– Ми ведемо поставки, на жаль, абсолютно безвідповідально, я вважаю, озброєння сепаратистам. Яким вони і воюють. Деяке озброєння йде із солдатами, деяке – без. «Гібридна війна» є термін. Просто з точки зору цифр (ну в різних людей різні оцінки, яка кількість людей воює), ті цифри, які мені видаються найбільш правдоподібними з того, що я чув (ще раз скажу, що це абсолютно спекулятивні цифри, їх нема точних, тобто робити сенсацію і говорити, що я розкрив точні цифри озброєнь не треба, тому що я їх не знаю), оціночні речі, які я чув від своїх інформаційних джерел, що в цілому армія "ЛНР"/"ДНР" нараховує близько 20 тисяч бійців, з яких 5 тисяч – це російські добровольці і тисяча – регулярні частини. Але це може бути неправильною цифрою. Коли був Дебальцевський котел, очевидно абсолютно – надсилалися частини.

– Щодо Іловайського котла...

– Абсолютно, і це я, власне, інтерпретую, чому якраз тоді вирішили мене заблокувати на Заході. Тому що, як мені здається, 14 серпня хотіли поставити перед Державною думою голосування, щоб відкрито схвалити направлення армії в Україну. Тому що наказ, власне, був відданий 15 серпня про застосування військових частин і, власне, участь почалася в районі 20 серпня, відбулося розгортання сил. Відповідно, я інтерпретую, враховуючи ці дати, що 14-го вони хотіли проголосувати з тим, щоб 15-го був наказ, який був би схвалений парламентом. Але, мабуть, все-таки вирішили робити це таємно.

– Ну це було б уже відкритим вторгненням.

– Так. Тому вирішили, мабуть, це робити таємно.

НЕ ЗНАЮ, ЧИ Є ДНО, АЛЕ РОСІЙСЬКА ДИПЛОМАТІЯ ДЕСЬ ТАМ БЛИЗЬКО ДО НЬОГО РОЗТАШОВАНА

– Нещодавно було засідання Ради безпеки ООН. Не можу у зв'язку з цим не поцікавитися вашою думкою про російське вето щодо створення міжнародного кримінального трибуналу з МН-17. Що ви думаєте про таке російське рішення?

– Я думаю, що російська дипломатія, – не знаю, чи є дно, але воно десь там близько, – вона близько десь до нього розташована. Просто це суперечить будь-якій логіці. Тому що якщо ми, Російська Федерація, говоримо, що ми не маємо стосунку, то чому ми повинні це блокувати? Тим паче, ті, про кого ми говоримо, що якраз мають стосунок, тобто Україна, сама готова в цьому трибуналі брати участь, і готові брати участь ті країни, які найбільш постраждали, а саме – Нідерланди, Малайзія та Австралія. Відповідно, якщо в цій ситуації і Україна теж готова, чому ми повинні цьому опиратися? Ось Китай вчинив правильно. Він утримався. Він сказав, що це не його війна. А якщо ми голосуємо проти, тобто ми вважаємо, що це наша пряма справа, ну ми таким чином даємо підставу всім думати, що ми сторона.

– Тут же йдеться більше про те, що повинні бути знайдені ті злочинці, які допустили таку трагедію. Тому тут позиція Китаю теж трохи хитра, насправді. Навіщо відмовлятися від створення трибуналу?

– Вона хитра, але це їхнє право. Вони таким чином нічого не блокують, але й кажуть, що це не їхня справа. Тому що позиція Росії, яка була озвучена, полягає в чому? "Чого це ми ніколи трибуналів не робили, а цього разу будемо робити? Ось є розслідування, яке голландці ведуть, нехай воно до кінця йде, а ми йому всіляко допомагатиме. Навіщо нам потрібен додатковий такий орган, як трибунал?» Питання в чому? Навіщо ми хочемо влізти в ситуацію, коли всі сторони, які ми вважаємо стороною цієї жахливої трагедії, – Україна, Нідерланди, Малайзія і Австралія, якщо вони всі між собою домовилися і вони всі хочуть зробити цей трибунал. Тобто нема інших навіть зацікавлених сторін, які були би проти. Навіщо, якщо ми говоримо, що ми тут не маємо стосунку і ми не є стороною цього, тобто "літак летів не на нашій території", "збитий не нашою зброєю", "там не було російських громадян", навіщо ми тоді накладаємо вето? Ми тоді заважаємо людям, які хочуть розібратися в цьому. Ми тоді тут який стосунок маємо?

– Справді. Чому тоді, на вашу думку, Росія вирішила заветувати створення трибуналу?

– Ну, значить, бо ми маємо стосунок. Єдине пояснення, яке з цього випливає. Тому я й кажу, що цей дипломатичний крок мені видається дуже дивним. Тому що єдине пояснення, яке напрошується у будь-якої людини, яка це чує, – отже, ми не хочемо, щоб була встановлена істина. І це дуже сумно. Тому що я, наприклад, хочу, щоб була встановлена істина, як російський громадянин. І, до речі, в цьому питанні, я знаю соціологічні опитування по Росії, які говорять про те, що більшість російських громадян хочуть, щоб був цей міжнародний суд. Вони не підтримують в цьому сенсі Путіна, який дав таку команду так голосувати на Раді безпеки.

– Насправді про це зовсім недавно говорилося у нас в ефірі "5 каналу". Йшлося про те, що, можливо, здебільшого російські громадяни і вважають, що винна Україна, але вони хочуть, щоб був створений міжнародний трибунал, хоча б, щоб...

– Ну так її (Україну – Ред.) і покарають. Це ж супер. Чудово.

Я ЗАВЖДИ ГОВОРИВ, ЩО "ДНР"/"ЛНР" – ЦЕ СУТО БІЛОГВАРДІЙСЬКІ ПРОЕКТИ

– До речі, щодо думки росіян. Ви зараз проживаєте у Сполучених Штатах. У зв'язку з цим хотіла запитати – вам же там випадає нагода спілкуватися з російськими емігрантами – як ви бачите, які у них погляди на конфлікт, що виник в Україні, на російський "внесок" у цей конфлікт? Анексія, війна на Донбасі. Їхні погляди? Чи відрізняються вони від поглядів більшості росіян всередині країни?

– Звісно, відмінність дуже сильна. Російська діаспора влаштована інакше, ніж українська. Бо українська стара еміграція дуже сильно націоналістична, а молода еміграція – не націоналістична, але патріотична. А у випадку з російської діаспорою, у неї швидше три хвилі. В українській теж три хвилі. Але єврейська еміграція в цьому випадку схожа на російську, великої різниці між ними немає. Але в Росії стара хвиля еміграції – "белогвардейщина", вона налаштована дуже імперськи і зараз повністю підтримує Путіна. Я, власне, завжди говорив, що "ДНР"/"ЛНР" – це суто білогвардійські проекти. Дехто чомусь вважає, що там є щось від лівого. Нічого там від лівого немає, там ультраправі, махрова денікінщина. Це суто денікінська, я б навіть сказав, корніловська історія. Відповідно ці товариші – рука руку миє – підтримують і вважають, що це відновлення великої Російської імперії. І імператорська фамілія теж відповідно підтримує весь цей "Кримнаш" та інше. А ось прошарок єврейської еміграції кінця 1970-х – 1980-х років займає позицію антипутінську, але індиферентну, не готову щось робити. Бо вони себе більше ідентифікують як євреї, американці, але не як росіяни. Вони виїжджали погано, їх пограбували всіх перед від'їздом, і тому вони не хочуть мати до цього взагалі ніякого стосунку. А еміграція 1990-х і 2000-х особливо років науково-технічної інтелігенції, підприємницької еміграції налаштована дуже різко антипутінськи і діє солідарно з українською діаспорою. У нас немає ніяких протиріч, вони беруть участь у зборі коштів на антитерористичну операцію, збирають кошти на медикаменти, прилади нічного бачення, на жилети і таке інше, передають на це гроші. Українські товариші приходять на наші марші миру, які влаштовуються в різних американських містах. Тобто ми абсолютно відчуваємо, що ми живемо однією сім'єю і ніяк нічого один з одним не ділимо, а навпаки – намагаємося одне одного підтримати.

УСПІХ УКРАЇНИ БУДЕ НАЙВАЖЛИВІШИМ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ РОСІЇ

– І наостанок запитання. Нещодавно глава Одеської області взяв собі в помічниці відому в Росії особу пані Гайдар.

– У Міхеіла взагалі прекрасний смак на красивих жінок, я вважаю. І це ще по Грузії можна було помітити, і вам пощастило, що деякі з найкрасивіших жінок теж тут, наприклад Ека Згуладзе. Хоча вже красивих жінок в Україну завозити – це якось... В Одесу особливо.

– Коли Гайдар запитали про її мотиві працювати в Україні, вона це пояснила такою тезою: хочеться зробити в Україні зараз те, що неможливо зробити в Росії.

– Ми, власне, з цього почали розмову. Я абсолютно серйозно це говорив і вважаю, що успіх України, безперечно, буде найважливішим прикладом для Росії – що можна жити по-іншому і так добре. Звісно, багато моїх товаришів хочуть всіляко допомогти Україні не тому, що вони більше патріоти України, ніж Росії, а тому що вони патріоти Росії і вважають, що таким чином можна змінити ситуацію у нас на батьківщині.

Катерина Лихогляд, 5.ua

Попередній матеріал
На Донеччині суд заарештував міліціонера, який скоїв смертельну ДТП
Наступний матеріал
У нічному клубі в Одесі стався вибух