Говорили про мобілізацію, корупцію й те, що можуть і мають зробити усі українці задля перемоги. Ексклюзивна розмова з Анною Мірошниченко у програмі "Хто з Мірошниченко?".
Про полон
— Я коли читала про вас інформацію і запитувала у знайомих, які вас знають, вони мені постійно говорили "легендарний". Як ви вважаєте, чому вас називають легендарним? Як вам жити з цим визначенням?
— Не знаю, особисто мені ніхто так не каже – "Легенда". Я давно у справі, багато кого знаю. Не скажу, що я легенда, до легенди нам ще треба завершити цю історію, завершити цей том, щоб робити якесь визначення "легенда". Я ставлюся до людей по-людськи. Я вчуся в найкращих командирів, у лідерів, і навчаю такими ж, враховуючи наші помилки, майбутніх командирів і лідерів. Я себе легендою не вважаю, вважаю, що в нас сильна команда, сильна нація, за яку треба боротися, яку треба створювати, відроджувати з нуля.
— Скільки днів ви перебували в полоні і чому ви так мало розповідаєте про ваше перебування там? Це з міркувань безпеки?
— Так, я даю поради солдатам, по-перше, ніколи туди не попадати, але теж даю поради командирам – що робити в таких випадках. Я був 4 місяці. Я закінчив Національний авіаційний університет за фахом "юрист-міжнародник". Кримінологію міжнародного тероризму теж вчив. Я саме перед полоном перечитував Конвенцію Женевську, цікаво було подивився, що з моїм званням "майора" мені 60 швейцарських франків мають виплачувати, але я не побачив швейцарських франків. У нас забрали форму, знаки розрізнення, за цю форму били, тобто я думав, що на Оленівці, де є певні порушення, але це були ще квіточки. Що в Донецькому СІЗО на підвалі, що в росії, в Таганрозі, у Волгограді, вони повністю знущаються, забивають, знищують наших хлопців. Перш за все вони на власний розсуд вважають, що можуть скасувати наш статус комбатанта, а зробити нас злочинцям, до того ж не міжнародними, не воєнні злочини, нам спочатку інкримінують внутрішнє законодавство, росії, "днр", повністю такий нонсенс.
— А вони розуміли, що ви це ви, що ви "Кірт", що ви фігура?
— Я робив усе, щоб їх заплутати на початковому етапі, я не хотів їм підігрувати, робити за них їхню роботу. А вони теж не єдині, багато чого перебільшено за них. Багато розповідати не буду, щоб справді не зашкодити тим, хто там є. На жаль, багато там хлопців, дуже багато не повернулися. В полоні я побачив росію, я побачив справжню росію, справжню ДНР, я побачив їхні зміни. Коли пішов наступ, ми про нього не знали, просто попала російська пропаганда, виключили, з'явилася музика, рок-н-рол. ДНРівці забігали, і тут чує, ага, того мобілізують, того відірвало. Думають, "а що як укропи" повернуться, що ж ми будемо робити? Забігали. Як у фільмі про Мауглі. "Шерхан, а ми уйдем на север, маленький шакаленок". От таких шакаленків там було багато. Їм з дитинства накручували, що ми прийшли їх вбивати, тому, коли ми беззахисними були перед ними, їм дали свободу, фас, кусайте їх. І друга в мене думка – я дуже боявся, що якщо я повернуся, а наші роблять те саме з ними. Я думаю, якщо ми такі ж самі, сволота, як вони, то значить, між нами немає різниці. Немає тоді різниці за кого навіть воювати, якщо ми опустилися, бо це ницість, коли в тебе вся влада-сила, ти розумієш, що тобі нічого не буде, просто знущаєшся з беззахисних. Я був все ж таки приємно враженими, що в нас зовсім інші умови. Як вони не намагаються це перекрутити, завдяки пропаганді.
— Вони постійно говорять про те, що у полоні…
— Подивиться на їхні обличчя, колір шкіри, і наших хлопців напівзруйнованих, знищених, з поглядом повністю відстороненим. Когось ми повернули, все ж таки, психологічно, а когось ми ніколи не повернемо і воно буде в тобі. Іноді я зранку прокидаюся і мені наснилося, що я знову в полоні, це саме гірше відчуття, що є тільки на світі.
— Складно не зламатися психологічно?
— Ну… Певно, складно, хтось ламався. Але тут є певні засоби саморегуляції. Це твої емоції, твоя сім'я, твої спогади. Найголовніше – це спогади. Колись прочитав, можливо, розумну книжку, статтю – вкладайте не в якісь матеріальні речі, а вкладайте в спогади. Тому я люблю подорожувати. Кожна подорож з дитинства, коли мене мама возила, всі спогади, які я пережив з дружиною, всі наші пригоди, подорожі, я гуляв з нею кожного ранку по Стамбулу. Коли нам давали раз в сто років кисіль, я уявляв, що це такий турецький десерт трилече і ми сидимо в кафешці біля палацу султана і я їм це трилече своє з капучинкою, дивлюся на Босфор. Бо я бачу тільки проміння сонця, яке падає на наші грати, ми ніде не бачимо неба, тільки така травинка, яка росте крізь асфальт, і ці промені. І я уявляю, що в Стамбулі з дружиною – ось це рятує.
— Треба тут подякувати вашій дружині за те, що вона такі спогади дала вам, бачите, можливо вона вас і врятувала цими спогадами. Це так, подумки.
— Звичайно, це дуже працює. Оця магія жіноча: мама, дружина, всі, хто молився за нас, всі, хто витягував. Люди в Таїланді за нас досі моляться і Будді ставлять на полички за наше повернення і перемогу.
— А як повернути тих, хто зараз залишається в полоні? Як ви бачите? Чи є у вас якийсь рецепт – від кого це залежить?
— Рецепт? Залежить від кожного, від нашої перемоги, наших спільних зусиль. Наші деякі успіхи, навіть успіхи нашої бригади, деяких, вони дали певні кроки назустріч. Я не буду зараз нічого розкривати, просто кажу – успіх нас, як українців, кожен на своєму місці, успіх кожного чиновника, успіх кожного солдата, успіх кожного менеджера, який дійсно воює на економічному фронті, але не просто купив собі індульгенцію у вигляді одного донатика. Донатики, знаєте, як раніше, ми йдемо, якась бабуся просить, якийсь прокажений просить, і ми йому – на полтосік, откупились. З нами такого не буде, я полтішочек дав. Навіть пісня є така – "Простите меня, мужики, что я не был в АТО". Не можна відкупитися, якщо ми ставимося до цього, як до відкупу, а не ми за це воюємо, ми проносимо користь як можемо, бо були бабусі, які на дрон збирали зі своєї пенсії, так от вклад цієї бабусі, для якої половина пенсії це все, мінус 500 калорій щодня, це велетенський вклад. І людини, у якої статок, великий профі в мільйон, а вона дає 100 гривень, 1000 – це різні речі. Тому від кожного залежить, коли ми наблизимо перемогу, і кожна наша перемога, кожна наша сила, бо росія – вона така, вона тільки з силою рахується, коли вона бачить нашу силу, вона хоче виграти час. Щоб виграти час, вона іде на певні поступки. І ці певні поступки – це повернення наших хлопців.
Про Маріуполь в останні тижні перед повномасштабним вторгненням
— Ви боронили Маріуполь, і зараз, рік ще минув, так, ви знайшли відповіді на всі запитання, які вас хвилювали? І за кількістю техніки, яка була, це ж ви говорили про те, що з десяти танків були два робочі, і по тому – чому так сталося? Чи ви зараз розумієте чому?
— Ми дізнаємося, є відповідь, я простий приклад зроблю. Тиждень до Маріупольського вторгнення ми проводили вишкіл для населення, вишкіл з підготовки до бойових дій і я взяв тематику не бойову. Автомат покажемо, але я не хочу вас зробити за день солдатом, це неможливо. Я почав з укриттів, бомбосховищ, я продемонстрував, сказав, закликав людей – піти відразу до себе в підвал і подивитися, що там, чи є взагалі той підвал, чи є бомбосховище, і показав, як воно має бути, показав, як можна з простих речей створити хоч якесь бомбосховище, хоч кустарне. Ми пішли до декількох голів районної адміністрації, спитали – що там, де, як? Сказали – 2015 року нас заставили, ще рік вимагали, до 2016 року ми все зробили, це постійно перевіряли, потім закинули. В бомбосховищах відкрили кафешки, склади, овочебази, сховище. Все, більшість бомбосховищ були не готові. Ось приклад. Система. Тобто, це наше суспільство поки таке. Якби людина трошки іншої ментальності, розуміючи, що зараз може бути, що вже раз було, обстріл мікрорайону Східний, і може бути, ну, це не знаю… Якщо у вас є дитина і ви сьогодні її захищали від навколишнього середовища, від небезпек, а через день, їй зараз три рочки, а тоді три з половиною і ви – ну все, гуляй, все, "отошло, отлягло". От такими, на жаль, були. Але це виховання. Перш за все це – наше виховання, наша ментальність. Ми повинні хоч раз почати думати і жити тими ідеями, я прямо закликаю всіх – згадайте себе в перші дні повномасштабної війни, перший день вторгнення, перший місяць, коли вся Україна консолідувалась. Від Закарпаття, захід України, центр, схід – всі консолідувалися, всі навіть мову згадали або почали її різко вчити, всі почали допомагати одне одному, захищати. От це, це відчуття треба згадати зараз, не на сто відсотків, хоча б на сімдесят до нього наблизитися і триматися, поки ми не переможемо. Ось це є головний рецепт – як перемогти в цій війні.
Про те, чому зараз немає такої єдності, як у березні 22-го
— Чи погоджуєтеся ви з тезою, що ми втратили ту єдність, яка була на початках повномасштабного вторгнення?
— Люди забули, це можна згадати. В нас є приклад, є прецедентне право. У нас є класний прецедент, в нас є, людям треба взяти і це підняти. Я кажу своїм рекрутам, коли вони закінчать рекрутський курс, стають повноправними нашими членами, отримують наш шеврон: ваш головний бій – з собою. Ви вже раз перемогли, коли закінчили ці курси, не зламалися, у вас є вже прецедент і приклад вашої перемоги – самої головної в житті – перемоги над собою. І як би важко не було в житті – згадайте той випадок, коли ви вже раз перемогли і зробіть це вдруге. От кожен українець має згадати, як він переміг себе вперше. Він не думав ні про зарплату, ні про губи, ні про ванільний раф, ні про статок, "лексуси", ці понти. Він думав про найголовніше – за безпеку своєї сім'ї, країни, держави. Про нашу цілісність – що ми можемо втратити свою ідентичність.
— Просто знаєте, тоді всі думали, що воно якось швидко закінчиться, до кінця року ще дотягнули, до 2022-го, а потім усі вже бачать, що воно надовго і все, розслабилися.
— Ми всі завжди любимо швидкі результати, тому, знаєте, бізнес-школи, школи лідерства, які за 3 дні дають тобі сертифікат класного пацана, це дуже круто іде. Тому що альтернатива це 4-5 років вчитися у вищому навчальному закладі, щодня такі талмуди вивчати, практикуватися. А за три дні сертифікат, клас, класна рецептура. Треба виховувати. Знаєте, нас спеціально Радянський Союз, радянська імперія, наш дух воїна витравлювала. Україна, українець, слов'янин, козак, русич, дружинник, характерник, скіф, сармат – він завжди захищав цей край проти орд, які на нас наступали – татари, монголо-татари, ординці, печеніги – зі сходу, зі степу, з півночі. Оце як в "Грі престолів" – ми той самий "Нічний дозор", який захищав світ людей від цієї армії Короля Ночі. Зараз теж саме, треба враховувати, що це наша доля, наш хліб, наше призначення захищатися. В нашій традиції ти можеш бути хліборобом, художником, митцем, але в тебе є подвійна професія, ти такий резервіст завжди, ти охоронець цієї країни. Якщо загроза, тільки в набат дзвони б'ють, все – ти відкладаєш пензля, відкладаєш справи, береш сокиру, лук і спис і йдеш захищати свою країну. Я розумію серце матері, але багато матерів відпустили своїх дітей, а багато втекли від своїх матерів захищати свою країну. І завдяки цим хлопцям ми ще з вами тут, завдяки цим хлопцям у цьому залі ще буде дитяче свято після нашого інтерв'ю. Тому що хтось не побоявся віддати свою дитину, своє саме цінне. Не будемо захищатися – зараз у нас все одно заберуть життя, в нас заберуть щось більше ніж життя, в нас заберуть нашу ідентичність і свободу.
Про воєнні результати 2023-го
— Як ви оцінюєте рік, що минув, 2023-й? По наших просуваннях, про контрнаступ можемо поговорити, про який ми дуже багато говорили і в ефірах, але сталося так, як сталося. Як ви загалом оцінюєте рік, що минув, з військової точки зору?
— З військової точки зору… Давайте 2023-й порівняю з 2022 роком. Коли я як військовий, який вже на той момент 8,5 років служив, вивчав книжки західні, старі радянські, українські і порівняв спроможності, сили й засоби російської армади і наші власні... Я думав, що Маріуполь може вистояти три тижні, Україна вся – місяць, а вже ми другий рік їх б'ємо. Вже спалено радянських танків… Інша армія світу стільки робила сто років тому. Ніхто так давно вже не робив з ними. Скільки ми руських відправили в пакет цей, навіть пісня ця, "Ванька-встанька", – я повернувся з полону, вона мене надихнула. Якщо навіть українська попса з'явилася така, у нас є шанс. У нас зараз єдиний шанс і такого не було в нас ніколи за часів існування російської імперії, Радянського Союзу, такого шансу – знищити цю загрозу і врешті-решт здобути свою незалежність навіки – немає. Так, важко, але згадайте, як усі солдати, радники, розвідка, всі-всі нам давали місяць-півтора. Генерал Річард Ширрефф, колишній командувач сил НАТО в Європі в книжці "Війна з росією" 2015 року у своїй альтернативній історії дав Україні один-три дні і сім днів до придушення осередків спротиву. Ми вже другий рік воюємо. Так, не вийшов контрнаступ.
— Чи правильно ми тоді говорили про контрнаступ, чи варто було озвучувати взагалі?
— Взагалі не розумію навіть, що це коїться, такі наративи узагальнюємо, треба не про контрнаступ, а про наших хлопців, і фокусуватися кожному в цьому напрямку. В полоні чув, у них така передача є "Прорвемося, невзирая на санкции". І от там вони розповідають, як у них все погано, тому що імпортозаміщення не працює. От у нас мають бути передачі – як там важко і шукати виходи з цього, давати поради, конкретні поради в кожному напрямку робити семінари, робити обговорення, дискурси про пошук конкретних відповідей. В кожній сфері. Не треба оці от… Розмірковувати, обговорювати ці речі, які не від нас залежать. Роби те, що ти маєш робити, і воно буде. Треба, щоб кожен на своєму місці робив те, що може. Тому що це наше прогнозування, воно дуже дратує військових, тому що за цим кожним метром… Що вони кілометр звільнили. Який кілометр. Я кілометр біжу за 4 хвилини, а ці хлопці бігли цей кілометр внаслідок смерті десяти своїх кращих друзів, 20 ще здоров'я втратили, але русаків за цей кілометр землі набагато більше валяється. Тобто, цей кілометр политий нашою священною кров'ю і їхнім м'ясом гнилим. Не треба тут мірятися, щось порівнювати, треба допомагати, треба допомагати та надихати, щоб навіть коли в тебе в окопі вже від холоду, судом стискаються спазмами м'язи, ти так телефон протяг і подивився, а там народ – давайте, пацани, за вас. І це дасть сил більше, ніж ми будемо – що там наступ, контрнаступ. Треба мінятися, треба вчитися кожному на своїх місцях. Треба міняти, робити швидше реформи.
— Знаєте, тут, мабуть, не лише відповідальність людей, кожного з нас, дійсно, вона є, але є ще і відповідальність певних політиків.
— Авжеж.
— Так, політики, давайте загалом говорити, без особистостей, вони ж теж озвучують певні речі, вони ж теж нас з вами зачаровують.
— Зачаровують.
— І говорять нам речі, які дійсності, на жаль, не відповідають, а хтось вірить, а потім розчаровується.
— Є таке морально-психологічне забезпечення, от хтось з них створив неправильні наративи або не правильно розподілив фокуси, які були потрібні. Так, на початку треба було оцей страх, оцей міф "русскіє танки ідут" – його треба було прибрати, все буде круто, клас, релакс. Все, заспокоїлись. Треба зараз такий наратив – тотальна війна, можна так сказати. Як би це гидко не звучало. В цій війні, так, є місце і відпочинку, і святу, але 95% свого часу це треба працювати, це треба воювати, це і є війна. Коли ти ставиш все своє особисте на третій, п'ятий, десятий план. Це колективна гра. Тут не легенди, не герої, не індивіди не перемагають. Тут перемагає тільки суспільство. Одне просто сліпо котиться і його котять, а одне може стояти і не давати їм прокотиться на вас.
Про мобілізацію
— Як ви ставитеся до мобілізації загалом у країні і якою ви бачите в цьому році? Як ви ставитеся до тези "люди закінчуються", а про це говорять мені військові, які приходять на інтерв'ю?
— Так і є, він приїжджає, він втратив свого друга, три його друга поїхали на відновлення, хтось з них ніколи не відновиться, хтось без кінцівки, він жартує, харапудиться про свою втрачену ногу, а потім відводить погляд і дивиться в третю сторону, тому що йому болить скрізь, він розуміє, що він вже не повернеться до нормального життя і він собі так надумав, що повернеться, а вже щось не виходить. То біль його розуміли. Їх всіх можна зрозуміти. Так, мобілізація потрібна. Ми воюємо проти країни, яка мобілізує свій ресурс. Тобто, весь мій спіч про те, що це справа кожного. Мобілізація потрібна і тотальна, але розподіл людських ресурсів має бути набагато кращим. Ми маємо залишити фахівців бізнесу, менеджменту, бізнес-менеджери, HR-менеджери, нам не тільки потрібні солдати-штурмовики. Немає здоров'я, повністю немає здоров'я – їде служити. Ти барбер, перукар? Так нам і там барбери потрібні, в американській армії є спеціальні перукарі, є кафе, є магазини військові, де працюють, служать військові люди і нам теж це потрібно. Нам потрібні айтівці, просто зараз у сучасні підрозділи намагаються все перевести в технології, все, що там дозволяється законом. Я вже всі тести перевів в гугл-форму й от, по-перше, світ рятую, папір не втрачаю, бобри будуть жити щасливо, а по-друге, це набагато зручніше, це оптимізує робочий час, треба оптимізувати той ресурс, який в нас є. Якщо оптимізувати той ресурс, який в нас є, ми здивуємося. В тому і феномен азовських підрозділів – у нас не було шаблону і стопорів. Ми бачили, куди ми йдемо і робили всі технології, наш дух, нашу силу, все ми спрямовували на досягнення результату. Сьогодні результат – перемога. Ізраїльська армія, вона аутистів, людей з певними розладами бере на певні роботи. Тому що ці люди можуть годинами дивитися в монітори, виявляти цілі, не втрачаючи концентрацію. Може, треба цьому повчитися? Кожного можна застосувати правильно. Якщо кожен буде на своєму місці вкладатися на 200, можна знайти йому роботу по його, ми з командиром любимо, є такий японський термін як "до". Це от справа, яка тобі приносить внутрішню гармонію, в якій ти максимально розкриваєшся і всі свої сили, йдеш шляхом вдосконалення в цій справі. От на війні, військовій службі, можна знайти справу кожному. Когось підготувати, так, молодий, здоровий, так, візьмемо в піхоту, але якщо в нього є великий потенціал, математичний склад, він суперайтівець, це нам як кисень потрібні такі люди, ці люди зможуть зробити своїми мізками набагато більше, ніж якби вони зробили, якби були найкращими стрільцями, вправними кросфіт-спортсменами. І такі люди нам теж потрібні.
— Цей барбер, про якого ви згадали, або айтівець, він має сам прийти в армію чи до нього має прийти співробітник ТЦК і пояснити, що ось є такий перелік, ми вам пропонуємо таке і таке?
— Комплексно. Треба оптимізувати мобілізацію, повністю змінити систему, забрати, вибачте, цих з такою зачіскою жінок, які там тридцять років хамлять солдатам і поставити туди з кол-центрів дівчат, людей, які вже мають досвід спілкуватися з клієнтами, оптимізувати цей процес, треба роз'яснювати людям. У нас страх тільки в одному випадку – коли немає інформації. Я вчу своїх молодших командирів надавати інформацію своєму особовому складу. Інформація іде як знизу вверх, так і зверху вниз. І цей процес обміну інформацією постійний. От так і ми маємо надати інформацію, але і проводити агітацію – приходь сам, чого тягнути? В тебе більше часу буде підготуватися.
— Ви ж розумієте, не буде стояти черга.
— Не буде стояти черга, тому що таке, вибачте, ставлення. Всі мають, батьки, задуматися – що вони хочуть? Щоб зараз, так, вони рятують дитинку, але потім приходить ворог і цю дитинку вбиває на їхніх очах і дитинка буде не готова. Це колективна гра, це колективна війна. Ми тільки всі разом переможемо, по одинці кожного знищать, яким би він крутим не був.
Про міжнародну підтримку і корупцію
— Міжнародна підтримка – якою ви бачите її в цьому році? Як ви ставитеся до очікування, що міжнародна підтримка може зменшитися і нам будуть менше давати, ніж давали рік тому?
— Я прорахував гірший варіант. Якщо солдатів навіть навчити пристрілюватися зі старого радянського бінокля, без коптерів, без всього, мати план Б. Тобто, план Б я маю, я вчу людей, але я вірю, що в цьому році врешті-решт така ефемерна, красива фраза "як перемогти корупцію", ми почнемо робити. Як багато ставлеників ще царя корупції Кучми будуть іти за ґрати, будуть викидувати з політикуму, будуть викидувати зі схем, оборотів. Ми будемо всі ці рекомендації, пропозиції, які нам надають Єврокомісії, наші партнери, почнемо прислухатися, чужого навчатися, свого не цуратися. Почнемо оптимізувати цей процес, піде ще більше, ніж було. А те, що є, ми будемо використовувати набагато ефективніше. Так, нам завжди буде не вистачати ще сто рацій, ще сто танків, завжди хочеться більше, щоб було взагалі класно і легко, але треба вчитися ефективніше використовувати те, що є у вас. Бо наша ефективність – це життя, здоров'я наших хлопців, і ті життя наших ворогів, які ми заберемо через те, що вони прийшли до нас.
— Як росія себе поводитиме цього року? Вони налаштовані воювати, мабуть, не рік і не два. Як вважаєте, якими будуть їхні дії і чи можливий наступ повноцінний ще один з боку російської федерації на той самий Київ, Харків, як вони говорять?
— Він іде зараз, знаєте, є такий американський термін – екшен – дія, реакшен – реакція на цю дію, і контрреакшен. Тобто, був у нас наш екшен, контрнаступ, їхня протидія – вони його відбили, і їхня протидія – вони ідуть у свій наступ після цього, він очікуваний. Я знаю, вони будуть давити, давити, вони будуть. Вони взяли технології зараз, поставили на військові рейки промисловість, вони дрони цими пачками кліпають, тепер усе. Раніше тільки волонтери, їм дуже важко з цією радянською системою поставити його на озброєння, застосувати, коли тисяча полковників говорить "не по уставу, товариш". Все, вони теж адаптуються. Виграє армія, яка буде сама адаптивна, яка буде відходити від кліше, тобто ми бачимо, маємо зараз всі ресурси кидати на протидію цьому, протидію.
— А ми кидаємо?
Ми кидаємо, 3-тя штурмова кидає весь ресурс, наші сім'ї, які нас оточують, весь азовський рух, три азовські підрозділи кидають все в цю справу, ми розвиваємо і ми мислимо, як ми будемо воювати через рік, з чим нам все ж таки через рік і ми готуємося до цього. Ми отримуючи мільйон від волонтерів робили швидко і казарму і спортзал. За два місяці хлопці там вже живуть і тренуються, коли через державний кошт, через тендер, теж саме, але в три рази гірше, бо матеріали гірші, в три рази гірший строк і коштів багато.
— Чи допускаєте ви що ми можемо воювати з російською федерацією дуже багато років?
— Знаєте, я не думав, що я буду сидіти зараз поряд з вами, я не думав, що я переживу березень 2022 року, наші предки воювали все своє життя, так, орда підійшла, вони вибили, вона відійшла. Це наша доля, тобто, це не все, так, ми до цього маємо адаптуватися. Я, знову ж таки, вірю, що ми їх переможемо за рік, за два, я зможу повернутися до бізнесу в Таїланді, про який я вже і забув як вести, можливо, досвід командирський знадобиться, але є варіант, що доведеться далі тягнути свою долю і робити, що маю. То мусимо навчитися цього стоїцизму, на те, що ми здатні впливати, – ми впливаємо, на те, на що ми не здатні впливати – не треба… Я навіть намагаюся себе привчити не злитися, не відчувати емоції в заторах, бо я на них вже не можу впливати й іноді виходить.
— Та ви що!
— Іноді виходить.
— Це у вас такий досвід.
— Іноді виходить.
Про те, як перемогти у війні
— Ви кілька разів говорите про те, що ми переможемо, якщо ми переможемо… Як ви бачите перемогу?
— Перемога – це знищення волі противника, а їхня воля, противника, – це знищення нас, оце і буде перемога, коли ми переламаємо цього хребта. Це, можливо, буде в три площини – і кібервійна, психологічна війна, економічна війна. Тобто, настільки все це розштовхати, щоб зламалася їхня воля, вони відмовилися від волі пожирати народ. Впливати на інших людей. Треба воювати, скільки прийдеться, тому що зворотна медаль гірша, це гірше, ніж життя. Тому доведеться жити так, прийдеться далі втрачати кращих, готувати молодих, втрачати кращих.
— Ви багато втратили своїх найкращих?
— Дуже багато, дуже багато втратив. Я бачив, сили дає те, що треба аналізувати і вчитися на своїх помилках, вчити людей – вже майбутнє покоління командирів, на моїх помилках, щоб вони вже їх ніколи не припускалися, і вчитися на помилках наших попередників.
Про мотивацію
— Наскільки мотивовані ті бійці, яких ви зараз набираєте? Яка мотивація зараз у хлопців?
— Приходять пацани, які малювали нам листа 2014 року, які кажуть: "Ми дивилися ваше відео, я в 5-й клас ходив". Це інша молодь. Я дуже вражений. Коли повернувся з полону – була ейфорія, тому що тут народ такий – вау, вау, включаю рекламу, такий, думаю, це якась реклама спецури, а це "Наша Ряба" везе гуманітарні конвої, на стільки красиво зроблено. Люди всі такі от привітні, такі всі до справи, пес Патрон, "Ванька-встанька". Круто. Молодь заряджена, молодь вже не за Сашка Білого. Намагаються знову цей політичний, психологічний вплив. Пацани. Слово пацана. Всі ці приколи підкинути. Все, у нас своїх пацанів крутих… "Кракен", "Азов", 93-тя, десантура, морська піхота, Національна гвардія. У нас своїх крутих пацанів, яких вже почали по сучасному. Не старі реклами про лопати і БТР, а красивий продукт український. Коли почався цей безвіз, люди хоч побачили кращий продукт, побачили Європу, вони повернулися і в Україні створили набагато цікавіший, класний крафт, кав'ярні, магазини. Такого вже у світі нема, там вже такий туристичний шарпотреб, а у нас є наша душа, наша творчість, цей потенціал. І молодь така сама, я дуже задоволений молоддю, вони переможуть і ми зробимо все, щоб вони перемогли, і будемо їм допомагати, і будемо разом з ними. Коли я прийшов у бригаду, то я побачив, як за короткий час, тобто ми там полк "Азов" створювали роками, роками це був процес, під час війни страх, втрата друзів, але вони еволюціонують і досягають того, що ми досягали за 5 років, тому війна – це теж кузня прогресу, і вона дає хлопцям розвиватися. Зараз молодь вже набагато в 19-20 років має життєвий досвід і шлях, я його у 25 не мав, коли тільки прийшов на війну, тобто вони вже його мають. І люди, вони вже мудріші будуть.
— А де ви берете мотивацію? У вас аж очі горять.
— А я в них беру мотивацію, я колись 2019 року пам'ятаю, я перегорів, через певні справи я перегорів повністю. Але прийшли молоді солдати, які захотіли стати сержантами, інструкторами, і сказали – мужики, ми дивилися ваше відео, мотивований, я завдяки цьому пішов служити. Потім ми їх навчили, зробили з них сержантів, вони показали результат. Потім ми підготували з них інструкторів, вони почали вчити, і вони показали результат і от все, в мене очі горять, я розумію, що я їм потрібен. Я не можу, якщо я покажу, що я здався, зламався, то їм буде важко. Тому це мене і мотивує, що я їм потрібен, і треба як ця птиця Фенікс з попелу постійно себе відтворювати і летіти далі, і запалювати весь світ навколо себе. У нас колись був плакат, де мене запхнули просто так, ми розпалимо полум'я сердець. Наша задача – розпалить це полум'я, яке витравить, знищить цю орду зі сходу, і після цього піде дощик і проросте коріння й українські соняшники та інші чудові квіти.
— А як ви, якщо ви перегораєте, як ви говорите, перегораєте, або втомлюєтеся, часто це буває? Що стає причиною того, що ви, буває таке, прокидаєтеся – і все, якийсь зневірений, все не так якось воно, все шкереберть, не так, як хочеться?
— Контролювати емоції постійно, за якимось емоційним піднесенням буде на спад іти, це як кави попив. Спочатку енергії багато, а потім втрачаєш, згасаєш. В емоційному плані так само, нам треба вчитися контролювати емоції. Коли я спілкуюся, веду курс, веду лекцію, потім розбори попередніх дій, якщо є можливість, я пів дня, день буду ні з ким не говорити, читати книжку, ловити дзен-буддизм, відновлюватися. Ми мусимо так відновлюватися, знаходити цей час. Тобто, час треба використовувати з розумом – тут сім'я, тут дружина, тут друзі, проста книга, якийсь фільм.
— А що б ви українцям зараз сказали в камеру, які вас подивляться і теж схочуть, можливо, змінити позицію?
— Я вже сказав: українці, згадайте себе, як ви консолідувалися на початку повномасштабної війни, поверніться до цих відчуттів і заряджайте всіх. Щоб змінити світ, перемогти в цій війні росію, треба перемогти себе спочатку. Перемагайте себе кожного дня і росія тоді сама втече.
— Дякую вам дуже, я просто надихнулася вами. Якщо буде в мене якийсь складний період у житті, то я знаю, кому дзвонити.
— Приїжджайте до нас у школу, на курси, у бригаду.
— Дякую.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.