Олег Федько – патрульний поліції Херсона, який втратив своїх батьків, кохану дружину і дітей, але продовжує жити заради пам'яті про них

Війна в Україні забрала життя величезної кількості людей і продовжує це робити, не жаліючи ані дорослих, ані дітей. Існує чимало історій про те, як люди втрачали своїх найрідніших, але продовжували жити заради пам'яті про них.

"Дивогляд" ділиться з вами важкою, але важливою історією працівника поліції 28-річного Олега Федька, родину якого вбили у Новій Каховці.

• батько Олег (56 років); 
• матір Анна (56 років); 
• дружина Ірина (27 років);
• донька Софія (6 років);
• син Іван (1,5 місяці). 

Працівник поліції Олег жив разом зі своєю коханою дружиною Іриною у Херсоні. Вони познайомилися ще у 2011 році під час навчання у Новій Каховці і з того часу не розлучалися. Чоловік зізнається, що дуже любив Ірину і між ними була цілковита гармонія, розуміння та підтримка.

"Ми любили один одного. Ірина для мене – втілення жіночності, ніжності, материнства", – розповідає Олег Федько. 

За цей час у пари народилося двоє дітей – донечка Софія і синочок Іван. Дівчинка цього року мала піти в перший клас. Вона ретельно готувалася до цього – ходила на підготовчі курси до ліцею, де хотіла розпочати своє навчання.

"Коли дружина завагітніла вперше, я усім сказав, що у мене буде донечка, а коли це трапилося вдруге, ми уже разом з Софією вирішили, що в нас буде братик. Доня сказала, що хоче маленького розбишаку, буде його всьому навчати", – пригадує з теплотою в голосі Олег. 

Олег розповідає, що його донечка любила займатися різними справами і їй ніколи не набридало. Дівчинка займалася хіп-хопом і ходила з татом на рибалку:

"Вона могла гратися з мамою ляльками, а потім кричати: "Тату, їдемо на рибалку!" Брала вудочки, відкривала машину, це було без обговорень. Уявляєте, могла навіть сама черв’яка на гачок зачепити і зняти рибину, коли впіймає", – розповідає Олег Федько.

У перший день війни, близько 5 години ранку, Олег отримав інформацію про бойову тривогу і прибув за наказом до місця несення служби. О 13 годині йому наказали евакуюватися в бік Миколаєва:

"Я зібрав речі і пішов на роботу. Дружина з дітьми залишилася вдома у Херсоні. Ми постійно були на зв’язку. Вона запитувала про новини і що будемо робити далі. Близько 9-10 ранку зі мною зв’язався батько і сказав, що приїде та забере їх у село. Так і зробив…", – згадує патрульний. 

Олег Федько-старший – батько патрульного Олега, забрав родину до села Веселого, де жив разом зі своєю жінкою – матір'ю Олега Анною. Однак, коли туди зайшли російські війська, вони вирішили евакуюватися разом з дітьми і сватами (батьками Ірини).

Вони виїхали у напрямку Нової Каховки двома автомобілями. У першій автівці сиділи батьки Ірини, тітка, дядько та кузени Олега, у другій – батьки Олега та Ірина з дітьми.

Перший автомобіль перетнув російський блокпост. Весь цей час на зв'язку з рідними був брат патрульного Олега Денис. Він розповів, що близько 17:13 зателефонував до матері і сказав їхати не в Нову Каховку, а в Одесу до нього. 

За кілька хвилин після цього він почув останні слова своїх рідних:

"Боже мій, це дитина, як ви можете таке робити?", – кричав хтось з автомобіля.

Денис почув, що транспортний засіб зупинився, а за ним послідував плач Івана. 

"Потім я почув ще постріли", – каже Денис. 

Ірина у цей час розмовляла зі своєю найкращою подругою Світланою, з якою познайомилася завдяки своїй донечці Софії:

"Я чула крики та постріли. Останні слова Іри були: "Тату!!!!" І все, зв'язок перервався. Настала тиша. Я закричала від болю. Підбігла до чоловіка і сказала: "Іри більше немає", – пригадує жінка.

У цей час сестра Анни Федько – Ірина, яка сиділа в першому автомобілі, постійно телефонувала родичам, але ніхто не піднімав слухавку. Тоді вони вирішили повернутися на блокпост і запитати у росіян.

Відповідь була шокуючою – військові показали на кювет і повідомили, що водій транспортного засобу, де сиділи батьки Олега, Ірина і діти, "не виконав наказу і ледь не наїхав на офіцера".

На автомобілі з обох боків були сліди від куль. Один з солдатів витягнув ще живу дитину – Івана, який без зупинки плакав. Дядько Олега помітив, що у дитини поранене вухо, а куля пройшла крізь потилицю. Софія була без свідомості, але ще жива. В її грудях була дірка. Решта пасажирів загинули на місці.

Дітей відвезли до реанімації у Новій Каховці, але врятувати їх не вдалося. Лікар повідомив, що зберегти життя дітям можна було, якщо їх привезли би раніше. Тіла померлих батьків і дружини Олега Федька дозволили забрати наступного дня.

Тіла загиблих поховали на кладовищі у Новій Каховці. Батько Ірини залишився жити там, а мати поїхала у Німеччину до молодшої доньки, яка народила дівчинку.

Коли патрульний дізнався про смерть своїх найближчих людей, він розрядив свою зброю і викинув її. Він зізнається, що якби не його оточення, то вже давно б втратив себе.

"Дякую людям, колегам, які у цю складну ситуацію опинилися поруч і не дали з’їхати з глузду. Вони просто були поруч", – каже поліцейський.

Єдине, що весь цей час відчуває Олег – біль і порожнеча в душі. Він не зміг попрощатися зі своїми батьками, коханою дружиною і дітьми. Він ще жодного разу не мав можливості прийти на їхні могили. 

Олег часто переглядає фотогалерею і зізнається, що порожнеча – найгірше, що може відчувати людина після смерті рідних.

"Я щодня говорю собі: опускати рук не маю права. Зрештою в мене є п’ять ангелів-охоронців, які не дадуть цього зробити…", – каже Олег.

Подруга сім'ї Федько, Світлана, зізнається, що ще й досі не може змиритися зі смертю Ірини та маленьких дітей. Вона завжди згадуватиме Ірину світлою, доброзичливою людиною.

"Шість років тому нас з Іриною здружили діти. Ми обмінялися телефонами, а згодом почали дружити сім'ями. Часто зустрічалися. Іра і Олег любили один одного, це читалося у їхніх поглядах. Ніколи не сварилися при нас. Ми планували, що наші діти будуть ходити разом у школу. Мій чоловік – хресний тато їхнього сина Івана", – каже Світлана.  

Жінка розповіла про ще одне захоплення Софії, яке приносило їй найбільше задоволення:

"Мала ще одне захоплення – малювала картини за номерами. Одна з її недомальованих робіт досі у мене. Там різдвяний мотив… Вона так любила зимові свята. А тепер вже ніколи не відсвяткує їх", – завершила Світлана.

Нагадаємо, раніше "Дивогляд" розповідав історію наймолодшого бійця полку "Азов", який три місяці захищав Маріуполь.

Читайте також: Допоможи ЗСУ – врятуй свій дім: офіційні реквізити та посилання.

Якщо ви втомилися від серйозних новин і хочеться трохи розслабитися, підписуйтеся на наш канал у Telegram – Дивогляд 5.UA.