"5 канал" і "Машина часу" розповідають вам про акцію "Вісла", здійснену протягом квітня-липня 1947 року за рішенням партійного і державного керівництва срср, ПНР та ЧСР, та як деяким людям вдалося врятуватися від примусового переселення.

Дивіться повний випуск програми:

Формальний привід

28 березня 1947-го. Віцеміністр національної оборони Польщі Кароль Свєрчевський здійснює інспекційну поїздку на українські етнічні землі, де Військо польське проводить акції проти підрозділів УПА. У лісі на дорозі Балигород – кілька автомобілів Війська польського, в одному з яких генерал Свєрчевський, потрапляють у засідку. З гори запрацював кулемет.

Кароль Свєрчевський народився у Польщі, проте більшість свого життя провів у радянському союзі. Брав участь у більшовицькому перевороті, працював у генеральному штабі червоної армії. Під псевдо "генерал Вальтер" у 1936-му був закинутий до Іспанії, де організовував диверсійну роботу.

У другу світову – один із засновників просталінської армії Людової. З 1946-го – заступник міністра оборони Польщі, організатор і виконавець військових злочинів на території Польщі та Німеччини, у тому числі депортацій поляків. Навесні 1947-го очолював боротьбу Війська польського з УПА на Закерзонні. Загинув, імовірно, у бою з сотнею УПА "Хріна" – (ред. – псевдо Степана Стебельського).

Загибель Свєрчевського досі видається достатньо дивно і викликає чимало конспіративних версій. Зокрема, журналістка Дорота Каня у книзі "Тіні таємних служб" висловила припущення, що Свєрчевського міг убити генерал НКВС георгій жуков. Так чи інакше, саме воно стало офіційним приводом для польської влади розпочати акцію "Вісла", – примусову депортацію українців з етнічних земель на північ та захід Польщі. Це була уже друга хвиля виселення. Під час першої (з 1944-го по 1946 рік) із Закерзоння в УРСР переселено майже пів мільйона українців.

Мета акції "Вісла"

Акція "Вісла" мала на меті повністю усунути українців з їхніх етнічних земель.

Ця територія простягається майже на 300 кілометрів на захід від нинішнього українсько-польського кордону.

Село Шляхтова. Польща. Це триста кілометрів від українського кордону. Це було найзахідніше українське село з українською церквою. Але було, до 1947 року.

З півдня на північ територія, яка підпала під акцію "Вісла", ще більша – 500 кілометрів.

Це старий православний цвинтар в селі Гнойне на Підляшші. Тут поховані Ковальчуки, Лесюки, Романчуки. Кладовище припинило свою діяльність у 1947-му. Гнойне – найпівнічніше українське село, з якого українці були виселені в рамках акції "Вісла".

Уряд Польщі створює Оперативний штаб "Вісла". При ньому працює військовий суд. Протягом трьох місяців він засудив 173 українців до смертної кари, 58 – на довічне ув'язнення і 79 – на кару до 15 років ув'язнення.

Концентраційний табір "Явожно"

Усіх, кого підозрюють у належності чи принаймні співпраці з УПА, ув'язнюють до концентраційного табору "Явожно".

Ось на цьому місці з 1943 по 1956 роки була брама концентраційного табору "Явожно". Тут діяла філія німецького "Аушвіцу". А із 1945-го табір почав приймати в'язнів комуністичного режиму. Якщо ви спробуєте знайти 10 відмінностей між двома тоталітаризмами, то вам це навряд чи вдасться.

Ірина Ковалик, родом із українського села Вербиця, потрапила до "Явожно", коли їй було 2 роки. Разом із матір'ю. Лише за те, що тато був в УПА.

"Ніхто не знає, де хто де похований. А людей було багато. 3873 українці привезли до цього табору. З мого села привезли 93 особи. З того 7 осіб тут загинуло. І тут поховані. Наш парох отець Криницький, який тут помер, замучили його", – сказала Ірина Ковалик.

Жінка розповіла: "Були жінки серед всіх цих в'язнів. 900 жінок, 100-кільканадцять дітей до 17 років, які просто в реєстрах записані".

"Били одну дівчину. Били так, що вона вже не ставала. Її на коці приносили до бараку. Вона чи інша дівчина не витримала допитів і кинулася на дроти. Бо то була огорожа з німецького концтабору. 500 вольт... Ми з мамою діставали дві порції хліба. Мужчини були голодні. То як вони йшли кудись по каву, то мені мама давала хліб, я якось ховала, і йшла поміж тих дядьків", – згадує Ірина Ковалик.

Між тим оперативна група "Вісла" оперативно готує депортації. Для цього польська влада перекидає на Закерзоння цілих 6 дивізій Війська польського. Етнічна чистка починається рівно за місяць після ухвалення рішення.

28 квітня 1947 року рушив перший ешелон з депортованими українцями

Станція Щавне Куляшне у Польщі. Саме звідси 28 квітня 1947 року рушив перший ешелон з депортованими українцями в рамках акції "Вісла".

Реальне виселення почалося 28 квітня, вбили Свєрчевського місяць перед тим, а за місяць все було підготовлено.

Остаточна депортація українців з їхніх етнічних земель відбувалася в так звані "землі одзискані" – віддані Польщі по війні колишні території Прусії. Воєводства Ольштинське, Познанське і Щецинське.

Виглядало все, як бойові дії.

"Приїхало військо. аби виселити. Мало повне фронтове озброєння. Половина обкопалася над річкою Склом, тобто від півночі та від Заліської Волі – звідти сподівалися наступу УПА. Так само цього дня сталося навколо Шпотів, а ще далі на хуторі Козлівка, де мешкала одна родина. До Бабяків військова старшина в'їхала панцирним авто та з доброю охороною. Зачитано прізвища 17 родин, яким наказано чимскоріше збиратися зі всім майном. Дві години часу", – спогад Івана Павлика, народженого в селі Заліська Воля про події 1–5 червня 1947 року.

Люди, яким вдавалося врятуватися від примусового переселення

Українцям Мокрого відносно пощастило. Власник місцевого підприємства врятував багатьох своїх працівників від депортації.

"Про саме село навіть поляки казали, "що тут століца України". Людей потім небагато лишилось. Але з тих, хто лишився і добре працював, то їх не виселяли. З того, що знаю", – розповіла Ольга Гаврилець.

Із майже 700 тисяч українців, які заселяли Закерзоння на кінець другої світової війни, наприкінці 1947 року залишилися одиниці. Врятуватися від примусового переселення вдавалося випадково.

Але залишатися, як і повертатися на власну землю – небезпечно. Дивізії війська польського проводять контрольні перевірки. У разі виявлення українців, за наказом командира 7-ї дивізії Війська польського очікує арешт і "відрядження" в концентраційний табір "Явожно".

Попри це – поверталися. Лемківський художник-примітивіст Никифор Дровняк разів пішки пройшов 700 кілометрів до рідної домівки. Його зловили і знову відправили на захід. Але Никифор знову подався додому.

7 разів Никифор пішки долав відстань у сім сотень кілометрів. Врешті, зважаючи на міжнародну славу художника та розголос за кордоном, йому дозволили оселитися в рідному селі, але влада ПНР уже видавала Никифора за польського художника.

Інших українців, яких привезли на так звані "землі одзискані", влада Польщі планувала асимілювати.

Село Миців. У 1947-му всіх українців звідси, як і з сотень інших сіл, було депортовано в рамках акції "Вісла". Проте Миців – особливе село.

Тисячі мисівчан потягом повезли далеко на північ – майже до Балтійського моря.

Польська адміністрація планувала розселити мисівчан по кількох найближчих колоніях, звідки вже було депортовано німців. Проте мисівчани погоджуватися з цим планом не збиралися. Люди погрожували масовим самоспаленням. Врешті, поляки здалися.

Цілі села проковтнули забуття і ліс

Історія переселення колишніх мешканців Миціва – виняток із суворих правил "Вісли".

Майже 150 тисяч українців було розселено між польських родин на півночі і заході Польщі. Їхні колишні землі перетворилися на пустку. Цілі села проковтнули забуття і ліс.

Незнання історії не звільняє від відповідальності.

Читайте також: вислали з рідної землі тому, що були українцями – подробиці операції "Вісла".

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.