На інтерв'ю Артур Гаспарян прийшов із маленькою донечкою Емілією, тож зможете дізнатися, як дитина військового переживає війну.

Про злочини росіян проти цивільних, героїзм на війні, повторний російський наступ, військових у політиці, допомогу армії та кому віддасть легендарний прапор – розповів Артур Гаспарян у програмі "Хто з Мірошниченко?" з Анною Мірошниченко.

ПРО ЗЛОЧИНИ РОСІЯН ПРОТИ ЦИВІЛЬНИХ 

– Що з побаченого і пережитого на війні ти ніколи не розкажеш своїй дитині?

– Насильство над людьми, яке чинили окупанти. У населеному пункті Володимирівка ми спостерігали це все з дронів і не могли взагалі нічого вдіяти. Була п'ятниця, бо щоп'ятниці вони "набухувалися" просто в греблю. У будинок, куди вони приходили чи їсти, чи що, приїхали якісь нові їхні – просто зайшли і ґвалтували, так розумію, що це донька і мама були. Вони їх ґвалтували й у дворі, таскали по всякому, це, мабуть, те, що я ніколи не розкажу дитині.

– Ви це все бачили?

– Ми це все бачили з дрона, на зумі. 

– Ви нічого не могли зробити?

– Взагалі нічого. Ми думали накидати мінометами, але куди ми накидаємо мінометом? У сам будинок?

ПРО ГЕРОЇЗМ НА ВІЙНІ

Скажу як аеророзвідник – чимало героїчних вчинків наших хлопців залишаються за кадром. 

У нас була ситуація, коли ми приїхали на напрямок Зайцевого й працювали з дрона. До мене перевівся побратим, з яким ми працювали в Києві. У нього ще нічого не було, йому не дали ні зброї, нічого – ця вся бюрократія. Ми просто приїхали, віддали документи і поїхали на бойові, звісно, йому зброю не дали, бо ще не поставили в штат. Я йому дав гранату і він ще роздобув собі, коли ми заходили у підвал, де попередньо знаходилась ДРГ, зброю.

Ми з дрона побачили, як хлопець в напрямку Зайцеве евакуює іншого. Бетонна дорога, бетонний блок стоїть і наші хлопці ведуть бій з окупантами по смузі. На смузі поруч лежать двоє, один витягував іншого і його також поранило, і ми з дрона це все бачимо, бачимо, як іскри по асфальту від набоїв, але не чуємо. 

Ми виїжджаємо на це поле бою, цю бетонку, в лівій смузі хлопці ведуть дуже шквальний вогонь, русня по наших теж б'є. І я кажу: "Де трьохсоті?" Вони кажуть – "Там". Я з дрона не зорієнтувався й думав, що це трошки правіше.

Ми виїжджаємо просто на поле бою на автомобілі, під'їжджаємо до цих хлопців, вибігає ще натовп хлопців, які прикривають нас вогнем, ми викидаємо усе з машини – дрони, оптику… складаємо сидіння, закидаємо хлопців, я думав, що один із них не залишиться живим, але ми їх довезли. 

Потім я виклав відео про те, що така ситуація трапилася і вони вийшли на мене, кажуть: "Слухай, у ТікТок хтось виставив відео".

Потім ще ситуація була. Ми мали хлопців забрати, але запізнилися на хвилин 5, бо міняли колесо. Приїхали, а місця, де ми завжди ставимо авто, не було. Був саме наступ русні, ми завантажили в автомобіль 11 людей з бронями, касками, і мій побратим, який лежав на даху.

Їдемо, аж бачимо ще одного хлопця уздовж дороги. Це був Макс Тетчик, у нього уламок пройшов крізь каску і в голову. Нам довелось одного найменш пораненого діставати, це був заступник командира роти. Він просто сказав: "Все, пацани, я виходжу з машини". Він виходить, вони залишаються. Тетчика ми завантажуємо, доїжджаємо до шпиталю. Їдуть дві машини за двома побратимами – за "Хагрітом", який був на даху. Ті машини повертаються, кажуть, що їх там немає, все. 

І я просто їду на машині, кричу: "Влад, Влад, "Хагріт"! Кричу, тут всі показують, що все, їдь, іде наступ. "Хамер" поїхав, а я їду і кричу через вікно. І я не пам'ятаю, де їх в лісі залишив. А він просто виходить такий, на дорогу показує  – "Ми тут!"… Після цього ми забрали теж 12 людей з такого жорсткого, лютого…

Була ще ситуація. Є "Кракен" підрозділ, а є "Кракен" у нас хлопець. Вони також зникли на дві доби в Андріївці без зв'язку. Усе, рації перепрошили, попрощалися. Ситуація – активний наступ. 

На жаль тільки для нас це біль і співчуття рідним й розуміння, що ти втрачаєш побратима. Для інших це просто статистика – плюс 12, мінус 12. 

Хлопці зникли. За дві доби мені телефонують з його телефону і кажуть "Джигіт?", "Да" – дзвінок з того світу просто. "Джига, срочно, срочно, ми там і там, ми можемо скинути точку, приїдь сюди!". 

Я, звісно, до комбата, комбат каже: "Це все х**я, вони піхота, їм потрібен хтось там або аеророзвідка, або розвідка, не їдь". Кажу – добре. Я дзвоню, кажу: "Кракен", така і така ситуація, він таке – не гони. Добре. Я йому даю точку на 400 метрів далі, ніж мали бути ми, їдемо без зброї, без нічого, в нас був один трофейний автомат, РПГ, гранати і дитячий пістолетик. Я вже їхав з ним, жартував, щоб розрядити цю обстановку. 

Ми приїжджаємо, нас починають обстрілювати і ми бачимо хлопців, я їм маякую, а вони зарядили телефон від рації. Рації перепрошили, щоб якщо їх взяли в полон, щоб вони не втратили зв'язку, і вони підзарядили телефон від рації, зв'язалися. Ситуація просто нереальна, я пояснив, куди йти, і ми просто бачимо, як вони йдуть натовпом, 9 осіб їх було, не 12, їх залишилося 9 і вони йдуть. Я бачу, що там всі наші хлопці, всі зі зброєю, з цими клумаками, з цим всім, ми дочекалися, вони пройшли повз нас, я побачив що за ними немає "хвоста". 

Колишній комбат каже: "Нам треба ССО-шники, це все спецоперацію організовувати". Я вимкнув телефон, вимкнув рацію і поїхав так. Врятували 9 людей. 

ПРО ПОВТОРНИЙ РОСІЙСЬКИЙ НАСТУП

– Ти бачиш зараз фінал війни?

– Я чекаю другу хвилю наступу. 

– Звідки?

– Коли ми кажемо про наступ, ми говоримо десь про напрямок з білорусі – дістатися до Києва. Але для нас це не так, ми не говоримо про Київ. Для мене кожен метр Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської, Дніпропетровської області – це є наступ на нашу країну. З того боку. Найкращі і свідомі громадяни-чоловіки знаходяться там і коли кажемо, що буде активний наступ, то я говорю про  Донецьку область. На Київському напрямку, можливо, і не буде. 

– росіяни рано чи пізно посунуть якоюсь потужною хвилею, це маєш на увазі?

– У напрямку Донецької і Луганської областей – так. У них є жива сила, техніка. Думаю, що будуть активні обстріли інфраструктури. Можливо, цього не буде, дуже було б класно, щоб цього не було, всі б так заспокоїлися і видихнули. Але те, що спостерігається там, і та кількість резервів, яка є там… Але ми до цього готові, я точно готовий і велика кількість людей готова.

– Яка мотивація у них зараз чи просто путін поставив задачу?

– У путіна немає іншого варіанту – Афган, Ічкерія, Чечня. Сценарій абсолютно однаковий. Мій батько служив в Афгані, він каже: "Усю цю зброю, про яку ви розповідаєте, ми її випробували в Афгані. Коли нас привезли в Афган, то не розуміли їхньої мови взагалі, їм допомагали тільки якщо в них є діти і якщо погано дітям. Ми обмінювали ліки на молоко і все, більше нічого не розуміли". Потім ця зброя повипробувалась – Чечня і далі… пішли, пішли, пішли. І ось – такий самий сценарій і в Україні.

"НАВІЩО НАМ ЦЯ ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ?" 

Але є ті люди, які кажуть: "Слухайте, навіщо нам ця Донецька область?" Ідіть на**й! У нас похованих там побратимів стільки, що повірте, я на духовному рівні вважаю, що мамі приїхати і розуміти, що тут загинула її дитина, і вона це відчує серцем, вона це відчує тілом, душею… Ті, хто говорять – "зачєм це нам?" Вам непотрібно? Так посидіть з нами, поживіть тиждень, ці всі депутати, всі, хто там знаходиться, тиждень в підвалах і взагалі не питання, тоді ви про щось будете говорити. А взяти зброю і піти на штурм або захищати, обороняти позицію, цих 50 метрів три ночі туди-назад, туди пішли – не повернулися, ще одна група відправляється, вже більш акуратна. 

Коли тут почалося все, то всі боже, руки цілували і казали – хлопці, давайте. Забули.

– Ідеальний фінал війни, в яких кордонах і як ти його бачиш?

– Тільки кордони 1991 року, по-іншому я не бачу.

ЕМІЛІЯ ПРО ТАТА

– Еміліє, що ти можеш нам про свого тата розказати, який він у тебе?

– Хороший.

– Тато часто вдома буває?

– Не часто.

– А де він взагалі буває?

– Захищає Україну.

– Від кого?

– Від поганих дядь, щоб нас не стріляли погані дяді.

– Тобі страшно, коли вони стріляють?

– Ні.

– Як тобі не страшно, бо нам страшно?

– Мені не страшно взагалі.

– Ти розумієш, що таке окупація?

– Ні.

– Ні, вона не розуміє, що таке окупація, але вона чітко пам'ятає ті моменти, що відбувалися тоді.  

– Ми всі там спали на картоплі.

– Тобі холодно було і страшно, чи ні?

– Трішки так, страшно.

– А коли тато не в Києві, він тобі дзвонить?

– Так.

– Чекаєш коли тато подзвонить?

– Так.

– Буває таке, що він довгенько не дзвонить, ти його тоді свариш? 

– Ні.

– Ти плачеш, коли він їде?

– Ні.

– Серйозно, коли я їду на роботу, ти не плачеш, ти така кажеш - їдь, відпускаєш і не плачеш?

– Мммм

– Я стараюсь з'їжджати вночі, тому що вдень дуже важко від'їжджати, це сльози, плач, крики, домовляння через купу солодощів, а ти кажеш, що не плачеш. Хто каже: я не хочу, щоб ти їхав на роботу?

– От хитрюля, папа!

– Чому хитрюля? Ти не плачеш. Чим папа займається на війні?

– Пап, сам говори. 

– Покажи, як ти тата любиш?

– Ми тут всі проводи порвемо.

ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ З ВІЙНИ 

Багато тих героїв, які є, змирилися з тим, що навряд чи ми повернемося з цієї війни. Я дуже сильно здивуюся, якщо повернуся з війни. Першочергове, що зроблю, коли в нас буде перемога, я точно не поїду додому, а спершу поїду по тих місцях, де загинуло багато наших хлопців і просто скажу, що ми перемогли. Там я майже кожну точку знаю, де, хто, як і при яких обставинах загинув, а потім я вже приїду сюди. 

Давайте відверто, я не впевнений, що з моєю нарваністю я повернусь з цієї війни. Так легше жити, я дуже хочу повернутися до сім'ї, але якщо ні, то ні. 

ПРО БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ

Що буде, коли я повернусь? Думаю, що багато корупціонерів не хотіли б… Дивіться, я на реабілітацію приїхав додому, Одеська область, місто Ананьїв, майже на всіх полицях у магазинах продається російський товар. Соки. У нас свого соку нема? Брянськ, Брянська область.

– Яким чином вони потрапляють зараз в Одеську область?

– Я думаю, що завозяться через "придністров'я". 

– А що ще російського є на полицях? До речі, друзі, чи бачили ви російські товари – напишіть нам.

– Якщо бачили - скажіть, будь ласка, де ви бачили. Для гігієни усілякі речі -– зубні пасти.

– російське?

– Так, звісно, російське. У кожному населеному пункті, як, наприклад, у населеному пункті Ананьїв є такий голова ОТГ Тищенко, який завіз, він віз як гуманітарку з Румунії і ця гуманітарка – російський товар продається у нас в магазинах. Мене це дуже сильно непокоїть – несправедливість. У мене загострене відчуття справедливості. 

Після того, як починається розслідування, він іде в Збройні сили України, в Збройних силах України він, бувши колись майором міліції, отримує підполковника ЗСУ, отримує купу державних нагород, їздить й фотографується усюди, що він десь там був, але це ТрО, 122-га Одеси. Отримуються державні президентські нагороди. Я перепрошую, людина навіть не здійснила пострілу в бік ворога, людина, не людина, я не вважаю цю людину людиною. Людина купує за 3 мільйони собі "крузак" (позашляховик) і "допів" ще на 20 тисяч, за 4 мільйони купує собі "крузак". Мама його купує за 18 тисяч гривень цілий центр зайнятості після повного капітального будівництва. Така сама особа Тищенко. 

Я починаю з цим боротися, хоч знаходжусь на війні. Так, я отримую певну кількість погроз, але мені не страшно. Я був в таких ситуаціях, де я не те що боятися когось, я втрачав життя, я з ним прощався, вже був впевнений, що все. І раз, "беха", яка їде до нас, підривається на міні. І ті орки, які на нас біжать, їх накривають мінометами. І ми такі "Як?".

– Ти віриш, що ти один можеш здолати певний шмат корупції? Бо країна не вся змінилась, дуже багато залишилося і корупційних схем, як ти можеш один це змінити?

– Якщо я почну зі свого міста, ви почнете зі свого міста… Чим більше міст, тим більше людей. Якщо кожен почне зі свого селища, а не буде – от, верхушка, там всі погані, то це припиниться. Потрібно байкотувати, просто прийти. От, наприклад, зараз робиться плитка, я не проти, що в нас робиться плитка, я за, але ви її робите в 8 разів дорожче. Той, хто виграв цей тендер, насправді працює плиточником, просто кладе цю плитку, і нас це реально тригерить.

У мене командир зараз, йому відірвало ноги, у нас не було вночі дрону для розвідки, для того, щоб перевіряти все, що зараз відбувається, контролювати просто один кут. 8 мільйонів виділяють на ремонт даху, де потрібно перестелити рубіроїд. По 2 рази на рік. У місті Ананьїв 10 тисяч осіб населення.

ПРО ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО

– Можливо, треба вище ставити питання? Я от тільки зараз помітила, що футболка в тебе з президентом, то у нас є місцеві чиновники, і ми їх критикуємо, є вища влада і ми її не критикуємо? Якщо ти приходиш у футболці з президентом…

– Скажу відверто – я підтримую Зеленського, я відчуваю, що Зеленський живе війною. Моя думка, що не розраховано… Ну куди на голову ОТГ, Зеленський буде там голову ОТГ? Ми звернулися у відповідні органи і ми будемо чекати реакції, я впевнений, що вона буде і будуть вжиті заходи. 

Я повністю підтримую Зеленського, тому що він приїжджав до нас на Бахмут, він приїжджав до нас і на інший напрямок. У нього направлення зараз єдине – це війна. Дати нам зброю, силу, щоб ми далі воювали, а не сиділи, як в перші часи на тій Володимирівці й не розуміли, в нас автомати, міномети, а потім нам привезли пікап дронів, той дрон розбився, бо ти ніде не навчився. 

Те, що зараз відбувається, моя суб'єктивна думка, ці голови ОТГ або розуміють, що вони будуть тільки цей термін, або вважають, що буде якийсь великий переворот і їх потім амністують, тому що вони скажуть: це нам сказали "зелені" так робити.  

ПРО ПОЛІТИКУ І ВІЙСЬКОВИХ

– Моя думка, що все взаємопов'язане. Розумію, що, мабуть, будуть дуже активно військових використовувати в політиці і це мені здається не добре?  

– Ніколи в житті, ніяк. Я 2014 року перейшов на бік Майдану, тоді був у міліції, і я прям з Майдану, стоячи зі щитом, перейшов на бік Автомайдану й був з ними весь час. Коли закінчився Майдан, я поїхав на напрямок Щастя, це Луганська область, тому що в міліції мені потім було важкувато, м'яко кажучи, і коли Автомайдан почав розділятися на якісь політичні сили – я від цього всього відходжу, в мене є своя думка, і про політику ніколи в житті не думав. Я краще буду якимось лісником, житиму в лісі, дивитимуся за тваринами, щоб їх ніхто не ображав і все. Так спокійніше.

ПРО СТРАХ І ВІДЧАЙ НА ВІЙНІ

– У тебе є зараз страх на війні? Бо багато військових кажуть, що страх є завжди – скільки б ти не був на війні, скільки б ти не побачив, але ти завжди боїшся. Ти як?

– Знаходитися на війні, наприклад, десь – це одне. Виконувати якусь задачу, де ризики – завжди страшно, так.

– Відчай в тебе є на війні?

– Мабуть, коли дуже довго там і ти не можеш ні з чим впоратися, тобі хочеться просто вже… Інколи бувало, що просто хотілося на Андріївці залізти, щоб це закінчилося і все.

– І загинути?

– Уже було все одно, геть, вже настільки, що просто ти такий … і так бац, не сьогодні, дякувати Богу. Таких ситуацій у хлопців там багато взагалі.

ЯК НАБЛИЗИТИ ПЕРЕМОГУ? 

– Що робити цивільним, щоб наблизити перемогу?

– Наприклад я після поранення отримував 12 тисяч гривень на місяць, є військові, які за станом здоров'я списалися і вони не отримують нічого. Я не кажу, що треба давати їм гроші, я кажу, що потрібно зробити якийсь кол-центр, який буде дзвонити і казати: "Привіт, вам від побратимів привіт і вони піклуються за вас, як справи?" І нам також нагадувати, що ми повинні це робити. Тому що коли ми розділяємося…

– Кожен живе своїм життям?

– Так-так. Ми забуваємо про те, що вони тут. Цивільним потрібно, я вважаю, підтримувати військових. Будь ласка, всі цивільні, які це побачать, ми не депутати, ми не п***мо гроші, ми не кладемо бруківку, нам просто необхідні дрони, необхідні антидронові пушки зараз найактивніше, нам потрібні FPV-дрони, сітки від захисту, зараз є сітки, через які не бачить тепловізор. Нам потрібна підтримка у вигляді ваших донатів, мабуть, так буде чесно, у вигляді сіток, у вигляді дронів… 

ПРО ПІДТРИМКУ АРМІЇ 

– Зараз менше донатять?

– Набагато. Зараз майже не донатять. У мене був збір у цей же час торік на 300 тисяч, то ми його закрили за 5 днів. Зараз у мене десь 24 тисячі підписників, багато репостів, і за 5 днів зібрали десь 30 тисяч. 

– Треба скільки?

– У нас зараз збір іде на весь підрозділ.

УНІКАЛЬНИЙ ПРАПОР ЗА ДОНАТ 

– За найбільший донат, якщо бачили відео, де військовослужбовець під час обстрілу одягає на шпиль літака в Бахмуті прапор, це був я, цей прапор був по всіх телеканалах, по всіх іграх, які з Бахмутом роблять, з усім правом передаю цей прапор за найбільший донат. 

Я відриваю цей прапор від серця, який я перший одягнув у Бахмуті, підірвали літак і я його забрав. За найбільший донат віддаю, тому що нам потрібно зараз рятувати життя хлопців, нам потрібно воювати і нам потрібно бути готовими до зими, а не готуватися до зими взимку. 

Хто хоче прапор й підтримати "Джигіта" та його побратимів ? Ось реквізити:

https://send.monobank.ua/jar/3PphRxuDQS

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.