30 листопада світ відзначає день народження одного з найвидатніших лідерів XX століття – Вінстона Черчилля. Він – двічі прем'єр-міністр Великої Британії, харизматичний лідер воєнного часу, який відіграв важливу роль у зупиненні поширення тоталітаризму. Черчилль відзначився багатьма знаковими рішеннями для Британії і Європи загалом. Проте це аж ніяк не заважало йому бути людиною з дивними звичками і вчинками.
Знатне походження і сімейне життя прем'єра
Майбутній державний діяч народився 30 листопада 1874 року. Його батько лорд Рендольф був впливовим політиком свого часу, прямим нащадком першого герцога Мальборо. А мати політика на імʼя Дженні відома як донька американського бізнесмена.
У дитинстві хлопчик жив як всі діти аристократів. Непосидючий і бешкетний від природи, він мав найгірші оцінки у початковій школі, а у 13 років насилу склав іспит до елітної хлопчачої школи Герроу. Але скоро взявся за розум: давній рід Черчиллів не мав великого доходу, тому довелося працювати фактично з юності.
Він служив лейтенантом британській армії, був незалежним воєнним кореспондентом. Нерідко працював над промовами і статтями до світанку, а вранці йшов на службу.
У вересні 1908 року Черчилль одружився з Клементайн Гозьєр. Їхній шлюб тривав 57 років. Черчилль усвідомлював, яким тягарем для шлюбу є його політична кар'єра. У Вінстона та Клементайн народився один син і чотири дочки. Того ж місяця, коли народилась остання дочка Черчиллів, вони купили приміський будинок Чартвелл, який був їхньою домівкою до смерті Вінстона в 1965 році. За словами Дженкінса, Черчилль був "захопленим і люблячим батьком", але також покладав надто великі сподівання на своїх дітей.
Політична діяльність
Від 1900 до 1964 року (за винятком 1922–1924 років) – депутат парламенту від п'ятьох різних виборчих округів. Більшу частину політичної кар'єри перебував у лавах Консервативної партії (в 1940–1955 роках – її очільник). Дотримувався ідеології економічного лібералізму та імперіалізму. У 1904–1924 роках належав до Ліберальної партії.
Черчилль був раннім прихильником пан'європеїзму. Ще в статті 1930 року він закликав до заснування "Сполучених Штатів Європи". 1949 року підтримав створення Ради Європи, а 1951-го – Європейської спільноти з вугілля та сталі, яке стало передвісником Європейського Союзу. Утім, висловлюючи такі думки, він завжди чітко застерігав від приєднання Великої Британії до будь-якого федерального утворення.
Провівши дитинство в Ірландії, Черчилль завше виступав проти її розділення. Перебуваючи на міністерських посадах 1913 року й знову 1921–го, він пропонував Ольстеру входити до складу Сполученої Ірландії, але з певною автономією від уряду незалежної Ірландії. Щодо цього питання йому завжди протистояли ольстерські юніоністи. І вже після війни, як лідер опозиції, він казав послам Ірландії в Лондоні, що досі сподівається на возз'єднання.
Політична кар'єра Черчилля охопила правління шістьох монархів: Вікторії, Едуарда VII, Георга V, Едуарда VIII, Георга VI та Єлизавети II.
Промова "Залізна завіса"
У 1946 році в Америці Черчилль виголосив промову "Залізна завіса" про СРСР і створений ним Східний блок:
"Від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці на континент опустилася залізна завіса. За цією лінією лежать усі столиці древніх держав Центральної і Східної Європи. Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест і Софія – усі ці славетні міста з їхнім населенням опинились під радянською сферою впливу, як я її змушений назвати".
Він хотів сказати, що, хоча Радянський Союз і не хоче війни із західними союзниками, його форпост у Східній Європі унеможливив створення трьома великими державами "триполярного керівництва" світом. Черчилль бажав, щоб між Великою Британією та Америкою була набагато тісніша співпраця. У цій самій промові він закликав до "особливих стосунків між Британською Співдружністю та Імперією і США", але наголосив на необхідності співпраці в рамках Статуту ООН.
Письменник Черчилль і Нобелівська премія з літератури
Черчилль був не лише політиком, а ще й письменником. В юності він багато співпрацював із пресою – був воєнним кореспондентом газети Daily Graphic на Кубі, публікував репортажі з Індії для Pioneer та Daily Telegraph (пізніше вони стали основою його книги "Історія Малакандського польового корпусу") та висвітлював другу бурську війну в Morning Post.
Вже після початку політичної кар'єри Черчилль написав двотомну біографію свого батька, чотиритомник про Джона Черчилля, першого герцога Мальборо та мемуари "Мої ранні роки".
Всього його літературна спадщина включає близько півтора десятка книг, крім численних збірок промов. Більшість його робіт – документальні. Що стосується художньої літератури, Черчилль написав лише один роман і кілька оповідань.
Черчилль написав шеститомну працю про Другу світову війну й у 1953 році став лауреатом Нобелівської премії з літератури "за неперевершеність історичного й біографічного опису, за блискуче ораторське мистецтво, з допомогою якого відстоювалися найвищі людські цінності".
Малювання, гумор та полон
Вінстон Черчилль у віці 40 років почав займатися живописом й написав близько 500 картин. Любов до малювання з'явилась після провальної операції в Дарданеллах під час Першої світової війни. Тоді Черчилль перебував у глибокій депресії й думав, що його політична кар'єра майже закінчилася.
Крім того, Черчилль відомий своїми натхненними промовами, одна з яких включала знамениту фразу "Я можу запропонувати тільки кров, тяжку працю, сльози і піт", що стала символом стійкості у боротьбі проти нацизму.
Також Черчилль був відомий своїм гострим почуттям гумору. Один із найвідоміших випадків стався, коли політикиня Ненсі Астор заявила: "Якби я була вашою дружиною, я б додала отруту у вашу каву". На що Черчилль відповів: "Мадам, якби я був вашим чоловіком, я б її випив".
У жовтні 1899 році Черчилль відправився в Південну Африку як кореспондент газети, щоб висвітлювати англо-бурську війну. Поїзд потрапив під обстріл бурських військ і зійшов з рейок. Черчилля взяли в полон і запроторили до табору військовополонених. У грудні він втік із в'язниці та ухилився від переслідувачів, сховавшись у шахті. Зрештою, ховаючись у вагоні вантажного потяга, він дістався безпечного місця в португальській Східній Африці. Тоді його втеча привернула велику увагу.
Черчилль і вживання алкоголю
О 7:30 політик прокидався і снідав прямо у ліжку, проглядаючи газети та працюючи над документами, при цьому випивав склянку віскі із содовою. Лише об 11:00 нарешті вставав з ліжка та влаштовував собі прогулянку садом – знову ж таки зі склянкою віскі з содовою в руках. О 13:00 він обідав, запиваючи страви пінтою шампанського. О 15:30 Черчилль йшов працювати до кабінету, де на нього чекала чарка коньяку.
Вечеря незмінно починалась о 20:00 і тривала кілька годин. А рівно опівночі, коли гості розходились, а рідні йшли спати, Черчилль прямував до свого кабінету й працював до третьої години ночі, не нехтуючи коньяком і кубинськими сигарами.
Хоча прем'єр вживав стільки алкоголю, його жодного разу не бачили в неадекватному стані: мислив він напрочуд тверезо і точно не мав алкогольної залежності. Історик Девід Кеннадін пише:
"Під час обіду з Черчиллем на Даунінг–стріт у 1955 році тодішньому канцлеру казначейства Ребу Батлеру нав'язали не менше восьми величезних страв, і всі вони були запиті порціями бренді. Так багато бренді, що Батлер був змушений виливати частину його на підбори своїх черевиків!"
Також люди з оточення прем'єра згадували, що він любив не лише віски, а й шампанське Pol Roger.
"У разі успіху ви на нього заслуговуєте, а при поразці воно вам просто необхідне", – жартував Черчилль.
Одного разу, виступаючи перед британськими генералами під час Другої світової війни, він так мотивував їх на перемогу:
"Запам'ятайте, панове, ми боремося не за Францію. Ми боремося за шампанське!"
Цікавий факт, що ще змолоду знайшов для себе незвичний спосіб берегти сили для праці: щоб там не було, влаштовував собі денний сон.
Операція "Нема Надії"
12 січня 1965 року у Черчилля стався останній інсульт. Він помер майже за два тижні, 24–го, у сімдесяту річницю смерті свого батька. Шість днів по тому, 30 січня, йому влаштували державний похорон, першу таку церемонію для особи не королівської крові з часів Вільяма Гладстона 1898 року.
Планувати похорон Черчилля розпочали 1953 року під кодовою назвою – Операція "Нема Надії", а станом на 1958 рік вже було розроблено докладний план.
Читайте також: "Слабка, але розумна": Джонсон розповів про королеву Єлизавету в останні місяці її життя
Дивіться також відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.