Лонгріди

Чому військові одружуються і розлучаються на війні – штаб-сержант 4 бригади НГУ "Рубіж" у "Хто з Мірошниченко?"

Чи є місце коханню під час війни? Олександр Болдирєв, штаб-сержант 4 бригади швидкого реагування НГУ "Рубіж" у переддень весілля говорив з Анною Мірошниченко про те, як кохання рухає військовими, чому одні пари розлучаються, а інші – стають міцнішими, та про які рішення шкодує

До повномасштабного вторгнення росії Олександр професійно займався аеробною гімнастикою і навіть представляв Україну на Олімпійських іграх, тож і цю тему не оминули у програмі "Хто з Мірошниченко?".

Під час інтерв’ю воїн змінить військовий однострій на класичний костюм для весілля. До речі, костюм він отримав у подарунок від українського ательє індивідуального пошиву Indposhiv, який на початку року започаткував благодійну ініціативу. Упродовж року Indposhiv дарує 12 костюмів або парадних форм на весілля військовим. Одну з переможних заявок у розіграші заповнила ведуча Анна Мірошниченко та зареєструвала Олександра Болдирєва.

 – Саш, коли востаннє одягали такий костюм?

 – Мабуть, на випускний в університеті.

 – Коли це було?

 – 2011 рік.

 – Наречена вже має сукню?

 – Так, але ще не показувала мені.

 – І костюм вона теж не бачила?

 – Ні, не бачила, але ми разом обирали тканину. Мені було дуже приємно, що вона пішла разом зі мною і допомагала – мене відпустили на пару днів і я приїхав.

 – Ви приїхали в Київ, зайшли в прекрасний Будинок одягу у військовій формі, які відчуття?

 – Відчуття дивні, це інший світ. Приємне відчуття свободи, звичайного нормального людського життя, як і має бути, але великий контраст однак, трохи не знаєш, як поводитися, бо ти вже звик на війні, а тут різко раз – і ти в іншому світі.

Про воїна

 – Мене звати Болдирєв Олександр, я викладач фізичної культури за освітою, майстер спорту, був у збірній України з аеробної гімнастики, виступав на багатьох міжнародних змаганнях і брав участь в Олімпійських іграх.

Я пам'ятаю, коли був Майдан, було щось таке страшне, незрозуміле, але я був далекий від цього, жив у селі, не розумів, що воно таке. Як приїхав у Київ, то подорослішав, почав більше розбиратися. Харків вважається російськомовним містом, Люботин так само, бо Харківська область, усі розмовляють російською мовою досі або суржиком. Розмовляв так само російською мовою, вважав, що це абсолютно нормально і що я звик і чому не можу розмовляти російською мовою? На жаль, я так думав. І думав, що я, виступаючи на змаганнях і так багато країні себе присвятив, себе віддав, відстоював честь країни. Думав: чому я не можу, я ж вільна людина? Я можу обирати мову, якою розмовляти, але потім вже було інакше.

 

Про початок війни для Олександра

 – Почнемо говорити про повномасштабне вторгнення, ти перебуваєш у Києві і які плани?

 – Я прокинувся зранку, куму подзвонив, сказав, що почалася війна, треба щось робити. У мене всередині було, що я маю щось робити, треба йти і захищати Батьківщину. Особливо Київ, тому що наразі Київ був моїм домом, а в Україну вторглися війська, не можна сидіти і нічого не робити.

 – Але ж ти не маєш досвіду на той час, ти спортсмен…

 – Так, але ж спорт виховав мене і якісь труднощі мене не лякали. Був страх, так, невідомість, але це присутнє і в спорті, на змаганнях. Я вважав, що мій організм адекватно справлявся з цим стресом і розумів, що треба йти і робити. Якщо ти не вмієш, не знаєш, то ти навчився, я вважаю, що я навчаюсь дуже швидко.

 – Чому "Свобода", були ж різні підрозділи, куди ти міг піти, чому обрав цей?

 – Я вважав, що це найкращі люди, які перші пішли за своїм бажанням, яким нічого не потрібно було, ні грошей. Ми не думали про найкрутішу снарягу, найкрутішу зброю, нам аби дали якусь зброю і вперед іти робити свою справу.

Я був аполітичний, я не ліз, на жаль, зараз я розумію, що це було неправильно, бо доросла людина має розуміти і бути в темі всього, що твориться в країні твоїй, я не розбирався в якихось партіях, не стежив за якимись політичними двіжухами, не робив цього, зараз розумію, що це була помилка, велика помилка, зараз я б обов'язково брав участь в Майдані.

 – Ти побачив війну, ти саме так її уявляв?

 – Я не знав, яка війна, тому це було для мене абсолютно новим. Війна першочергово дуже жорстока, війна – це завжди втрати. Я не розумію, чому людська цивілізація постійно воює. Багатьох втратив, на жаль. Перший для мене удар був, один із найпотужніших, коли ми втратили дуже молодого воїна, його позивний "Сем". Мене, на жаль, не було тоді на тій ротації, і це просто підкосило перший раз. Я пішов до психолога, пройшов курс, людина допомогла розібратися, поскладати все по поличкам в голові, всередині, я прийняв рішення повертатися на війну. На літній ротації я був головним сержантом взводу, в мене були мої воїни, яких я навчав, як батько був для них і на першому заході втратив дуже молодого воїна, дуже молодого, в нього була і жінка вагітна. То була страшна смерть. росіяни дуже щільно нас утюжили снарядами з усіх типів озброєння – міномети, ствольна артилерія, все, що було, – все те і летіло, і дійшло до того, що залишилися тільки основи будівель і укриття, як погреби, і був просто прямий приліт в бліндаж. Дуже страшна смерть була, я такого раніше не бачив. Ці людські муки молодого чоловіка, людина  – сирота, але він так любив життя, все життя попереду і тут... Навіщо вони прийшли і вбили?

Про страх на війні

 – Як боротися зі страхом на війні, чи відчуваєш його? 

 – Не боїться смерті, мабуть, дурна людина, або людина, з якою щось негаразд з психологічної точки зору. Страх – це абсолютно адекватна, нормальна реакція для організму, але тут або ти справляєшся зі страхом, або ні. Є різні реакції людини на страх, вони є нормальними реакціями, хтось контролює, когось цей страх мобілізує, у когось ступор. Мене, на щастя, страх мобілізує, і як включаєшся, починаєш працювати, але також треба мати певну базу знань, знати, що робити, бо коли ти робиш це на адреналіні, в страху, ти робиш це автоматично, це як м'язова пам’ять.

Про спорт і фізичну витривалість

 – Як спорт допомагає тобі на війні і чи ти займаєшся там спортом?

 – Спорт дуже сильно допоміг мені і допомагає по сьогодні. Багато років я себе вкладав і абсолютно не думав, що буде війна і якось мені треба готуватися до війни, що це мені допоможе. Я про це не думав і не знав.

Що дає спорт? По-перше: це завжди боротьба і ти свій організм загартовуєш, ти стаєш витривалішим, сильнішим, тим паче, що у мене була дуже гарна база спортивної гімнастики. Я впевнений, що в спортивній гімнастиці працюють усі групи м'язів і ти розвиваєшся не тільки фізично, стаєш сильнішим, а ще твій характер. У тебе з'являється певний стержень і це допомагає справлятися зі стресовими ситуаціями, ти більш мобільний, навчаєшся дуже швидко. Я вважаю, що я дуже швидко навчаюся, є певні нюанси, але я вважаю саме так.

Чому допомагає? Наприклад, фізична витривалість. Зараз така війна - якщо ти воїн-позиціонувальник, перебуваєш на позиції, першочергово потрібні дуже міцні ноги, спина, тому що дуже багато ваги потрібно носити – БК, воду, їжу, дизель на генератори. Дуже багато ваги доводиться з собою тягати і це не треба забувати про твою снарягу – бронежилет, каска, автомат, 10-12 магазинів, гранати, гранатомет на тебе начеплять. Звісно, чим ти сильніший, витриваліший, тим тобі легше, бо потрібно бігати, ти ж не будеш під час бою ходити, тобі треба пригинатися, повзти, вставати, бігти, знов лягати. Спробуйте на себе начепити 30 кг пробігти і разів 10 впасти і встати – це дуже важко. А ще треба розуміти, що ти робиш, куди тобі треба бігти – це дуже складно і саме спорт дуже сильно допомагає. Я усім раджу займатися спортом, раджу качати ноги і качати спину, а не тільки біцепси і трицепси, бо саме ноги – це те, що нас носить. Чим міцніший ти, тим тобі легше буде на війні.

Про кохання на війні

– Завтра ти одружуєшся.

– Так.

– Де ти знаходив час на війні на те, щоб думати про це, будувати якісь плани та й загалом листуватися з нареченою. Кохання і війна - це речі сумісні, виходить?

– Мабуть, сумісні, а чого несумісні? Ти розумієш, що може бути все що завгодно, але треба жити, до речі, саме під час війни розумієш цінність життя і розумієш, що потрібно жити саме зараз, не відкладати на потім свої бажання, треба робити зараз. Ти стаєш сміливішим навіть у стосунках.

– Якби не війна, ти б не одружився, чи що?

– Та ні, я вже був одружений.

– То це вдруге?

– Це вдруге, так. Коли, ти питаєш коли? Я відповідаю, що завжди, кожен день, це допомагає. Одна з причин, до речі, чому я пішов на війну – це любов, точніше, якщо ти любиш, то ти будеш захищати, і це стосується не тільки кохання до дівчини, це ж любов до батьків, до друзів, бо Батьківщини, це все любов і вона рухає. Я намагаюся писати своїй коханій кожен день, коли я там, не те, що кожен день, а як тільки у мене з'являється можливість, я одразу їй пишу і дзвоню.

Літня ротація була складна в тому плані, що я був у піхоті і зі мною не було зв'язку. Тобто я вийшов і на 2 тижні пропав, мені, щоб прийти до інтернету, треба було кілометр пройтися, там така зона, що ти ідеш, там одна дорога, ти йдеш, знаєш, що саме ця дорога, тут мін нема, але тобі в спину дивляться п***и, ти не знаєш, коли прилетить дрон чи міна, ракета, ще щось, бо дуже рясно було і ти прям біжиш до того інтернету. Це така рулетка була, ти не знаєш, зараз прилетить чи не прилетить, але ти біжиш і хочеш дійти до того wi-fi, щоб написати своїй коханій. Я не перебільшую, ти реально ризикуєш життям, на позиції просидіти безпечніше, тому що ти вирив там собі, там у тебе укриття і там безпечніше, якщо ти не підеш, там ти точно виживеш, а пройтись тією дорогою, то важкувато, ризик, але ж я люблю, тому і біжиш, і біг.

 – Знаєш, зараз на війні багато розлучень і в мене є знайомі, які розлучаються і не витримують, немає цього зв'язку між цивільною дівчиною і військовим?

 – Знаю.

 – Чому так?

 – Не хочеться когось образити, я спробую коротенько з двох сторін пояснити. Чому чоловіки, які воюють, кидають своїх коханих, наречених? Можливо, хтось хоче уберегти, можливо, розуміють, що вже не той або щось інше знаходять. Але от саме незважаючи на те, що я перебуваю в середовищі чоловіків у більшості, я не розумію, і дуже мало саме зі сторони чоловіків було таких випадків, навіть не можу навести приклад, щоб хтось саме з чоловіків закінчував відносини з дружиною чи дівчиною, яка перебуває в безпечних місцях. З жіночої точки зору – це людські відносини, людська така натура. Наприклад, жінка поїхала за кордон і тут перед нею якісь там двері відчиняються нові, якісь можливості, вона там когось зустріла, а що їй каже серце чи совість – я не знаю, але ми вільні люди. Теж, довга розлука. Люди міняються – як на краще, так і на гірше, я впевнений.

 – Глобально, все одно винна російська федерація, що розлуки і війна, горе, це все через неї?

 – Вони винні, я вважаю, вони винні. Але я також знаю, є сім'ї, які тримаються досі, і коли є можливість, завжди воїн, чоловік, таких я знаю, одразу їдуть на зустріч або за кордон або дружина приїжджає і нічого їх не може втримати від цього.

Про те, як змінила воїна війна

 – Я сподіваюся, що і ти не змінишся після одруження, так само будеш бігти, щоб подзвонити дружині своїй.

 – Так, я вже змінився.

 – Як?

 – Я вважаю і наречена вважає, що на краще змінився, бо війна змінює, по-іншому починаєш дивитися на речі й інші цінності з'являються.

 – Скажи чесно, хвилюєшся перед весіллям?

 – Не зрозуміло, начебто щось трошки є.

 – Які відчуття?

 – Саме підготовчі рухи були такі, дуже сильно переживали ми, а зараз якось, я сьогодні питаю та і мама моя питає – як ви там, переживаєте? Ні. Все готово, все буде саме так, як ми захотіли, спланували. До речі, що мені подобається – те, що моя наречена і прийняття рішення одружитися не тільки зопалу, від серця, а це вже з головою, я не знаю, може роки...

 – Зважене рішення.

 – Я думаю, подорослішав, нормально так подрослішав.

P.S. Наступного дня після запису інтерв'ю Олександр одружився із коханою дівчиною. І ми таки побачили її сукню)

Дивіться і читайте також: Змушували вчити напам'ять Пушкіна, порції їжі – як для кота: боєць 56-ї ОМБр про 20 місяців у полоні – "Хто з Мірошниченко?"

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.