Про те, чому російські зеки обрали воювати, а не сидіти. Як в зоні ставляться до тих, хто підписує контракт з МО рф, що таке червоні, і що таке чорні зони і чи знають рідні про те, що увязнені на війні – у черговому випуску "Невигаданих історій". "Сповідь полонених".
***
— Сергій, Кранодарський край, Калінінський район, селище Мирне. 25 років.
***
— Тихон, Ставропольський край, місто Мінводи.
***
— Роман.
— Скільки років?
— 46
***
— Як справи?
— Да нормально.
— Опускай руки.
***
— Як звуть?
— Юра.
— Скільки років?
— 27.
— Як ти потрапив на війну, Юро?
— З колонії.
***
— Скільки відсиділи?
— 7.
— А скільки вам дали?
— 10.
— За що?
— Маріхуана.
***
— За грабіж.
— За поширення, за коноплі, 228 стаття у нас. 8 років дали.
— Скільки ти відсидів?
— 3 роки.
***
— Приїхали військові, запропонували контракт, підписали контракт та все. 25 листопада приїхали і 15 грудня вже по рупору передали о 6 ранку, черговій частині, з зібраними речами.
— Ось сьогоднішнім днем нас забрали, ось мене забрали, з нашого табору 9 осіб, так загалом, нас приїхало 64 особи було нас.
***
— Багато підписало, вони не багато чого взяли чомусь.
— Мало що?
— Небагато поїхали, небагатьох взяли, мабуть, змінюється щось там.
***
— Є червоні табори, є чорні табори. Цей незрозумілий табір.
— Що означає "червоні", що означає "чорні"?
— "Червоні" – це коли всі працюють, співпрацюють з адміністрацією.
— А у вас?
— А в нас взагалі незрозуміло.
— Ви працювали?
— Так, я на промку працював.
— А "чорний" табір, це який?
— Це де не працюють та йдуть проти режиму.
***
— У нас режимний табір, у нас все дуже погано.
— А ти ким був?
— Червоний. Я в їдальні працював.
***
— Як ви ставилися до тих, хто підписував контракт?
— Поки не знаю.
— Чи не ходили чутки?
— Ніхто не повертався взагалі, тому хто як ставився... підписав та підписав.
***
— За поняттями я вам так хочу сказати, по таборах ходило те, що не ставитись до тих, хто їде на зону, хто їде на СВО, я не знаю, це від злодіїв якихось пішло, до тих, хто їде на СВО, до них ставились нормально, до рівних.
***
— У цьому сенсі? Скажіть, як ставитись до цього чорна маса, я б вам тоді відповів.
***
— Сказали, що поїхав і поїхав. Їм пофіг.
***
— Я сидів у "червоному". Ішли всі. І чорні, і червоні.
***
— Загалом, підписав контракт або що там ставлення не змінюється, а потім нікого не зустрічає ніхто.
***
— Вам платили якісь гроші?
— Так, підйомні платили.
— Підйомні це скільки?
— 100 із чимось тисяч, 190, на бронежилети, на те, на це пишуть.
— А ви самі купували бронежилет?
— Так, але видавали там дуже погані.
***
— Я працював у їдальні, зарплату з урахуванням вирахування за воду, за харчування, за опалення, за одяг, за все, за все, приходило, може, чистими тисяч 7-8, так. Тут, коли я приїхав, мені нічого не прийшло, хоч обіцяли підйомні гроші – 195 тисяч.
— Два місяці ти був на війні.
— Мені нічого не прийшло.
***
— 195 тисяч підйомних.
— Платили?
— Так, екіпірування купити.
— А ви самі купували собі захист?
— Дали якусь там, дали коротше без плит, просто чохли та й годі.
— Ви купили собі захист?
— Так, я взяв.
— Ви купували де, у Бердянську чи у Мелітополі?
— Так, у Бердянську.
***
— Я не знаю, ми жили від Токмака десь там, село якесь невелике, я, чесно, не знаю, як називається село.
***
— У нас не можна було в місто комусь самому з'їздити чи ще щось, просто як на ланцюзі сиділи.
***
— Під контролем, крок ліворуч, крок праворуч – розстріл.
— Прямий розстріл?
— Образно кажучи, хоча там його хрін знає, чутки ходили що й стріляли.
***
— А їжа?
— Ну, сухпайки видавали.
— Неможливо його їсти, він жахливий у вас.
— Ну а що робити?
— До магазину можна було ходити?
— У нас там немає магазинів, у селищі жодного магазину.
***
— Якщо щось треба, то список пишете, коротше, все. Пишемо список, командири збираються, машини, причепи і їде. Їде, купує за списками. Цигарки так, сигарети привозили, гуманітарку ні, не було, потім перестали взагалі привозити.
***
— Коли ви взагалі потрапили на війну? Який це місяць?
— У грудні 23 року.
— І що ви робили зараз до лютого?
— Нас тренували. Ми приїхали на перший полігон, були там 4 дні, але ми там нічого не робили, нас там переодягли, потім приїхали на інший полігон, нас тренували, проводили уроки медицини, тактичної стрілянини, сапери, як розмінувати, замінувати, прицільна стрілянина, ходьба по окопах, як заходити правильно до будівлі.
***
— Поповзали там, взагалі якщо це назвати навчанням, то як би я не вважаю, що це навчання. Чому? Тому що до обіду - біжи, бери автомат, біжи як кінь 3 кілометри, пробіг, прийшов назад, обід, після обіду дрова збирай, піч топи і так далі, ну щодня ось така петрушка.
— А скільки вас так вчили?
— Два місяці.
***
— Чи готові ви були стріляти?
— Не можу сказати, чесно. Я не брешу, я не можу чесно вам відповісти, я не знаю, як… коли може бути ось так ось зустрінеш – моє життя або… Я не знаю, чесно.
***
— А де сиділи?
— Георгіївськ.
— І чого вам не сиділося, чому ви вирішили на війну їхати?
— Як вирішив? Я не вирішив. Сказали – хто проходив термінову службу.
— Вас добровільно забирають на війну.
— Так кажуть.
— А як насправді?
— Насправді або хто термінову проходив, хто термінову не проходив – там із ними якось трохи інакше, хто термінову проходив службу – бажано убувати або 91, коротше, відмова.
— І якщо відмова?
— Знову в'язниця.
— Скільки б додали?
— Я не знаю, чи там залякують по-різному, 10-15.
***
— Треба провоювати рік, перші пів року ви – штурмовик, у будь-якому випадку. Ви їдете у відпустку і повертаєтеся туди кудись у тил. Все, ви більше не штурмовик.
***
— Після першого штурму нам сказали все, ви приїжджаєте, просто відпочиваєте, вас відвезуть, помиють, відпочинете, все.
— То був твій перший штурм?
— Перший і останній.
— Чи не буде точно?
— Більше точно не буде.
***
— Так, як нас кинули там помирати, нічого хорошого сказати не можу.
— Як вони нас висадили, що зробили – так не можна.
— А воювати можна? Приїжджати до чужої країни.
— Не хочу я вже нічого, не воювати, нічого не хочу і гадом собачим.
***
— Деякі прямо відкрито говорили, що ви, коротше, м'ясо, що ви нікому, коротше, не потрібні, вас кидатимуть на м'ясо, де самий капець, а деякі просто брехали – та нормально все буде, не переживайте ви так, як і всі.
***
— А куди поранений?
— Ліва нога.
— Як поранили?
— Уламкове.
— Тоді під час операції?
***
— На полігоні стріляв, у тому плані в бойових діях немає, я не стріляв. Я стріляв на полігоні, так нас навчили стріляти, але на самих ось, як ми приїхали, нас висадили, я не одного пострілу не зробив.
***
— У нас просто не встиг ніхто вистрілити, саме я говорю за наших солдатів, за решту я не можу нічого сказати, а ось за наш взвод, у нас ніхто не встиг жодного пострілу навіть зробити. Просто ми не знали – куди, чого, як, командири – біжимо у посадку. Як тільки ми забігли у посадку – все, за нами почала крити арта. Як нам сказали – це була і ваша, і наша арта. Там і "пташки" висіли.
— І ваша по вас працювала?
— Ну, як нам сказали, наша по нас теж працювала, не знаю, я просто не можу сказати, з яких боків було, я не розглядав, чесно. Чесно, я просто бачив, як, прильотів було дуже багато.
***
— Чому краще було поїхати на війну, вбивати, ніж сидіти?
— Та я просто не розумів всієї серйозності, що там, як там на війні, тим більше говорили, що нормально все буде, вас ніхто не так відправлятиме на м'ясо туди-сюди.
***
— Не знаю, що в мене було в голові. Коли доїхав, потрапив до місця зіткнення, тоді я зрозумів, де я знаходжусь і чи то взагалі, ні про те думав, чи то зробив, чи то підписав взагалі, просто це не те, що мені треба було.
— Ви не одружені?
— Ні.
— А хто вдома?
— Мама, сестра молодша, племінниця.
— Мама, сестра знають, що ви на війні?
— Знають. Сказали: "Дурник, навіщо ти поїхав сюди?".
— Коли сказали?
— Щойно дізналися, що я підписав.
***
— Мама знає, що ви у полоні?
— Так, вона мене відмовляла.
— Відмовляла йти на війну?
— Так, я три рази слухав її, коли приїжджали, я думав-думав, вона мене відмовляла, я передумував і ось, останній раз, коли я контракт підписав, я поставив її перед фактом, що я не можу відмовитися. Якщо я відмовлюся, розірву контракт, мені просто додадуть термін і все. Вона сказала – навіщо ти це зробив усе? Так, вона знає те, що я тут перебуваю. Каже, що хвилюється дуже.
— А чи знаєте, скільки українські матері хвилюються?
— Я розумію, я уявляю чесно. Я розумію, кожна мати переживає за свою дитину.
***
— Хто у вас вдома, у росії?
— Бабуся.
— Тільки бабуся?
— Так.
— А що з батьками?
— Ну, мама є там, просто своїми справами займається, у неї сім'я своя.
— А бабусі скільки років?
— 62.
— Ви сказали бабусі, що йдете на війну?
— Можна сказати так.
— І що вона?
— Нічого. Сказала – навіщо? Відмовляла мене довго.
— Бабуся знає, що ви в полоні?
— Ні.
***
— Ось уперше про це задумався, я не маю ні дітей, ні сім'ї. Мати із сестрою це все. Чесно – треба знайти дружину собі та завести дітей. У тому плані, якщо ви маєте на увазі воювати чи не воювати, то ні, вдруге переживати таке, якщо мені пощастить і мене обміняють, вдруге я переживати таке точно не хочу.
— Навіть якщо посадять і знову запропонують контракт?
— Нехай посадять, але я розумію, що краще б я сидів, ніж їхав сюди.
***
— Багато хто не хоче воювати.
— Навіщо йдуть?
— Не знаю, навіщо йдуть, але багато кому це не цікаво. Мобілізовані теж є різні люди, у когось терміни великі, хтось не хоче сидіти, хтось додому хоче вже, там мати мало не при смерті у когось. Вдома навести порядки теж, один син у мами, ще щось, багато там, є якісь причини.
***
— А що в тебе татуювання означає на обличчі, навіщо ти їх набив?
— Просто сподобалося, набив.
— А над бровою? Чому англійська?
— Англійська?
— Так.
— Не знаю, сподобалося, я ж говорю.
— На зоні не питали, чому англійською?
— Ні, там у половини зеків англійською все.
***
— Як ваш позивний?
— Вовк.
— Чому вовк?
— Прізвище – Заєць.
Дивіться також: Готові? Вогонь! "Розбирає" окопи, перемелює піхоту: найстрашніша зброя Т-72 – "Невигадані історії"
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.