Лонгріди

У нас "безвіз" з росією, і ми ним активно користуємося: розвідник "Кеп" у "Хто з Мірошниченко?"

Був рятувальником, став розвідником. "Кеп", заступник командира з бойової підготовки підрозділу Головного управління розвідки "Артан" розповів про особливості служби розвідників, котиків на війні, спецоперації на воді й у гарячих точках 

Ексклюзивна розмова з Анною Мірошниченко у програмі "Хто з Мірошниченко?".

Про те, як рятувальник став розвідником

— Позивний "Кеп", заступник командира підрозділу "Артан" з бойової підготовки. За фахом, за освітою я є профільним рятувальником.

— Нічого собі. Він дуже красивий, якби ви побачили, який наш сьогоднішній герой, ви б зрозуміли, австралійські пожежники були, вони знімалися… Як довго ви працювали рятувальником, де саме і що робили?

— Щоб не було великої прив’язки, уточнювати не буду де. Хоча мої задачі були доволі відповідальними і за тим фахом, загалом 9 років і конкретно 5 років на відповідальному об’єкті. Коли розпочалася повномасштабна, то без будь-яких сумнівів і вагань, я розумів, що я в цьому візьму участь максимально. Першочергово, одна з державних структур нас попросила про допомогу в контрдиверсійних заходах. По завершенні цих завдань надійшла пропозиція продовжити проходження служби в підрозділи Головного управління розвідки.

Фактично всі наші операції є унікальними. Кожна операція лишає відбиток в кожному бійцеві, який брав у них участь. Це може бути, і, на жаль, є сумнівні моменти, це може бути і специфіка самого виконання завдання, може бути непростим, можливо, вперше тобі щось доводиться виконувати, десь далеко пливти, далеко заходити, довго лежати, не рухаючись. Кожна операція має свою особливість, і в кожному бійці, який бере в ній участь, залишає свій відбиток і спогади.

Про операцію, яка найбільше запам'яталася

— Найбільше операції, що запам’яталися, це фактично перша складна операція, в якій я взяв участь тоді як командир штурмового взводу спецназу, це десантна операція, пов’язана з водною перешкодою. Коли нам вдалося здолати масштабну водну перешкоду...

— На човнах?

— Уночі, на човнах. Запам’яталася вона тим, що на протязі подолання відрізку цієї водної перешкоди я зі своєю групою, ще з 5 бійцями в човні, ми двічі тонули посеред ночі і фактично до одного берега лишалося близько 10 кілометрів, до того, від якого ми відчалили, виплили, теж 10 кілометрів приблизно. Повна дезорієнтація, куди потрібно рухатися далі, бо ми відстали від групи, з якою ми рухалися, наш плавзасіб…

— А що сталося з човном?

— На жаль, були не враховані деякі технічні аспекти і, скажімо так, занадто тяжка команда в човні була, група. Особливість моїх бійців у тому, що вони дуже велику кількість озброєння і боєприпасів з собою беруть. Особливістю наших задач є те, що, як правило, доволі ускладнена логістика, ми заходимо далеко, ми заходимо глибоко, ми заходимо непомітно і фактично те бк, яке ми беремо з собою, це єдине бк, на яке ми 100 відсотків можемо розраховувати, тому ми беремо багато і фактично весь той екіпаж групи, який був у човні, кожен мав додатково близько 60-70 кілограмів додаткової ваги і це трошечки для човна виявилося забагато і на швидкості він набирав воду, але не скидував її і фактично посеред ночі, наприкінці жовтня місяця така водичка була бадьорлива вже, човен двічі тонув. Але воля звище і ми з цього вибралися, і був присутній критичний момент, коли в тебе мимоволі проскакувало питання - це і все? Не те, що там переповнився песимізмом, ти приймав рішення, ти думав, що можна зробити, як можна вибратися з цієї ситуації, ми знайшли вихід і, в принципі, це зробили. Наступним логічним моментом було на той час повернутися у відправну точку. Оскільки відбулася дезорієнтація, відстали від катерної групи, не було розуміння, в якому конкретному напрямку продовжувати рух. Причалити на протилежний берег, де стояло безпосередньо виконання завдання, помилитися на 50 метрів правіше чи лівіше - це означало вийти на замінований берег або конкретно в засідку, тобто висадка мала відбутися максимально точно. Але попри те, мотивуючим фактором у цій на той час непростій ситуації було те, що я розумів, що я перебував лише в одному човні, лише з частиною свого особового складу, решта особового складу пливли далі і я розумів, що я не можу дозволити, щоб вони без мене зробили там висадку, і тому рішення було прийняте шукати нашу катерну групу, ми її в подальшому знайшли, пересіли на більш технічно в цьому аспекті надійний плавзасіб, в принципі, і ми завершили виконання завдання, ми здійснили висадку, завершили завдання, відплили назад, повернулися на свій берег.

Про те, що найскладніше в десантних операціях

— Я думаю, що в небагатьох людей зараз є розуміння, що таке висадка, наскільки вона складна? Чи можете так назагал описати, коли говорять – висадилися наші військові там-то й там-то?

 Про переломний момент у боях за Бахмут

— Якщо говорити не про операції на воді, ті, що були на суші, там теж були небезпечні моменти? З того, що ми з вами говорили, ви мені розповідали про операції в Бахмуті зокрема…

— Ця операція залишиться назавжди зі мною, тому що, можливо, якось трошки поетично-філософськи сказати, вона забрала частину мого серця. Всі мої люди, всі мої хлопці, вони є близькими для мене, і це були перші мої бойові втрати. Двох, відверто кажучи, друзів я в тому бою втратив і ще троє були поранені. Були доволі активні бойові дії, це був грудень місяць 2022 року, завершення першого року війни і тоді відбувся переломний момент у напрямку населеного пункту Бахмут. Формування "вагнера" почали задіювати нічну тактику. Це стало переломним моментом, до якого формуванням Збройних сил потрібен був час на адаптацію, потрібно було розуміти, що з цієї тактикою робити, які контрзаходи задіювати. Зокрема нас, як підрозділ, який значною мірою спеціалізується на роботі вночі, я зі своїм взводом був туди скерований. Це південна околиця Бахмута, маленький населений пункт, але там конкретно була точка, взводно-опорний пункт, на який здійснювалося висування, тиск основних сил "вагнера" для того, щоб обійти Бахмут з південного напрямку і ВОП собою представляв таку земляну конструкцію розміром 70 на 130 і специфіка завдання полягало в тому, ми підсилювали піхотне з’єднання 28-ї механізованої бригади, і складність була в тому, що ти цей невеличкий прямокутник земляний мусиш утримувати і ти не можеш маневрувати. Наше завдання було в тому, що ми відбивали всі хвилі "вагнера", що заходили на нас. За повідомленням через радіостанцію від вищого начальника аеророзвідки, збиралися хвилі, які нараховували 250-300 осіб, і це під артилерійський обстріл. Доволі складно було, складно було психологічно, тому що не раз наступали критичні моменти, коли тобі підручники тактики диктували і здоровий глузд, що потрібно зробити якісь активні дії, відійти на запасні позиції чи ще щось, але це означало б не виконати завдання. Рішення було прийнято – єдино і непохитно стояли до кінця і фактично на той період часу для виконання завдання, що ми були заведені, то попри втрати, завдання було виконано. Було досить тяжко, був трагічний момент, але в той же час були деякі моменти, що змушували і посміхнутися там. Історія про котика.

Історія про котика

— Розкажіть.

— Після відбиття чергової хвилі "вагнера", в нічний час, в темний час, ми в основному працювали, застосовуючи засоби нічного спостереження, ПВС і тепловізійні приціли. Після відбиття чергової хвилі поле були всіяне покинутими трупами бійців "вагнера", ведемо спостереження, контролюємо сектори, тому що, можливо, зараз буде знов підхід якихось сил, залишків або нового підсилення, підкріплення, резерву. І тут спостерігаю таку картину – маленька теплова сигнатура іде по полю. Ну, візуально оцінюю, що це котик, фактично характерні риси, через тепловізор, вночі, що це котик. Він наближається до трупа "вагнера", він залазить на нього, на грудну клітку, вмощується і фактично він гріється, гріється десь години-півтори, допоки труп схолов і котик собі в принципі продовжив свій маршрут.

— Це для вас весела історія?

— Не зовсім весела, більше іронічна, так би мовити. Не знаю, як виглядає іронічна посмішка, але, думаю, в мене тоді така була.

Про "м'ясні штурми"

— Слухайте, ну ці "вагнери", вони ж не шкодують своїх?

— Чітко, те, що тоді я спостерігав, так. Тому що це те, що називається "м’ясні штурми", це дійсно було так. Хвиля за хвилею, зосереджений тиск в одну точку, на цей ВОП, відбиття всіх хвиль і там заходила друга, третя, п’ята хвиля і далі. Фактично виконання нашого завдання закінчилось тим, по-простому кажучи, що в них завершилося "м’ясо". І був такий момент, з позитивного, що "м’ясо" в них закінчилося швидше, ніж у нас патрони, тому що крайній бій, коли підсилення зайшло з нашої групи для евакуації загиблих з попередньої групи, фактично висувалася група чисто для здійснення евакуації своїх загиблих побратимів, але разом з групою, яка була на позиціях до цього і яка прибула на евакуацію, вона попала на ще одну хвилю бою. Ця хвиля бою тривала, відбиття штурму, з 6:30 до 11:30 приблизно. І от станом на 11:30 фактично на всіх бійців групи залишилося пів ящичка патронів і в нас, звісно, були ще запасні варіанти, я переконаний і 100% впевнений, що піхота 28-ї поділилася своїми калібрами і пушками, але зі своїм ми відпрацювали і розійшлися набої.

Про планування операцій

— Чи є у вас плани якісь на цей рік, чи є планування у вас, у розвідників, чи ви дієте, як вам сказали, – яка задача, на певний час, на певну дату, окреслили, як це має бути і ви її виконуєте? Чи як у вас відбувається насправді?

— В переважній більшості два варіанти наших задач – це планові спецоперації і коли ми задіюємося для стабілізаційних заходів. Якщо на якійсь лінії фронту доволі напружена обстановка і потрібно надати допомогу нашим суміжним підрозділам, то ми можемо задіюватися доволі раптово. Це один із найскладніших варіантів нашої роботи, тому що час на планування дуже обмежений і фактично ти в бойові дії маєш з коліс зайти, максимально швидко, для того щоб стабілізувати ситуацію. Крайня така операція це була наша операція в Куп’янську. Ми працювали разом з нашими друзями-побратимами, спецпідрозділом "Кракен" фактично на одних позиціях. І фактично це було здійснення стабілізаційних функцій на тих рубежах біля населеного пункту Куп’янськ. Планові операції, в мене є вже чітке розуміння, в нас є наступна спеціальна операція, яка буде розплановуватися і буде втілюватися на визначений термін, але попри це, розуміючи, що там є певний запас часу, не виключено те, що буквально сьогодні ввечері – завтра можуть зайти раптові задачі.

— Ви швидко-швидко орієнтуєтеся, готуєтеся і їдете?

— Це специфіка нашого підрозділу – швидке реагування. Падає задача і ми висуваємося, в найкоротший термін ми висуваємося в задану точку для прийняття рішення і здійснення активних дій.

Про заходи на територію росії

— Чи можете ви говорити про те, як часто чи взагалі виходите "за кордон", як кажуть?

— Є варіанти користування безвізом з російською федерацією. Не те, що скажу, що зловживаємо, але активно користуємося.

— Що для вас небезпечніше – сходити "за кордон" як ви говорите, скористатися безвізом, чи виконати операцію, приміром, на тому ж Харківському напрямку, от ви згадували Куп’янськ?

— Тяжко сказати, тому що як у першому, так і в другому варіанті є свої плюси і мінуси. Тут уже військова наука і мистецтво, прорахунки, десь простіше з логістикою, десь дуже складно з логістикою, але десь можеш маневрувати, десь ти мусиш статично приймати бій, відповідно, ти більше потерпаєш від артилерії, десь ти можеш зманеврувати, відповідно, у тебе є можливість здійснювати маневри, відійти з-під удару артилерії і так далі, десь є можливість працювати скритно, десь фактично на статичних позиціях можливості здійснювати немає, тому все відносно. Кожне бойове завдання є дуже суб’єктивним і характерним, є низка чинників, які зумовлюють його особливості. Сказати, що щось простіше, фактично так не можна. Ти, заходячи в будь-яку задачу і бій, ти не можеш спрогнозувати, буде вона легкою чи буде вона тяжкою, тому що навіть при плануванні є такий вислів, що будь-який план хороший до першого пострілу. Завжди виникає низка чинників, які ти мусиш враховувати сходу. На моменті планування ти стараєшся передбачити і прийняти контрзаходи, але доволі часто буває, що виникають раптові і неочікувані ситуації і ти маєш приймати рішення. В будь-яких бойових задачах воно є, тому тяжко сказати. Це коли вони вже пройшли і ти можеш, так би мовити, зробити розбір польотів і проаналізувати, сказати, що відбулося відносно легко чи була складною, а спрогнозувати жодну операцію, як вона пройде, неможливо.

Про "приватність" розвідників

— Ви маєте можливість відмовлятися від операцій як розвідник? От вам кажуть – іди туди, а ви кажете – ні, якщо оцінюєте якийсь ризик?

— Хотілося б мати таку опцію, але в нас її немає. Коли задача ставиться і є варіанти її виконання і запропоновані, можна зустрічну пропозицію дати, тобто ти креатив можеш включати тільки в планах виконання цього завдання, але виконувати його в будь-якому разі потрібно.

— Ми знаємо, що росіяни полюють на розвідників на наших, так, чи є якась можливість убезпечити себе від цього? Чи навчають вас, як не стати здобиччю для росіян? Я розумію, що ви обличчя закриваєте, ми не будемо говорити ні прізвище ваше, ні ім’я…

— Найпростіший варіант і подарунок для розвідника противника – це соцмережі і тому подібне. Потрібно бути в цьому стриманим, лаконічним, узагалі.

— Ви користуєтеся взагалі соцмережами чи ні?

— Користуюся, але більше для аналізу, для збору інформації, для розповсюдження якоїсь інформації, в принципі, потреби немає.

Про прогнози на 2024 рік

— Яким ви бачите цей рік, який наступив, 2024-й? Наскільки він буде складним по операціях? Можливо, ви до чогось готуєтеся вже?

— Він буде напрочуд складним.

— Складніший, ніж рік попередній, як ви відчуваєте?

— Цілком можливо, взагалі, для розуміння, ця війна є доволі динамічною, вона є новою війною, вона постійно еволюціонує і ти постійно мусиш пристосовуватися, це такий безперервний процес моніторингу, глибокого аналізу, прийняття рішень і швидкого їх втілення в життя. Грубо кажучи, якщо було поняття в холодну війну гонки озброєнь, фактично гонка озброєнь відбувається зараз у нас із російською федерацією і тут без варіантів, тут зупинятися не можеш, і в цьому році, я переконаний, що буде теж багато викликів, і ти максимально мусиш готуватися в усіх можливих відношеннях – фізичних, тактичних, навичках, в технологічних, особливо в технологічних. Особливість, характерна для цієї війни,  – це технологічна війна, застосування нових засобів розвідки, вогневого ураження, таке, як FPV-дрони, засоби протидії дронам, РЕБи і тому подібне. Зараз це дуже активно використовується і доволі активно це прогресує, еволюціонує і ми повинні в ногу з викликами встигати іти.

Про пошук нових бійців

— Чи вистачає вам людей? Ми зараз активно говоримо на початку року про мобілізацію, про те, що закон про мобілізацію зараз розглядають і, очевидно, скоро будуть якісь у нас новини з цього приводу. Людей на війні в цьому році буде вам вистачати? Де їх брати?

— Не буде вистачати, ми виходимо з того, що маємо в своєму розпорядженні, ту кількість побратимів в строю, і беремо максимально можливі для реалізації задачі, хоча вони деколи так, грубо кажучи, по краю проходять з можливостями, тим не менше ми їх позитивно реалізовуємо на свою користь. Зводиться до того, що в нас розширюється штат і ми будемо шукати нових, мотивованих побратимів, які готові приєднатися до нашої сім’ї, розвиватися, які готові впевнено вступити в бій.

— Я ось подивилася, до речі, навіть зробила скрин того, кого ви шукаєте до себе в підрозділ. Коротенько, по пунктах: вік має бути 18-40 років. Якщо людина старша 40 років, то ви вже не берете цю людину в розвідники, правильно?

— Не обов’язково. Тут суб’єктивно можна підходити, якщо говорити про штурмовика-спецназівця, то, як правило, критерій чисто фізичних можливостей – це 18-40 років. 40 років – людина є ефективною, якщо вона активно займалася спортом, але якщо людина має 50 років, але вона технічна грамотна і має якісь ексклюзивні навички, особливо в технічному спрямуванні, така людина для нас буде цікавою.

— Хороша фізична витривалість. Має бути хороша фізична підготовка, я так розумію?

— Це ключовий момент і він дещо є філософським. Тому що фізична витривалість дуже сильно поєднується з внутрішньою витривалістю. Питання стоїть не лише у здатності далеко пробігти, довго пробігти. Стоїть питання в можливості тривалий період часу обходитися без сну, витримувати високі температури, витримувати низькі температури, бути стійким, витривалим у плані здатності подолати довгу дистанцію і бути витривалим в здатності на позиції беззмінно пробути 5 днів при морозі.

Про підтримку форми розвідника

— А ви часто взагалі перевіряєте свій стан здоров’я? Обстежуєтеся або якось покращуєте свої навички фізичної вправності?

— Вдосконалення фізичних навичок відбувається фактично безперервно, поза межами виконання бойового завдання. Тобто, коли ми здійснюємо підготовчі заходи до наступного завдання, відповідно працюють усі над своїм фізичним станом, над його вдосконаленням або відновленням.

— Тобто, якийсь теоретичний або умовний спортзал ви встигаєте відвідати?

— Насправді, для наших задач спортзал і не потрібен. Береться просто повне спорядження з навантаженням, береться дистанція в кілометрів 20 і качаємося, да. При бажанні кожен має можливість позайматися навіть в тому залі, але загалом, коли ти відпрацьовуєш, наприклад, розгортання тактичним відділенням, маневрування зі стрільбою, здійснення марш-кидків, в тебе задіюються всі групи м’язів, особливо ті, що є ключовими при здійсненні наших функцій. Також здійснюється в плані фізичної підготовки і специфічна підготовка. Знову ж таки – водні операції, актуальним є плавання. Якщо іде підготовка конкретно для здійснення водно-десантної операції, то за потреби здійснюється підготовка, по-простому кажучи, плавання.

Про головні вимоги до бійця, який хоче піти в розвідку

— Відсутність близьких родичів, які є громадянами російської федерації – це одна з вимог до того, хто хоче подаватися у ваші лави.

— Кандидати проходять перевірку, і родичі в рашці за поребриком – це такий специфічний момент, тому що ми можемо бути переконані в мотивованості, щирості кандидата, який до нас хоче зайти, за нього хтось може поручитися, але якщо родичі в нього на території рашки, і ця інформація, що він проходить службу в такому специфічному підрозділі, попаде до зацікавлених осіб з того боку, то це небезпека пряма для родичів, для батьків цього кандидата. Якщо кандидат цінує своїх батьків, то ми не хочемо, щоб він ними ризикував.

— Ще окремим пунктом у вас прописано у вимогах підрозділу неприпустимість вживання наркотиків. Я, до речі, ніде не бачила подібні вимоги, але чомусь вони у вас є. Чому так?

— Наркотики і алкоголь – це у нас такий залізобетонний постулат і табу. Люди, які зловживають такими речовинами, вони є непрогнозованими. Для нас дуже важлива надійність наших побратимів, з якими пліч-о-пліч ми виконуємо специфічні завдання, специфіка завдань зумовлює, що група може бути десь напрочуд далеко, в складних умовах і там дуже важливою є надійність кожного, хто в групі. Ті, хто зловживають такими речами, на них не можна покластися, тому це є логічним і ми неухильно притримуємося цьому.

— Є такі, які приходять і ви їх не берете до себе на службу або вони починають з вами служити, а ви розумієте, що ця людина не готова працювати конкретно в вашому підрозділі?

— Так, звісно, буває. Це соціологічні моменти в будь-якому соціумі, соціальній групі. Знаходяться ті, хто відстає від загалу. Якщо у нас завищені десь рамки, то в нас можуть попадати ті, хто не дотягує до потрібного нам рівня, так би мовити, вони покидають наші лави, ми не долучаємо до нашої священної війни і до наших задач.

Про героїв і професіоналів

— Чи є у вас якихось 3 моменти як у командира, 3 тези, 3 речі, про які ви постійно говорите своїм бійцям?

— Є такий вислів, я зараз не готовий пригадати, від кого почув, але він для мене став моїм фундаментальним постулатом і я його постійно сповідую, що "герої потрібні тоді, коли закінчуються професіонали". І в кожного десь у ході цієї війни безперечно настане і той момент, коли йому потрібно буде проявити героїзм, але до того моменту він має максимально старатися бути професіоналом.

— Я відчуваю у вас якусь втому і я не можу зрозуміти – вона від інтерв’ю, бо ви людина не публічна, це друге інтерв’ю?

— Так.

— Чи ви втомлені від війни і розуміння того, що це надовго і може тривати не рік і не два?

— Ні, я готовий до кінця. Звісно, хотілося б, щоб найближчим часом це завершилося, але якщо буде потреба, то до кінця.

— А якби не війна, щоб ви зараз робили?

— Це підступне питання, не готовий зараз на нього відповісти. В мене є багато речей, які мене цікавлять. Якщо я не зможу з якихось причин продовжувати службу, то я впевнений, що знайду, чим зайнятися.

— Щонайменше, ви відпочинете. Я вам дуже дякую за розмову.

— Дякую вам.

— Глядачі, подякуйте, будь ласка, нашим розвідникам. Прекрасні хлопці, і подяка за те, що ви робите.

 

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.