Військові журналісти "5 каналу" побували на позиціях пілотів неподалік населеного пункту Роботине. І потрапили на штурм, коли росіяни за допомоги бронегрупи та піхоти намагалися зайняти позиції армійців і відтіснити їх ближче до Роботиного. Це у них не вдалося. Через те, що дружньо і активно спрацювала не лише артилерія – традиційний засіб "заспокоєння" окупантів. На фронті вже давно фору Богам війни дають пілоти, які за допомоги дронів-камікадзе або "скидів" із дронів-розвідників дуже точно попадають що в ворожу броню, що в піхоту. 

Пілоти вночі збираються вночі на "маршрутку" 

Темна ніч. Нас привозять на якусь точку джипом і вивантажують разом із військовими. Усі, крім нас, несуть на місце збору рюкзаки, каністри чи то із соляркою, чи то з бензином, воду.

На місце зустрічі підтягуються все нові і нові армійці. 

– Доброго ранку, на маршрутку збираєтеся?, – цікавлюся я, ще не зовсім розуміючи, що таке "маршрутка".

– Ага. Вже 12 чи 15 людей буде. 

– Прекрасно!

– Та зовсім.

– Зате тепло буде.

– Та я вам скажу – не дуже. Без бортів, ні за що просто взятися.

"Маршрутка", як з'ясовується згодом, у ході розмови, – це старенька БМП – бойова машина піхоти, якою армійців "закидають" на передову. Що ближче до світанку, тим більше бійців з'являється на точці збору.

– Атос, Атос, я Редбал, прийом.

– Редбал, я Атос, на зв’язку.

– Що із собою берете?

– БК, їжу беремо, до генератора, наприклад, паливо, обігрівач. Ящик один, ящик два. 

БК довкола нас чимало. Це переважно снаряди, якими пілоти "заряджають" дрони. 

– Якщо попадуть, бризок буде багато, – жартує хтось із новоприбулих. 

– Оптимістично, – зі сміхом коментую я.

– Такі пристрасті, доброго ранку, – чути голос десь збоку того, хто щойно підійшов до групи.

– Скажіть оце, лякають тут дівчат, – підхоплюю я. 

– О, прям доброго ранку! Жіночий голос. Нечасто тут його почуєш!

– Підкріплення дали, – підхоплюють жарти армійці.

– Ну що я можу сказати, вам щастить, – сміється той, хто здивувався моєму голосу.

Десь гарчить броня

– Так що, думаєте, це все-таки наша бричка?

З цими словами бійці підхоплюють все, що знесли на місце збору – рюкзаки, ящики, воду і швидко рухаються у бік гарчання – у кущах захована стоїть БМП.

– Грузимся, не грузимся?

Армійці вантажаться – все що принесли закидають всередину броні. І ми всі разом заскакуємо нагору. Триматися в БМП особливо ні за що. Хіба один за одного. Броня плавно стартує на передову. І, набираючи швидкість, летить туди досить прудко, як для такої старенької машини. Благо, що підсохло, і броня не застрягає у в’язкому болоті.

Потім БПМ різко зупиняється, і пілоти швидко вивантажують на землю все, що було в броні. Ми біжимо в траншеї, а потім у бліндаж, де нас уже чекають пілоти.

Військові слідкують за ворогом

– Доброго ранку!

– Доброго. Сідати можна?

– Звичайно.

Ми тихенько присідаємо, щоб не заважати. І одразу "вмикаємося" в роботу. Пілоти вистежують ворожий танк, який нахабно серед білого дня мчить у бік Роботиного.

– Бачимо, бачимо, виїжджає з посадки. Буде їхати по дорозі. Розвідка. Подивись, будь-ласка.

– Що ми робимо?

– Чекаємо, усі летять на допомогу, – це пілот на псевдо "Крим" саркастично коментує польоти камікадзе інших дружніх підрозділів, які всі як один кинулися лупити ворожий танк.  

– На дорогу виїжджає.

– Дивись.

– Готовий.

– Там ціла колона.

Я уважно вглядаюсь у монітор, на якому триває стрім одного з пілотів-розвідників. Танк уже не один. Броні дві одиниці. Але я не можу розгледіти, що це саме за броня. 

– Там їх двоє, два танка, вже їздили так.

– Ні, броні три одиниці!

Штурм українських позицій

Я зі здивуванням спостерігаю за цією нахабною спробою окупантів прорватися вперед. І запитую пілота на псевдо "Гвинтик":

– Що відбувається?

– Відбувається штурм наших позицій. Хочуть віджати нас, трошки далі в Роботино загнати, нагнали їм купу техніки, купу танків, купу піхоти, це нормально ситуація, ми справимося.

– Але вдень пішли, не вночі.

– Неочікуваність, вони завжди пробують інші варіанти, інший час, пробують вночі, пробують по-сірому.

Доки ми розмовляємо, розвідники з дружніх підрозділів виводять на монітор ворожу піхоту, яку висадила якась броня. Вони ховаються за підбитим танком. І намагаються тікати в траншеї неподалік. Біля купки з них підіймається білий дим. 

– Де вони?

– За бронею.

– FPV-ішками розмотало?

– Да, "скид" з FPV, артилерія теж. Лізуть в окоп.

– Он, повзе.

– Зараз, лечу.

– Ми знали, що воно готується, так що все в принципі контрольовано.

– Скільки їх там?

– Тут зараз п’ятеро. Один, два, той прикидається мертвим коло броні.

"Зараз важко так, зараз насправді дуже важко, піхоти побільшало, в декілька разів точно побільшало. Раніше намагалися штурмувати нас раз в день, зараз від трьох, від чотирьох", – поділився "Гвинтик", пілот 118-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

– Он ще один, він 300-й, вже доходить. Це танк, він вже давно тут, он ще один повзе, цей прикидається мертвим.

М’ясні штурми росіян

"М’ясні штурми, намагаються заїжджати і на техніці до нас, намагаються по-різному. Зараз вони можуть проходити по одному-двоє, накопичувати свої сили, живу силу, накопичувати силу в норах, бліндажах і тоді вже у найнеприємний для нас момент можуть висунутися, – розповів "Гвинтик".

– Звідки вони виникли?

– Нахрапом, нахрапом вони їдуть. Заїжджають, заходять, ефект неочікуваності, завжди він має бути. 

– "Специ" приїжджають в основному вже до накопленої сили, яка там є, противника. Вони приїжджають типу як підкріплення, і зазвичай вони їдуть або на броні, заїжджають прямо на наші позиції і проминають наші спостережні пункти, на пролом рвуться, і далі вже підтягується основна сила. А так "специ" заїжджають на характері.

Що найбільше вражає бійців ЗСУ у ворога?

"Найбільше вразило те, що вони не бояться артилерії. Вони просто йдуть, коло них, прямо під ноги просто падає міна, і вони або глухі, я не знаю, або накурені. Вони просто ідуть далі. Там хтось із них загинув – інші ідуть", – зауважив пілот 118-ї окремої механізованої бригади ЗСУ 

– Артилерія в принципі дієва, але дуже рідко вони попадають, дуже рідко. 

– Саме по "живій силі" ви маєте на увазі? 

– Так. Дрони. Найефективніше це дрони", – додав "Гвинтик". 

Військові намагаються "спіймати" ворогів

"Крим" – пілот FPV, який все ж таки прорвався до місця, де скупчилася ворожа піхота. А це непросто, враховуючи дію ворожого РЕБу, намагається спіймати ціль – окупантів, які сховалися в траншеї. Щоправда, зверху їх видно як на долоні. 

– Бачу, стріляють по мені, бачу-бачу. Вони в кінець окопу біжать. Вони стріляють.

– Оооооооооо, хааааарош!

Інженер "Крима" не може стримати емоцій. Пілот потрапив прямо туди, де було скупчення ворожої піхоти.  

– Як мінімум двох розірвали. 

– Мінус два, барани. 

– Давайте ще, – наказують зі штабу.

– Красавчик. Я потім вночі буду добивати, якщо дадуть дозвіл, – задоволено посміхнувся "Гвинтик".

"Чим більше їх не дійде, тим нашим піхотинцям буде краще. Бували випадки, в нас є друг Адам, з яким ми були на позиції, і ми одним "Мавіком" зупинили штурм із 20 чоловік, приблизно 20. Одним "Мавіком" і гранати, звичайні гранати, зі "скидами", просто літали туди-назад возили, возили", – пригадав військовий.

– Скільки ви гранат скинули?

– Багато.

Минулого разу, як штурмувала піхота, ми не зрозуміли, був туман, дуже погано видно. Летіти треба було, ми на низькій висоті летіли, залетіли до наших окопів – і з наших окопів почали стріляти по нам. Якби вони не стріляли, ми б просто пролетіли і летіли б далі собі, ми б не помітили, що вони там є, тобто вони видають себе тим, що відкривають вогонь по дронах. 

Про боротьбу з ворожою РЕР

– Як ви взагалі з РЕБами боретеся?

– Ніяк, ми з ними дружимо.

– А як ви дружите?

– Треба відчувати. Ти з досвідом, ти навіть кожну хвилю РЕБу відчуваєш, де вона, як має проходити. Ми ухиляємося просто, облітаємо, намагаємося, якщо сигнал буде зникати, не треба відтягувати цей дрон назад, тому що ти можеш втратити його. Навпаки, в більшості випадків треба вперед пролетіти  ці хвилі.

Деталі ворожого штурму

Сьогодні ми потрапили на штурм. Причому штурм із чималою кількістю броні, яка намагалася прорватися поближче до зруйнованого села. Але яку зупинили на підходах. Далі пілоти розпочали полювання на російську піхоту.

– Вони прям коло танка. 

– Якщо навіть впадеш випадково, все-одно когось зачепиш. 

– Повернися до танка, зараз від тебе по лівому борту. Зліва від танка тіла, біля гусені.

– Бачу, бачу

– Заходь. 

– Давай, давай.

– Це "Крим"? (попав по російських військових – ред.)

– Так.

– Чувак, ти "забаранив" мінімум чотирьох.

– Включи стрім, включи стрім. 

– Вони зараз будуть вмирати, вони зараз всі будуть стікати кров’ю, їм вже гамбела.

– "Крим", далі так, як ти залітав, ти пролітав щойно теж біля купи піхоти, вони попід дорогу там сидять. 

Пілоти радіють, що знищують російську піхоту

У бліндажі стає наче світліше від позитивних емоцій. Так пілоти радіють тому, що мінусують ворожу піхоту. І таким чином бережуть свою. 

– Зараз в нас є цікаві кумулятивно-уламкові снаряди для FPV, то ефективна штука. Це нам видають вже заводські, напівзаводські, – пояснив пілот на псевдо "Гвинтик". І тут же перемикнувся на нову роботу.

Новий етап полювання за російською піхотою

– Мені треба орієнтир.

– Візьми, включи, по стріму подивися, зорієнтуйся і лети. Так, як ти в танк влітав, там попід дорогу їх сидить ще мінімум десяток.

– Половина з них непальці, які приїхали на заробітки. 

– Зеки?

– Ні, серед цих зеків нема, це не м’ясо. 

– Так, зі Сходу будемо заходити. І ось одразу вони, бачиш два тіла, звідси. Є. Поруч. Уламком. Один ліг.

– Давай ще.

– Давай, злітай.

"Я останні декілька днів робив "скиди" з Matrice-30, хороша штука. Управління як "Мавіка", дуже просто, дуже легко, а несе на собі вже до двох кілограм. Тобто, "Мавік" 500 грам, а тут вже серйозніше", – розповів пілот "Гвинтик".

– Там якісь розриви бачу далі.

– "Скиди".

– Біжить, біжать.

– "Скид" пішов. 

І цей "скид", який зробив "Гвинтик" ювелірно приземлився прямо на голови окупантів.

– Да, там просто. Три ганд*ни сиділи в окопі і прям на голову. 

– Хороший.

– Боже, аж. Ви уявляєте, кілограм пластиду, це як 120-та міна. 

– Бачите, кращий, на всю 118-ту бригаду, – так про "Гвинтика" говорить його інженер. 

Ось така бімба, по вазі ми можемо коригувати самі шляхом додавання або віднімання кількості уламків або пластиду. Ці бомби ми замовляємо в основному на "Армії друку", там хлопці волонтерять, все нам роблять і просто воно працює як накольний механізм, поділився військовий.

"Криють" росіяни українських бійців з усього 

"Гвинтик" провертає в руках досить великий снаряд, поверхня його зроблена з пластика. Це такі собі саморобні бомби, які бійці виготовляють самі. Аж раптом неподалік щось важко і гучно приземляється.

 – Що це було?

– Пролетіло сильне щось.

"Криють, зараз криють нас з усього: і "Урагани", і "Гради", мінометки. Навіть десь підійшли так, 82-га до нас рідко прилітала міна, якщо ти вже дуже близько, а зараз вони 82-ю дістають, звідкись стріляють, знайдемо де", – заявив "Гвинтик".

– Оце двіжуха! Мені прям подобається! 

Екіпаж FPV практично не відривається від роботи. Вони постійно літають до місця висадки ворожої піхоти і скидають на голови окупантів снаряди. Інженер "Демон" – мокрий, у прямому сенсі слова. Це через те, що він постійно готує FPV – перевіряє пташки, готує снаряди, прикручує їх до дронів. І все це – практично не зупиняючись.

"Крим" знову летить на полювання

– Не вибух (снаряд не розірвався біля окупанта – ред.)

– Дивись, він прям обісрався. Не розірвався (снаряд – ред.). Дивися, воно поруч впало і не розірвалося. Наступний робимо. 

– Він боїться FPV, він без броні, без нічого.

– Сидять там у траншеї, по центру.

– Встигаєте?

– А що робити?

– Дронів вистачить?

– Вже закінчуються. Залишилося крім цього п’ять дронів. 

"Я називаю це, чесно, роботою.  Так, я сам призвався, напросився, можна сказати. Займалися волонтерством, періодично, я в воєнкомат заходив і казав – якого бена я тут роблю. На блокпостах почали видавати повістки, я приїжджав на блокпост кожен раз, брав повістку, нехотя виписували, приїжджав в воєнкомат, там порвуть, кажуть – не на часі. Якогось прекрасного дня, телефонують, кажуть – підеш в БПЛА", – розповів "Гвинтик".

Ворожі пуски КАБів

– Пуски КАБів, пуски КАБів, – сповіщає пілотів радіостанція. А це значить, що програвши у бою – штурмі, окупанти вирішили помститися тим, на що армійці не можуть відповісти – багатотонними авіабомбами, які росіяни скидають то на мирні міста та села на кшталт Оріхова чи Малої Токмачки, то на позиції захисників. 

Ми вирішуємо глянути на смертоносні бомби.  

– Вибігай бігом, вибігай. Падають, давай, – квапить мене один із пілотів. "Приходи" КАБів вже були. Ми спостерігаємо на горизонті три чорних "грибки" – це дим, який піднімається після приземлення цих самих авіабомб.

– Ні*іга собі, три приходи яких, – я не можу втриматися від емоцій.

– Це були КАБи.

– Повторний пуск КАБів

– От і ГРАДи виходять. 

– Чули, так?

– Так.

– Давай всередину.

Ми сидимо хвилини дві, а потім знову виходимо з бліндажа. Подивитися на саме приземлення бомб. Горизонт у полум’ї – це один із КАБів приземляється, освітлюючи все довкола. 

"Демон" підсумував виконану роботу

– Прийшла команда, що на зараз FPV все, бо вже час темний, трішки ми не справляємося, наші підключаються "скиди" нічні і будуть добивати. Я вам так скажу, штурм відбили, день дуже гарний, вони тікають назад, ми наздоженемо і будемо відпочивати, – каже "Крим", видихаючи після напруженої роботи. 

– Ви як?, – звертаюся до "Демона", який також видихає після важкого дня.

– Нормально.

– Ви реально мокрий.

– Час не закінчується, ще роботи вистачає. Будемо налаштовувати ті самі дрони. До 12 ми не спимо.

– Скільки сьогодні дронів використали?

– Близько 30, 30-25, в нас залишилося ще три.

– Коли крайній раз такий день?

– Це, напевно, поки рекорд у нас, ми ще так не працювали, було 22-25, такого ще не було.

– Я вас вітаю, дуже злагоджено працювали, як гвинтики у швейцарському механізмі, молодці!

– Намагаємося! 

– Приходить ніч і приходить час "Гвинтика"?

– Да, деякі денні, а він нічний.

Розмова з військовим "Гвинтиком"

– Як вам тут?

– Чудово.

– Я так розумію, що ви жодного разу не пошкодували, що ходили і повістки просили?

– Ні, а хтось же має робити цю роботу. Я не думаю, що мене буде хтось міняти. Я можу виконувати роботу – я її виконую. 

Я був далекий від цього взагалі, мене не цікавила зброя там, я займався металопошуком, у мене було хобі, я з металошукачем ходив, ми знаходили якісь поселення і по Другій світовій війні в мене багато знахідок, попадалися і ті самі міни, зброя. Якось воно мене не цікавило взагалі, хлопців має цікавити. Я розумів, що рано чи пізно я піду на фронт, я це знав, я свою дружину підготував до цього і як тут, поділився військовий.

– Хто ви "до", яка у вас професія була "до" війни?

– Спочатку працював на "Новій пошті", я був керівником відділення, потім працював менеджером в магазині Jusk, а далі після повномасштабної я відкрив ФОП, допомагав привозити хлопцям рації.

– Унікальний випадок, оголосили мобілізацію – всі поховалися.

– Я не знаю, я чомусь не розумію цих людей, які ховаються, рано чи пізно до тебе прийдуть, якщо ти не зараз станеш на захист своєї країни, то буде пізно. Будемо до кінця. 

Ігор Сасюк ("Гвинтик") – один з кращих пілотів-розвідників і пілотів-бомберів 118-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Доброволець, який загинув за Батьківщину.

Читайте також: "Відкрито казали: ви м'ясо" – сповідь російських полонених з "Шторм-V".

Дивіться також: Готові? Вогонь! "Розбирає" окопи, перемелює піхоту: найстрашніша зброя Т-72 – "Невигадані історії"

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

• Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.