"5 канал" і "Машина часу" розповідають вам, як і чому в Україні почали з'являтися монументи джурам. Хто вони такі взагалі та чи дійсно українська козацька армія мала у своєму складі дітей.

Дивіться повний випуск програми і дізнаєтеся, ким насправді були джури:

Пам'ятники джурі в Україні

Червень 2024 року, Тернопіль, свято Трійці. У місті відкривається нова скульптура. Монумент зображує підлітка-воїна. І називається він – "Джура".

Це вже третій такий пам'ятник в Україні. Два попередні з'явилися на Хмельниччині. Один став окрасою Кам'янця-Подільського.

"В Україні вже третій рік точиться війна. У 2022 році, коли міста українські зазнали активних бомбардувань, була відкрита в першу чергу стела міст-героїв. Вже наступного 2023 року була ідея спільно з благодійним фондом імені Михайла Савенка з міською радою продовжити цю композицію у вигляді джури, яка символізує нашого хлопця-козака, захисника всього українського, зокрема українських міст української держави. Це справді стало такою окрасою нашого міста, центральної частини Кам'янця-Подільського", – сказав міський голова Кам'янець-Подільського Михайло Посітко.

Ще один – найперший джура – з'явився в селі Лісоводи Хмельницької області.

Хто такий джура

"Джура – то є вихованець, зброєносець козацької старшини, козаків. Тобто то юнаки мали бути, починаючи з 10-річного віку і до повноліття, отримували якусь освіту, навчалися чогось, тому юнаки. Чому вони такі? Тому що не можна повторюватися і робити якісь однакові речі. Тому оцей на межі хлопець. Часом мене питаються – чому він навшпиньки? Тому що він хоче бути більшим. Цей джура в нас розумний. Цей – канцелярист. Відомо, що в канцелярії були хлопці, були освіченими. Ну, такий собі охоронець історії", – розповів скульптор Сергій Кляпетура.

Як і навіщо в Україні почали з'являтися монументи джурам? І хто вони такі взагалі? Чи справді українська козацька армія мала у своєму складі дітей? Про це наш сьогоднішній випуск "Машини часу".

Пам'ятники джурам – ініціатива засновника благодійного фонду "Міст" Дмитра Савенка, який уже понад 12 років опікується багатьма освітніми, дитячими та соціальними закладами України.

"Я планую разом з командою насичити всі обласні центри. По можливості вони також будуть і в районних центрах. Зараз, під час війни, треба давати людям поштовх про майбутнє. Тому що це проєкт, який існуватиме, я так би хотів думати, на віки", – сказав засновник благодійного фонду "Міст" Дмитро Савенко.

Історія джури почалася на Хмельниччині. Наприкінці червня 1941 року сюди привезли групу дітей-сиріт. Серед них був і 4-річний Михайло Савенко.

На час німецької окупації його прихистила в себе місцева сім'я, а потім він жив і навчався у майже зруйнованому приміщенні, де був дитячий будинок.

"І тут почалась історія нашого фонду, історія джури. В цьому дитячому будинку у важкі повоєнні роки навчався і виховувався Михайло Савенко. Під цим дубом, цей дуб спостерігав за маленьким Михайликом, якого, на жаль, вже нема, але є фонд в пам'ять про нього, організований його сином Сергієм Ісаєнком", – розповів президент благодійного фонду "Міст" Сергій Ісаєнко.

Михайло Савенко згодом переїхав до Києва. Здобув освіту. Усе життя будував мости – у столиці, за кордоном та в Камʼянці-Подільському. Знаменитий міст "Стрімка лань" – його рук справа.

В 2011 році разом із сином Дмитром Михайло Савенко приїхав у Лісоводи в надії більше дізнатися про своє походження.

"І тут телефонний дзвінок і в слухавку я почула чоловічий приємний голос, який говорив: чи це лісоводська школа? І він називає ім'я – Михайло Савенко, випускник 1956 року вашої школи. У травні 2011 була незабутня зустріч з Михайлом Савенком. Він коли прийшов сюди, він був дуже життєрадісний, хоч йому вже було за 70 тоді. А в липні приходить погана звістка, що не стає Михайла Савенка", – розповіла колишня директорка Лісоводської школи Оксана Михайлова.

"Благодійний фонд імені Михайла Савенка був створений у 2012 році. В ньому відчувається міст, який об'єднує два береги: тих, хто може надати допомогу, і тих, хто її потребує. Тим паче у слові міст є заголовні літери імені мого батька Михайла Савенка. Він був містобудівником, під час Другої світової війни виріс у дитячому будинку, він потрапив туди, бо опинився без батьків дуже рано, але досяг певних успіхів у своєму житті, матеріальних і професійних. І він для мене є прикладом мужності, чоловічості і людяності", – розповів засновник благодійного фонду "Міст" Дмитро Савенко.

"Чому джура? Ідея створення прийшла на подвір'ї лісоводської школи, коли була зустріч з Дмитром Савенком. Що має бути на подвір'ї школи? Має бути юнак, войовничий юнак, український юнак", – розповів скульптор Сергій Кляпетура.

Що цікаво – у Лісоводах на Хмельниччині більш як десять людей мають прізвище Джура.

"Народився тут, предки мої тут. Я вважаю, що предки мої були з козаків, тому що Лісоводи – це знамените, історичне село", – сказав місцевий житель Джура Михайло.

"Відповідно до легенд, які лунають до нашого часу, село було засноване козаками. Це також підтверджується архівними записами в краєзнавчих музеях. Офіційною датою заснування Лісоводів є 1559 рік. І там справді село було засноване козаками", – зазначив староста Лісоводів Ігор Осика.

Образ у культурі

Але хто такий, власне, джура? Чи справді цей хлопець чи юнак – учень козака? Варто сказати, що цей образ більше поширений у масовій культурі, ніж в історичній літературі.

Образ юного учня козака вперше, мабуть, з'являється у Миколи Гоголя в "Тарасі Бульбі". У ХХ столітті в художню літературу джуру приносить Юрій Мушкетик – в романі "Яса" роль зброєносця і вірного помічника кошового отамана Сірка виконує молодий чоловік Лаврін. У 1980 році за цим романом було знято художній фільм "Чорна долина".

Юнак, який хоче стати козаком, є одним з персонажів культового фільму "Пропала грамота".

Письменник Володимир Рутківський з Одеси створив ціле чотирикнижжя про джур козака Швайки. Тетралогію навіть збиралися екранізувати, але зйомки так і не закінчили, а юні актори-джури подорослішали і стали волонтерами.

Та принаймні один фільм зі словом джура в назві таки зняли – ще до повномасштабної війни – "Джура Королевич". Це фентезі про докозацькі часи.

"Джури – зброєносці. Переважно з молоді. Більше того, джура зі скіфської, сарматської мови означає юнак. І ці юнаки фактично виконували роль зброєносців при козаках, але, швидше за все, вони були ще раніше", – розповів історик Олександр Палій.

Врешті образ джури став настільки популярним, що у 2009 став основою для однойменної патріотичної гри "Сокіл-Джура".

"Я користуюся таким правилом: скажи мені, у що ти граєш, і я скажу, ким ти виростеш. Тому наші українські діти грають в українську гру "Джура", – розповіла керівниця гуртка військово-патріотичного виховання Наталія Галицька.

"Сама гра – це не просто гра, це комплекс заходів роботи з питань патріотичного виховання. Після нападу рф на Україну ми додали дещо з військово-патріотичного виховання. Тому сьогодні крім елементів гри ми опрацьовуємо з дітьми військову підготовку: як вижити в надзвичайних ситуаціях, як надали допомогу, медичну, собі, своєму побратимові", – зауважив голова дитячої громадської організації "Клуб юних миротворців" Володимир Барановський.

"Гра "Джура" починається від перших і до вищих навчальних класів. В школі створені курені. Є, наприклад, такий конкурс "Відун", де діти вивчають історію України. Крім того, діти займаються "Ватрою". Це мистецьке таке представлення своєї школи, свого краю, області. Також діти змагаються в "Рятівник". Це лікарська допомога. Якщо це середні і молодші рої, то це лікарська допомога в невеликому форматі, якщо брати вже старші, то там уже є навіть тактична медицина. Діти займаються орієнтуванням, діти проходять смуги перешкод, вчаться працювати з компасами, вивчають зброю", – зауважила керівниця гуртка військово-патріотичного виховання Наталія Галицька.

Джури в реальності

Але все це масова культура, яка має небагато спільного з реальністю. То ким були джури насправді? Зараз розкажемо.

"Джерела основні, які я читаю, які люблю за ґрунтовний підхід – це Яворницький про козацтво. Взагалі, його тритомник безподобний. Він про це трішки згадує, про молодиків на Січі", – сказав історик Олександр Палій.

Український історик Дмитро Яворницький – один з найбільших дослідників козацтва. Його тритомник і досі залишається найкращою книжкою про цю епоху. Про джур він там згадує, але лише один абзац.

"Як на Україні гетьман, так на Запоріжжі кошовий отаман мав "при боці", особливо під час воєнних походів, від 30 до 50 слуг, які виконували обов'язки ад'ютантів; це були так звані молодики, джури або хлопці, слуги-товариші, які при кошовому виконували ту ж роль, що пажі при важливій особі якогось лицаря".

"Навіщо були потрібні ці зброєносці? Тому що козак, вояк носив при собі багато різної зброї і застосовував її залежно від ситуації. Тобто в одному бою потрібні шабля, лук, спис, в іншому – рушниця, пізніше вже. І необхідна була людина, яка виконувала ці функції. Ніякої ж автоматизації не було. І необхідний був спритний чоловік на підхваті, молодий, енергійний. І, власне, цю роль виконували юнаки. В козацькі часи джури не належали до товариства. Тому що панове товариство – це вже повноправні козаки, які беруть участь у козацькій раді, беруть участь у походах, голосуванні, виборах гетьмана, кошового та інших посадових осіб на Січі або в козацькій державі", – розповів історик Олександр Палій.

Якщо копнути глибше, то, виявляється, український джура – явище доволі характерне для Європи тих часів. Ще з середніх віків вважалося, що військовою справою може займатися лише шляхта, лицарство. Згодом ці титули передавалися у спадок. Однак наступні покоління не завжди поспішали ставати до війська. І часто в армію доводилося додатково наймати людей з інших соціальних верств.

Крім того, багатші могли дозволити собі слуг – це, власне, бачимо в історії про трьох мушкетерів і д'Артаньяна Александра Дюма.

Українські джури, однак, з'явилися, швидше, з прикладу ближчих поляків.

Українські козаки, попри всі звернення, так і не здобули шляхетського статусу від Польщі. Власне, через це і почалася війна Хмельницького. Утім самі очевидно вважали себе людьми лицарськими. Щоб отримати такий статус, недостатньо було просто озброїтися. Ще треба було пройти певну школу – зброєносця або джури. Джур могла собі дозволити переважно заможна старшина.

Утім, зводити джур винятково до слуг козаків було б перебільшенням, чи, точніше, применшенням.

Той же Яворницький пише про них таке: "Що це були не просто слуги при кошовому та інших старшинах, видно вже з покладених на них обов'язків: "Молодики повинні були Богові добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею відбиватися, списом добре колоти і з рушниці влучно стріляти".

"Є в нас така славна пісня про полковника Богуна, в якій є такі слова, що полковник дуже добре рубав ворога, і так само добре рубав його джура. З цього можемо зробити висновок, що джури були не просто зброєносцями, а й охоронцями і вояками", – зауважив засновник благодійного фонду "Міст" Дмитро Савенко.

"Досить часто на посади цих джур призначали родичів козаків. Як правило, дальніх. З одного боку, щоб був нагляд за цим молодиком, щоб він був не чужим зовсім, а з іншого – щоб його навчали і тримали в не зовсім таких тепличних умовах. Це міг бути якийсь дядько, якийсь двоюрідний дядько. І відправляли батьки цих джур, розуміючи, що хлопець під наглядом, поки ще він молодий і не оперився. Потім через кілька років людина виростала з цього джури, ставала повноправним козаком, особливо після походів", – сказав історик Олександр Палій.

Джури виконували і церемоніальну роль у козацькому війську. Наприклад, джура гетьмана їхав за ним слідом на коні і тримав клейноди.

На жаль, маємо мало відомих постатей в історії, про яких точно відомо, що вони починали як джури. Певно можемо сказати лише про Івана Брюховецького, який починав зброєносцем та слугою Богдана Хмельницького.

Поняття молодика або ж джури проіснувало, доки існувала козацька республіка і Запорізька Січ. Про це читаємо в того ж Яворницького.

"Під час війни 1760 року в сих козацьких реєстрах вписано певну кількість молодиків "при пану кошовому"; зрештою, ці молодики слугували не лише кошовому, а й іншим особам військової старшини, по двоє-троє при кожному".

"Джури у XVIII столітті ще точно існували. Більше того, у XVIII столітті, коли була нова Січ, це з 1734-го по 1775-й, джурами просто називали молодих людей, які на хутір козака поселялися", – розповів історик Олександр Палій.

Утім, найцікавіше у справжніх джурах те, що вони, попри титул молодика, цілком могли бути дорослими дядьками.

"І достатньо цікава історія, коли людина в 50 років чи старша могла приходити на Січ і називатися молодиком. А той, кому 18-20, але він був у поході, він був для нього батьком. І ось цей старший, якому 50, називав молодого батьком. Тобто цим підкреслювалося, що на Січі немає ніяких обмежень – вікових, станових. Всі ієрархії знецінювалися. Ієрархія була важлива та, яка існувала безпосередньо на Січі. А хто він був до того, це мало кого обходило. Ось цим Січ і приваблювала людей", – розповів історик Олександр Палій.

Переважно саме такими дорослими слугами-зброєносцями і були реальні джури, попри другу свою назву – молодики.

Утім у масовій свідомості цей образ, звісно, уже не змінити. Юнак або навіть хлопець, який стане на зміну дорослому козаку.

"Джури наші – вони починають свій шлях з маленького хлопчика, який грається іграшковою конячкою, шаблею, що символізує дух воїна. Інший джура, який у Кам'янець-Подільську, це вже впевнений у собі захисник, який не дає ворогові окупувати нашу землю. Джура, що відкрився в Тернополі, то вже більш досвідчений, більш серйозний, більш дорослий. Джура, який є і захисником, і науковцем одночасно. Інші джури в нас теж виражатимуть якісь образи. Джура-сокіл, джура – просто козачок. Будемо шукати образи, це вже, знаєте, творча робота скульптора. Зараз, під час війни, треба давати людям поштовх про майбутнє. Тому що це проєкт, який існуватиме, я так би хотів думати, на віки", – сказав засновник благодійного фонду "Міст" Дмитро Савенко.

Образ джури як вічного відновлення України сьогодні, під час чергової російсько-української війни, дуже актуальний. Середньовічна Україна-Русь була знищена Монгольською імперією, але згодом відродилася як козацька держава. Вона була знищена наступницею монголів – московією-росією, але у ХХ столітті знову воскресла – уже як Українська Республіка. Вкотре була захоплена черговим втіленням імперії – радянським союзом, проте знову відродилася. Вистоїть і тепер. Незнання історії не звільняє від відповідальності.

Автор проєкту Олег Криштопа

Читайте також: російсько-українська війна – чи справді вона почалася з Боголюбського – "Машина часу".

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.