"5 канал" публікує ексклюзивне інтерв'ю для програми "Хто з Мірошниченко?".

ПРО ПОЛІТИКУ

— Ви сказали про те, що не хочете говорити про політику.

— Ви з неї і почали…

— А ви просто поясність – чому? Якесь є пояснення того, що ви не хочете говорити про політичні питання?

— Тому що мені вони не цікаві, може так бути?

— Зараз чи взагалі?

— Зараз я просто зайнятий певними речами, які, я вважаю, важливі для мене і важливі для держави. Я дуже комфортно себе почуваю і не хочу лізти туди, де я, можливо… Де мені не місце, де я все одно не хочу бути.

МІЛЬЙОНЕР НА ВІЙНІ 

— Як вас як мільйонера сприймали на фронті? Там же різна категорія хлопців.

— А що, в мене на лобі написано, що я мільйонер?

— Ну я не повірю, що ви, коли кудись заходили…

— А я заходжу і кажу "Доброго дня, бажаю здоров'я, я мільйонер", чи як ви думаєте?

— Я ж не знаю як це було, розкажіть…

— Та не буває такого, ніхто не знає, я жодним чином ніколи не давав, я взагалі не люблю ці розмови. При чому тут мільйонер чи не мільйонер? Хіба якийсь статус може якось вплинути? Дивіться, якщо людина лідер – одразу це відчувають. На війні це відчувається дуже швидко і ти бачиш лідерів одразу і лідери з лідерами знаходять спільну мову і рухають там процеси, які не рухаються. Просто статус цей, він ніяк не звільняє від того, щоб захищати країну.

— Це ви так думаєте, що статус не звільняє, а дуже багато…

— Так повинно бути, я не думаю, я не наївна людина. Так повинно бути, для мене не звільняє, ніде такого не написано, ні в Конституції, ніде, щоб воно звільняло. А то вже люди для себе самі визначаються, може когось звільняє, хтось собі робить інвалідність, хтось за інвалідами дивиться, у когось якісь інші причини є. Якби я проходив ВЛК, то я не можу потрапити до війська.

— За станом здоров'я?

— Так, як в людини похилого віку є певні діагнози, які не дають можливості в принципі брати в цьому участь, але це ж залежить від людини, як вона хоче і як вона себе бачить, що вона хоче робити.

— Виглядаєте ви чудово.

— Дякую.

— Я не для того сказав, щоб ви мені компліменти робили. Розумієте, є різні речі, пов'язані з внутрішніми органами, суглобами. Ви носити на собі, якщо ви бігаєте так, як ми бігали на початку 2022 року, ви носите на собі мінімум 25 кілограмів. Тобто, не кожна людина… У хлопців спини не розгинаються потім, розумієте? У нас є реабілітологи, хлопці, які масаж робили, то вони стоять у станка і тільки встигають ремонтувати. Багато різних речей. Чому я підтверджую фразу, що "війна справа молодих"? Тому що у нас переважно від 40 до 50 вік зараз і навіть старше. І, звісно, що вже тіло не так працює в цьому віці, ніж коли тобі 25.

ПРО ХАРКІВ У ПЕРШІ ДНІ ВІЙНИ ТА ПЛАНИ пУТІНА НА МІСТО

— Харків. Яка ситуація зараз у місті, чи можна говорити, що це місто зараз найбільш обстрілюване в країні? Як там люди живуть в таких умовах? Там же щодня…

— Ви знаєте, люди, які і в усій країні, живуть. З цим звиклися вже і, мабуть, я б сказав не звертають увагу. Тобто, заклади працюють там, люди працюють, на тривоги мало хто вже звертає увагу. Харків, я не можу так – саме обстрілюване, найбільш-найменше. Бо є міста, ближчі до лінії зіткнення, такі як Краматорськ, Слов'янськ, Покровськ та решта, але проблема в Харкові в чому? Він може вражатися балістичними ракетами, ракетами типу С300, яких багато і вони там не дуже дорогі і їх дуже важко збивати. До того ж ППО в Харкові поки що, я впевнений що ситуація покращиться, але поки що не таке потужне, як у Києві, зрозуміло.

— А як думаєте, які у Путіна плани на Харків? Пам'ятаєте, ми говорили і торік, можливо буде повторний наступ і саме Харків він хоче…

— Вони хочуть захопити хоча б якесь місто, зараз Куп'янськ – це найгарячіша точка, оголосити його столицею Харківської області, як вони це робили, посадити там уряд і оскільки, до речі, робили більшовики, коли не змогли взяти Київ, а взяли Харків і вони оголосили його першою столицею України і в Харкові такий наратив – перша столиця, перша столиця – дуже довго існував, але він фактично ганебний. Коли ми про інформаційну війну говоримо, то люди навіть не задумуються про те, що це фактично радянський більшовицький наратив. Скажуть, потім, мабуть, проголосують, що Харків це частина росії в себе там, а потім будуть рухатися далі або відрізати. Там же говорять, що через Золочів на трасу. Їм треба відсікти Харків від України, від Києва в першу чергу. Чи зможуть вони ці плани якось здійснити чи не зможуть – я не можу вам сказати, принаймні наше військо, сили оборони, люди всі роблять все можливе, щоб цього не відбулося.

ПРО ПАРАЗИТІВ У КРАЇНІ

— А як ви думаєте, Всеволоде, є у нас ще та єдність, яка була на початках повномасштабної війни, щоб можна було відбити повторний наступ?

— У нас, у кого? У нас є. Знаєте, у мене таке спостереження – коли Харків був напівоточений, коли ворог там був, багато дуже людей поїхало, дуже багато. І майже всі, хто залишилися, були залучені якось в обороні міста. Може навіть на початку вони не для цього залишалися, а залишалися, тому що їм просто нікуди було їхати, але рано чи пізно вони щось робили для оборони міста. Щось. Щось. Або їжу готували або ще щось. Характерно що паразитів не стало. Паразити всі повтікали. Паразити. Розумієте? Це я для себе таке визначення знайшов, що в країні, на жаль, дуже багато паразитів у нас, і от коли Сили оборони відстояли і не дали захопити міста наші і просунутися ворогу, відкинули його, паразити повернулися і зараз їх у Харкові дуже багато, а в Києві ще більше.

— Ви можете сказати, хто це – паразити – зараз?

— Ну паразити. Ті, хто на багатостраждальному тілі українського народу, ті, хто гарного нічого не роблять, а роблять шкоду. Такі, як пан Гриневич, ті, хто розкрадають бюджет, ті, хто заарештовують бізнесменів. Ті, хто роблять якісь провокації і так далі. Нічого не виробляють, окрім інтриг та незрозумілих дій.

— Я просто спершу подумала, що паразити це ті, хто чекають "русскій мір" і вони десь з'являються.

— Та ні, то "ждуни". Це інша категорія. "Ждуни", навпаки, вони нікуди не тікали, вони позалишалися і не були залучені в обороні міста, але їх мало насправді. Коли ми в Бахмуті були, коли вже там дуже важка була ситуація, все одно там були люди. Були "ждуни", вони чекають і зараз я таке бачив в містах, і Київ… Перечікують десь і чекають на російський світ. Вони тихо себе ведуть зараз, ніяк себе не виказують.

— Як думаєте, що робити зараз з цими паразитами? Не можна дозволити їм тиснути на бізнес, створювати таку атмосферу в країні?

— Частково ті, хто мають це робити, вони самі паразити.

— Замкнене коло.

— Так, це ж Україна, що ви хочете? Не знаю що робити. В мене якісь речі питають – я не хочу коментувати все про все, я не є фахівцем в цьому і звісно що щось треба робити, але я можу як людина, яка мислить критично, я дуже швидко можу побачити якісь недоліки і проблеми, але для того, щоб я почав думати як їх вирішити, мені треба, щоб хтось поставив задачу, щоб я розумів що це не буде просто кудись в повітря. Тому намагаюся думати зараз над тим, що ми робимо з командою "Хартії" в побудові бригади і мене це захоплює, мені це дуже подобається.

ПРО ВТОМУ ВІД ВІЙНИ

— Ви не втомилися, ви досі захоплені?

— Дивіться, певна втома буває, але десь перепочинеш і знову. Воно ж хвилями – щось виходить, щось не виходить, десь виникають якісь проблеми або якісь погані ситуації. Є певні розчарування, я не можу назвати це депресією, але якийсь поганий настрій. Однак треба брати себе в руки, далі робити, робити. Підтримуємо одне одного, коли хтось втомився – інші його підхоплюють і тягнуть.

— А ви з моменту повномасштабної війни жодного разу не пошкодували про те, що ви повернулися в Україну? Про те, що ви зараз тут, займаєтеся тим, чим займаєтеся?

— А чого шкодувати?

— Дуже багато перепон, дуже багато бюрократії, психологічна історія.

— Та я займаюся з 2014 року, я ці перепони і бюрократію бачив з 2014 року, я бачив в 14-му, коли всі – давай-давай, потім в 15-му, коли "мир-дружба-жвачка", розумієте? І далі й далі все через якийсь спротив. Для мене це природно і я все розумію і розумів. Коли я повертався сюди, я ж не про бюрократію думав, я про інші речі думав і звісно що я не жалкую жодного разу, я пишаюсь, що я тут, серед цих людей. Я щасливий від того, що я можу з ними разом робити цю справу і називати їх і вони мене можуть називати побратимом і можу спокійно, нормально дивитися в очі будь-кому. Взагалі я вважаю за честь захищати країну.

ЧИМ ОСОБЛИВА "ХАРТІЯ"?

— "Хартія" – ви можете назвати своїм успішним кейсом чи успішним проєктом, якщо це правильно?

— Прекрасному немає ліміту, я б не сказав, що він відбувся, цей проєкт. Тобто, він відбувається зараз і наша мета і наша амбіція – це створити підрозділ зразковий, який буде одним із найкращим в Україні, а може найкращим. І показати як працюють алгоритми, які ми впроваджуємо. Ми віримо в те, що ми робимо реформу українського війська знизу, зсередини, адже з гори це набагато важче робити, оскільки військові – це люди, які не дуже користуються уявою, розумієте? Вони вірять в те, що бачать, в те, що можуть помацати і в те, що працює. От ми хочемо зробити, щоб всі побачили що воно працює і тоді вірю в те, що ми зможемо це масштабувати.

— Є охочі зараз долучитися до "Хартії"? Бо багато у нас історій, де від ТЦК ховаються, тікають, хлопці перепливають холодні ріки для того, щоб виїхати з країни… Ви ж бачите це все.

— Ми в "Хартії" чекаємо на розумних людей. Ми чекаємо на сміливих і ми чекаємо на мотивованих. Ми не позиціонуємо себе як бригада-рембо, бойовиків. Ми хочемо воювати, намагатися. Звісно, що це неможливо повністю, але війна стає більш технологічною зараз і треба намагатися воювати на відстані, треба піхоту, якої ні в кого немає і не вистачає, треба берегти. Всі ми на це працюємо. Ми активно застосовуємо роботів, дрони, розвиваємо цей напрямок. Це можна порівняти, якщо футбольною мовою, є бразильські футболісти, які дуже індивідуально потужні і дуже все красиво роблять, а є німецькі команди, коли порядок, є клас, і коли все на стільки організовано, що важко бразильським футболістам. Це наша задача, ми до цього йдемо, я не можу сказати, що ми цього досягли на 100%, є певні успіхи, є певні недоліки і ми над цим працюємо. Ми в першу чергу дивимося який в людини фах. Для того, щоб робити сучасну війну, треба мати дуже велику кількість розумних людей. Цій спеціальності у нас у військових вишах не готуються, тому що їх… Знаєте, як в радянському союзі завжди був відділ кадрів, а потім з'явилася така посада як HR, але жоден університет таких людей не готував. Те ж саме відбувається зараз, тобто освітня система армійська не зустрічає тих викликів, не реагує так швидко, на ці виклики, як війна. Війна дуже швидко рухає прогрес вперед і дуже швидко все змінюється. Я помітив, і що ми хочемо, щоб більше йшло до нас дівчат, бо розумні жінки – їх взагалі неможливо замінити на штабній роботі, вони дуже уважні, вони дуже прискіпливі і дуже акуратні в цій роботі. Тому, якщо вас дивляться жінки, дівчата, які хочуть якось мобілізуватися і стати причетними до оборони, це не означає, що вони можуть до нас іти і не обов'язково жінці бути медиком-військовим, є купа для них професій. Це і в безпілотних підрозділах, в радіоелектронній розвідці, в радіоелектронній боротьбі, словом, багато. Жінки потрібні дуже сильно і вони мотивують і надихаються хлопців на те, щоб вони краще працювали.

— Залишаємо посилання. Пишіть, якщо вам пощастить, то Всеволод буде вас особисто вибирати.

ПРО СТАНДАРТИ НАТО І РЕАЛЬНІСТЬ НА ФРОНТІ

— Я бачила у вас на фейсбуці пост, де ви показували, в якому стані окопи, пам'ятаєте, це був минулий рік і ви знімали. Ми можемо чимало з вами говорити про натівські стандарти, як ми рухаємося до НАТО і так далі, але по факту, якщо приїжджаєш на передок, ти бачиш, як насправді все це там відбувається.

— Дивіться, на передку позиції готує сама піхота і контролюється командиром і сержантами. Тобто, сержанти, взводні, ротні – вони безпосередньо знаходяться з бійцями і вони контролюють як це відбувається. По-перше, самі бійці повинні бути навчені, бо натівський стандарт, до речі, він дає все до деталей – як копати, що копати і для чого. Люди повинні бути навчені і вони повинні розуміти, що їм з цих позицій стріляти, куди стріляти, вони повинні бачити. Це ж не просто викопав, щоб сховатися, ямку. А треба вести там вогонь, треба пересуватися, треба розуміти. Знову ж таки, виклики зараз інші. FPV-дрони залітають просто в бліндажі, треба робити певні речі, які раніше не треба було робити. Коли ворог бачить, що смуга оборони затягнута і позиції добрі, йому важко там, він шукає інші місця, де йому рухатися. А якщо вже рухається тут, то він зазнає дуже великих втрат. Може їх понести, відкотитися, розумієте? Це єдиний шанс вижити, іншого шансу немає. Відкопав першу лінію – копай другу лінію. Відкопав другу – копай – третю. Це постійна робота піхотинця – копати, розумієте? Це щодо переднього краю. А щодо смуги оборони, про яку ми говоримо, як ворог на Запорізькому напрямку зробив і так далі, то це ж роблять інші вже. Це держава виділяє кошти і хтось її будує. Я вам скажу, що те, що я бачив, так, як у нас будують ВЦА, то, на жаль, це просто… Я вважаю, мені здається… Що це просто як збагачення використовується, тобто трошки розкрадається, а може і не трошки, як і все решта, бюджетні кошти, завжди в Україні, на жаль. Тому люди так і відносяться. І коли ви кажете – чи ми єдині, чи ми зараз налаштовані всі однаково – ні, ми не однаково. Оце ті паразити, які в перші місяці так злякалися і заніміли, що не могли красти, а зараз вони знову крадуть.

ДІТИ І ВІЙНА

— Скажіть, будь ласка, у вас четверо дітей. Що ви своїм дітям ніколи про війну не розкажете?

— Як не розкажу?

— Чи ви все розповідаєте? Є такі люди, які кажуть, я своєму синові те, що я побачив, я ніколи не розкажу.

— Ну що я побачив? Я ж не можу дитині розповідати про ті речі, які я бачив, або показувати відео того, що я бачив. Я взагалі не люблю на це дивитися і смакувати ці моменти, я ці відео намагаюся не зберігати. Але якусь роботу бойову, якісь речі загальні, звісно, я пояснюю, діти повинні знати з ким ми воюємо, за що ми воюємо, що відбувається. Звісно, мої діти все це знають. Ті, хто старші, вони більше знають, ті, хто молодші – вони менше, але прийде час і вони все дізнаються. Я вважаю, що це дуже важливо дітям розповідати, щоб вони формували свій світогляд з точки зору такої, яка нам потрібна усім. Нашому наступному поколінню жити, будувати, відбудовувати і так далі.

— Військові, які приходять, сидять на вашому місці, у них теж є діти і вони мені говорять про те, що я дуже хочу закінчити цю війну і дуже не хочу, щоб мої діти воювали.  Так само як і мої герої.

— Звісно, ніхто не хоче цього.

— Ви як бачите перспективи? Це на роки чи на десятиліття, маю на увазі – війна?

— Протистояння – це на сторіччя, я думаю. А війна, я сподіваюся, що на роки. Я в це хочу вірити і роблю все, щоб було на роки. Я все ж таки вірю, що ми зможемо якось раніше це все закінчити. Звісно, що не цього року і, можливо, не наступного, але якась перспектива все ж таки середньострокова.

ПРО ПЕРЕМОГУ

— А що перемога для вас? Вийти на певні кордони, зупинитися на якомусь місці?

— Я думаю, що коли вона буде – ми всі відчуємо, що це перемога наша. А де ми будемо, я не знаю, подивимося. Це справа політичного керівництва, вони вже будуть визначатися і так далі. Головне, щоб політичне керівництво визначалося разом… щоб був консенсус з народом, з громадянами і з тими, хто мирні, з тими, хто доклав зусиль для того, щоб ця перемога прийшла.

ПРО ЗМІНИ

— Ви особисто як змінилися за часи повномасштабного вторгнення?

— У мене борода з'явилась.

— І це все?

— А що ще? Відчувається, так, відчувається такий життєвий досвід, якого багато в кого немає. Він певним чином є і це приводить до того, що на деякі моменти, які раніше або дратували або викликали якісь емоції, тепер просто не звертаю увагу, таке є. Ну і люди теж, якось більш до людей став спокійно ставитися, що навіть люди, які дратували, вони не дуже дратують, спокійно відношусь.

— Є категорія людей, які втомилися і кажуть – "все, закінчуйте". Они разговаривают на русском и говорят "пора уже все заканчивать".

— Це хто такі, де такі люди – покажіть?

— Та чимало їх, пройдіть, навіть по Києву пройдіть і ви побачите таких людей. Вони говорять, що треба закінчувати і вони потомилися. От щоб ви таким людям сказали б?

— Так хай закінчують ідуть. Хай покажуть – як це зробити, хай прийдуть, чекаємо їх, хай приходять і закінчать все. А ми за ними підемо, хай ідуть вперед закінчувати, а ми за ними. Як закінчувати? Ці люди, які кажуть, вони кажуть – як це робити? Що значить "закінчуйте"? Це кому вони кажуть? Керівництву чи військовим, чи кому? Я не дуже терпимий до таких речей і, звісно, одразу можу вступити в дискусію. На жаль, я можу припустити, що такі люди існують. Я б їх відніс до паразитів, які, розумієте, повернулися. Справа в тому, що люди, які поїхали одразу, за кордон, наприклад, а потім повернулися, вони ж війни не бачили. А війна – це така річ, що можна про неї дуже довго розповідати, знімати фільми, писати книжки, але поки ти не побачиш своїми очима, не побуваєш і не побачиш, ти не зрозумієш – що це таке. Що це взагалі просто інша реальність. І, зрозуміло, що люди, які повернулися, у них все добре, у них якийсь свій бізнес, на приклад в Києві або десь на західній Україні, то вони взагалі не потерпіли. Це ті, хто на сході працював, і був і жив, вони розуміють, що відбувається. А як закінчити? Щоб що? Хай підуть, вб'ють цього пуйла і може й закінчиться, а може ще гірше стане, хто його знає. Що сказати – не стріляйте ракетами, ми здаємося? Чи що? Не зрозуміло.

— Дякую, що до нас прийшли і знайшли час. Бажаю вам сили і наснаги для того, щоб працювати.

— Ми чекаємо всіх, хто хоче долучитися до розумної війни в "Хартії" і Слава Україні!

— Героям Слава! Розумна війна – дуже класний вислів.

Дивіться і читайте також: Як готуються і проводять спецоперації у морі – спецпризначенець ГУР "Ракета" у "Хто з Мірошниченко?"

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

• Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.