– Вітаю, Юрію. Рада бачити, дякую, що прийшов. Це ми, до речі, вперше зустрічаємося з повномасштабного вторгнення. У нас було тільки скайп-інтерв'ю, та й то після поранення. Як почуваєшся зараз?
– Значно краще взагалі. В якому плані? Через цю ідіотську звичку знаходити в усьому щось хороше я намагаюся вести перелік плюсів, які є від життя з однією рукою. Поки що це не дуже довгий перелік, за великим рахунком, але я намагаюся все ж таки його вести. Дуже, дуже хороша річ.
– Складно?
– Складно, але я думав, що буде набагато складніше.
– Є якісь елементи, які зараз у тебе в житті найскладніші?
– Звичайно, банку з огірками відкрити, тому я намагаюся їх не відкривати. З іншого боку, ти економиш 50% часу, тому що не треба мити другу руку після туалету, я перепрошую, дуже економить час.
– Несподівано, я таке вперше чую. Уже як є – реалії.
– З цим зробити не можна нічого, можна страждати цілий день, все життя, а можна звикнути. Я звик. Це адаптація.
Чому військові рідше обговорюють війну?
– Я сьогодні порахувала, що це наше з тобою інтерв'ю – це 91-ше в мене з початку повномасштабного вторгнення, скоро буде сотка, я сподіваюсь. От я звернула увагу, що останні, там, крайні, скажімо так, інтерв'ю, можливо, 20, я вже стала відчувати, що військові приходять, вони, звісно, говорять про війну, але вже вони якось більше говорять про якісь внутрішні проблеми в країні. Військовий розповідає не про бій захопливо, а про те, що його тригерить, що йому неспокійно, що йому болить. Тобто, це вже таке – мало про війну, а більше про "внутряк". Як ти вважаєш, чому так зараз?
– По-перше, тому що бої... в армію уже пішло дуже багато цивільних людей і для них дуже часто перший, другий, третій бій – це ж було щось неймовірне, ти вижив, це щось абсолютно... Тепер це просто щоденна історія. І, по-друге, якщо на початку війни 2022 року, так само як 2014-го, на початку конфлікту було мало армійського в цьому, тобто, була війна і все, а армії, як такої, було дуже-дуже-дуже мало, то тепер ми знову ж, коли ситуація, там, у 22-му, стабілізувалася, ми знову почали повертатися до української паперової армії, з забороною одиночного купання, журналів обліку і так далі, і тому подібне. Тобто, війни як такої менше не стало, а от армії стало прям значно більше. Я ж чудово пам'ятаю: всі, хто прийшов на війну 22-го, всі чудово пам'ятають, що, за великим рахунком, вдягають тебе волонтери, як заповнювати звітність – майже ніхто не знає, якісь там "згідно, відповідно", що означає на цьому погоні дві зірочки, фіг його розбереш, ніхто не знає, тому що погонів ні в кого немає. Вдягнені в бог зна що, але всі готові воювати. А тепер же ситуація змінюється, змінюється, змінюється, повернулися всі протоколи, навалилися нові. Статут тепер реально треба вчити-знати, і так далі, і тому подібне, і це людей тригерить зокрема. Тому що ти витрачаєш значну частину свого військового життя на виконання функцій, мети і цінності, яких ти не розумієш. Поспати б.
Чому держава не змогла успішно провести мобілізацію?
– Я звернула увагу, що військові, кожен, навіть не кожен другий, а кожен приходить і говорить мені таку тезу про те, що держава зараз провалила мобілізацію. Це боляче хлопцям, вони про це говорять, і я дуже часто в них запитую, кажу, ну, ти говориш, держава провалила мобілізацію, а хто держава? Ну, це я провалила чи мої хлопці-оператори? Хто провалив?
– Ні.
– Тобто, як треба правильно формулювати, коли ми говоримо про мобілізацію? Там же ж є якісь конкретні люди, які призвели до того, що в нас оця бусифікація вже на кожній шпальті?
– Там є абсолютно конкретні люди. Давай одразу розділяти питання. Хлопці достатньо чітко формулюють, я навіть не можу докопатися до цього формулювання. Не країна провалила. От я як цивільний, ти як цивільна зараз – ми частина країни, ми не частина державного апарату, ми не частина політичної, військової, всього іншого складника. Хто про це відповідає? Йдемо згори вниз. У нас є верховний головнокомандувач, це президент України Володимир Олександрович Зеленський, під ним є головнокомандувач Сирський. У Сирського "сухопутка". "Сухопутка" разом з Міністерством оборони України, прізвище Умєров, займаються мобілізаційними процесами, інколи навіть дублюють один одного. Тобто, плюс є там з боку стоїть Нацпол, який зобов'язаний брати участь у цій бусифікації. Тобто там величезна кількість насправді держустанов у цьому залучена. І зрозуміти, хто більше винен, я не впевнений, що це можливо. Але можливо зрозуміти, що, і я про це писав, і говорив, і я продовжу говорити, що немає єдиного вектора. Я буквально вчора про це писав, що не може одночасно відбуватися біг у дві протилежні сторони. Будь-яка людина може спробувати бігти одночасно у двох напрямках. Не вийде ніфіга. Тому що ми одночасно, я читаю новини, їх читають солдати, їх читають цивільні. Про що там? Про те, що ось-ось буде "економічне бронювання", тобто за гроші, фактично, можна буде в армію не ходити. А от ті, у кого грошей немає, в армію все ж таки підуть. І воно ж зменшує мобілізаційний потенціал, воно зменшує мобілізаційний резерв. Ще мільйон людей в армію не піде, в них буде папірець, що вони економічно заброньовані, в армію можна не ходити. Корупція в тих самих ВЛК.
– МСЕК.
– МСЕК дає можливість не ходити в армію ще якійсь кількості, не просто щоденно, щогодинно зменшуючи людей, яких теоретично можна мобілізувати, те саме стосується прикордонників і так далі – всіх, хто дає дозвіл на виїзд, що виїжджають усі ці Дмитруки, не повертаються. І воно ж зменшує, зменшує, зменшує мобілізаційний резерв і він продовжує зменшуватися постійно. Тобто кількість людей, яку можна мобілізувати, 2022 року була, наприклад, "така", зараз вона там уже "от така" і вона зменшується щодня, просто щодня. А з іншого боку ми кажемо: "Ні, нам потрібні солдати, нам постійно потрібні солдати. Ми будемо вас пакувати в бусики, ми будемо стояти під концертами "Океану Ельзи". Це ж інший вектор. Тобто, з одного боку держава зменшує кількість мобілізаційного резерву, з іншого – дивиться, що майже немає з кого мобілізовувати і намагається зробити це максимально неефективно. Психологічна частина – це взагалі окрема історія. Але ми працюємо неефективно, тому що, схоже, що в нас як у держави просто шизофренія, тобто, у нас роздвоєння особистості. Зменшити кількість можливих мобілізованих, але набрати більше мобілізованих – як? Як це може працювати?
Гудименко про ТЦК, поліцію охорони
– А чому так сталося? Чому розійшлись так шляхи?
– Ми зараз можемо згадати якийсь великий процес, який відбувався в державі. Якщо цей процес хороший, у цього процесу, як правило, є ім'я. Це може бути ім'я президента, ім'я якогось генерала військового, якщо це хороший процес, хороший процес. Наприклад, повернення частини зайнятих росіянами земель або якась реформа класна, у них прізвище, як правило, завжди є. Але якщо ми згадаємо неприємні процеси – якісь поразки військові або реформи, які не подобаються людям…
– Вони непопулярні.
– Непопулярні. Ми з подивом дізнаємося, що ми не знаємо прізвища людини, яка цей процес вела, а ця людина має бути. Щодо мобілізації, ми не знаємо прізвища цієї людини, цього "двіжка", рупора в тому числі публічного, того, хто проштовхує цей вектор. Ми не знаємо прізвища цієї людини не тому, що це абсолютний секрет. Ми не знаємо прізвища цієї людини, тому що її немає, її в природі не існує. Тобто, немає людини, яка каже: "Так, усе, усе зупинили, все зупинили. Ми робимо ось так – раз, два, три, чотири. Наша мета отака, ось у нас КРІ. Ми працюємо, так, зібралися за столом всі там, там, Міноборони, сухопутка, Збройні сили, поліція, всі зібралися. Робимо ось так, парламент має ухвалити отаке рішення, не у свинячий голос, як приймалося рішення про мобілізацію, ну, всі ж пам'ятають, змінили закон, так? Не у свинячий голос, а ми працюємо над цим, працюємо над цим напрямком, у нас такий вектор, і ми з цього вектора не звертаємо. Ми йдемо отак". І це має контролитися, це має перевірятися, так, тобто, це ж не відбувається. Ну, це просто фізично не відбувається. Тому, Збройні сили, разом, там, сухопутка з усіма, бігають вулицями за людьми. І я, до речі, хочу звернути увагу на дуже цікавий психологічний прикол. У термінології в цивільних, – ТЦК же є частиною Збройних сил – це невід'ємна частина, це військові, частина з них поранені, частина, дуже велика частина, зараз воювали на війні, але психологічно цивільні почали від'єднувати ТЦК від ЗСУ. ЗСУ ми любимо і поважаємо, а ТЦК – це, взагалі, як окремий світ, от ми його не любимо, але це частина армії. Армія – як звір, вона намагається вижити, ще й нас захистити. Вона намагається якось наповнити себе людьми для того, щоб продовжувати воювати. І вони роблять те, що можуть, якщо людей не дають. Так?
- Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
– То вони йдуть на концерт "Океану Ельзи".
– Так, вони йдуть на концерт "Океану Ельзи". Тому що, я буквально аналізував, півтора, зараз один і дев'ять мільйонів заброньованих. 1,9 млн заброньованих! Тобто, його можна зупиняти десятки тисяч разів, але бронь від нього ніхто не знімає. І ця кількість збільшувалася ще й щоденно. Але я приблизно розумію масштаби військового виробництва в Україні, дуже приблизно, але з такою точністю, плюс енергетики, плюс, ну там, я розумію, їх недостатньо. Я абсолютно впевнений. Але я точно впевнений, що я не помиляюся на декілька порядків. І якщо розрахунків у такій точності достатньо, то ми розуміємо, що немає критичної інфраструктури в кількості 1,9 мільйона. Її немає. Її не може існувати. Фізично. Усе, що виходить за рамки енергетики, комунальних служб, звичайно, якоїсь невеликої, не дуже великої порівняно з цими іншими, частини чиновників, які реально мають працювати, вони мають бути заброньовані. З працівниками всіх водоканалів, з працівниками ДТЕК і так далі, разом з виробництвом зброї, старої, нової, логістики всіх, не виходить 1,9 мільйона. Ну ніяк. Ні при яких обставах. І відповідно, що ми робимо з цим? Тобто ми заходимо і розуміємо, що тут під 2 мільйони заброньовано, ще ці на економічне бронювання підуть, ці – інваліди, такі веселі, "життєрадісні" зранку у спортзалі, ці одружені на пенсіонерках, ці там ще щось. Ну, коротше, а з кого мобілізовувати? Армія починає брати, що дають.
– Просто на ці масові затримки, от ми зараз говоримо про концерт, згадали про Вакарчука, там же ж насправді я бачила дуже багато думок, які наступного чину, що в демократичному суспільстві так не має бути. Дуже багато людей писали про це, що не подобається їм така картинка. Як тут буде?
– Мене, чесно кажучи, на цьому етапі, коли ми ведемо війну за виживання, мене не дуже хвилює картинка. Мене хвилює ефективність. От воно ефективне чи ні?
– Цей затриманий, який на концерті, умовно кажучи. Він ефективний? Він буде ефективним бійцем?
– Проблема в тому, що він буде один. Один. Чи двоє, чи троє, чи десять. Сил і енергії на нього витратять дофіга. Тобто в цьому питання. Питання не в тому, чи на полі бою люди хочуть вижити. Це логічно. Для того, щоб вижити, тим, у кого є хоч якісь зачатки розуму, їм потрібно все ж таки прийти до думки, що вижити ти можеш, лише вбиваючи ворога. В максимально ефективний спосіб. Тобто, ідея про те, що ти, якщо будеш боягузом і будеш ховатися, то тебе не знайде FPV ворожа, вона знайде, вона це зробить. Їй пофіг, як тебе мобілізували, просто вб'ють тебе. І краще бути хорошим солдатом, тому що твої шанси на виживання, вони збільшуються. Відповідно, мене схвилює питання ефективності. Тому що, я приводив дуже конкретний приклад, тому що це принаймні відкрита інформація. От у нас 16 тисяч працівників поліції охорони – це ті, хто охороняють квартири, кіоски, магазини. Це критична інфраструктура з погляду виживання для країни? Ні. Хтось інший може охороняти кіоски. Може. Їх 16 тисяч. Всі заброньовані. І з одного боку, ефективніше, мабуть, було б там перевести, навіть не те щоб усіх їх робити Збройними силами. Просто перевести, наприклад, їх у патрульну, в якій людей не вистачає. Так, це більш ризикована робота. Вона більш неприємна, вони там під обстрілами їздять. Вони там реально зі злочинцями набагато частіше стикаються. Так може так? Ні. 16 тисяч заброньованих продовжують охороняти кіоски. Ми піймали якогось там пацана під, можливо, там, я не знаю, там, ухилявся він, ухилявся. Ми когось одного, одного, чи двох, чи трьох, не 16 тисяч, піймали на концерті. Де ефективність?
– Це ефективність в тому, що кинули, так, нам як кістку кинули цю картинку. Ми проговорили, значить, у пабліках, всі посварилися. Той каже справедливо, той каже несправедливо. На цьому все закінчилося. Де той хлопчина дівся? Як його доля склалася? Ну, ми не знаємо. Скільки там затримали на концерті? Хай 10 людей.
– Це несерйозно. У нас системні проблеми. Ні в якій країні, ні в якому процесі, ні в бізнесі, ні в благодійності, ні в чому, системні проблеми не можуть вирішуватися оцим "чайкоменеджментом". Чайкоменеджмент – це ж класична історія – прилетів, насрав і полетів, я перепрошую. Оце називається "чайкоменеджментом". Мене в "Демсокирі" в цьому звинувачували постійно. Ну, прилетів, накричав і улетів. Мені довелося дуже велику роботу над собою проводити для того, щоб працювати більш системно. І в нас оцей чайкоменеджмент, він так і є, за великим рахунком. Є системна проблема. Не вистачає людей. Системна. Плюс держава прикриває своїх часткових людей, щоб вони, не дай боже, в армію не пішли. Як ми вирішимо? Ми вирішимо чайкоменеджментом. Бусик з крильцями прилетів, забрав там двох, там трьох, чотирьох, десятьох і колись полетів. У мене частина побратимів з мого батальйону, вони працюють і навчають, проводять базові курси для тих, кого передають ТЦК, і там біда, тобто, це нікому не подобається. Тобто, з естетичного погляду, я думаю, що багатьом бійцям, яким важко, холодно, мокро і, ну, кожного дня ти цей, приємно, реально приємно, естетично бачити рейд ТЦК, наприклад, у дорогий ресторан. Це естетично, приємно, це факт. З іншого боку про ефективність, ну, що казати. Окрім рейду на "Океан Ельзи", був рейд у реально дорогі ресторани Києва, в нічний клуб якийсь. По-перше, переважна більшість населення, якщо їй не пояснити, що це найдорожчий ресторан Києва, вони не будуть знати, чому саме ці ресторани. Ті, хто в них ходять, вони побачать. А всі інші – ні. А з інших міст 100% – вони і не бачили нікого, не чули про них. А з іншого боку, хотілося б цифри подивитися. От ми, наприклад, перевірили документи там, у "Гудвайні". От ми перевірили документи в ста людей. Чи випадково не виявилося так, що 90 з них заброньовані, ще троє генерали поліції і четверо якісь там дуже важливі посадові особи з Кабінету Міністрів або з Верховної Ради? Чи не виявилося випадково так? І якщо виявилось, то, мабуть, теж частина проблеми в цьому є. Тобто, системне рішення потрібно. Системне рішення не бачу.
Про економічне бронювання та демобілізацію
– Якщо ми повернемося до поліції охорони, ти сказав, скільки там?
– 16 тисяч.
– 16 тисяч. Ну так, дивись, вони ж тоді, вони офіційно заброньовані? Тобто, є правила, є постанови, є закон, за якими вони можуть бути заброньовані. Так, тоді, давай, може, глибше копати. Можливо, треба змінювати знизу, розумієш, щоб у нас не вийшло так, щоб пів країни заброньовано. Так, вони офіційно заброньовані, бо ви так виписали правила. Вони мають право.
– Так, абсолютно, тобто, і я їх чудово розумію. Ти як працедавець, ти хочеш створити максимально комфортну роботу для своїх працівників, ти хочеш, щоб до тебе перетікали з інших фірм, тобто, це абсолютно логічно. Проблема полягає в тому, що вони ж підв'язані до, типу, критичної інфраструктури. І наша держава не дуже розібралася, що в неї критична інфраструктура, що ні. Тому що можна зараз реально, я перевіряв місяць тому, я не думаю, що щось змінилося, можна зайти на "Робота UA" і подивитися оголошення того самого "Сільпо", АТБ навіть, якогось магазину іграшок я там бачив, вони там прямо в оголошеннях, там про те, що потрібні, там, вантажники або водії, пишуть, що є бронювання. Я все розумію, людям їсти потрібно. Все окей. Питань не маю. Питання у мене як ветерана таке. І системне. Дуже просте. Пацани, дивіться, найкраще ветерана до звичайного життя, до буденності, повертає робота. Це факт. Ми не говоримо про випадки, коли людина без зору, взагалі без кінцівок, або, там, наприклад, паралізована. Ми не беремо ці випадки. Ми беремо відносно здорову людину, контужену не більше ніж тричі, що по нинішніх цих, це дуже здорова людина. Дуже здоровий боєць, він демобілізувався. Йому потрібна робота. Що він бачить навколо себе? Що ці місця, які він міг зайняти, там перебувають заброньовані працівники. Чоловіки у величезні кількості. А для нього місця нема. Ну, все. Ну, нема, нема, нема. Ну, типу, все зайнято, так? Силові структури. Чому ж я вчепився в цю поліцію охорони, а там це не один департамент. Там багато таких департаментів є. Силова структура – це для ветерана можливість номер один. Тобто він може продовжувати виконувати борг перед Батьківщиною. Він може працювати на суспільство. Він може носити форму, до якої він звик. Це американський прикол. Американці з цим дуже чітко працюють. Але, не перебуваючи, або майже не перебуваючи під обстрілами, ідеальне місце для цього працювати шерифом, поліціянтом, патрульним чи не патрульним, детективом, і так далі, і тому подібне. Пожежником – ідеальне місце. Так вони *** заброньовані всі. Де місце для нього? В результаті ми маємо історію, в якій одна частина чоловіків не піде в армію, тому що вона заброньована, ветерани повернуться і не будуть мати робочих місць. І слово "справедливість" тут навіть близько не стояло. Як і слово "логіка", до речі. Тому що по-правильному було б, щоб оці пішли на фронт, оці повернулися і зайняли їх місце. Тому що я, коли чую про всі ці розмови, про те, так, ні, ну, бізнес же має працювати, він має заробляти гроші, та *** муха. Ви якщо по-моєму 130 батальйону ТрО, якщо він колись перестане бути секретним, ви відкриєте список, хто там був, хто там є і продовжує воювати, подивитеся, які в цих людей бізнеси, які в них посади, які в них освіти, дайте цим людям повернутися, і повірте... Економіка, м'яко кажучи, не постраждає. І так всюди. Я думаю, що у великої кількості глядачів є розуміння, що на фронт пішли його там знайомий, який мав чудову роботу, мав чудову освіту, чудову класну посаду, і він досі там. Якщо він повернеться, він же продовжить створювати додаткову вартість, платити податки, робити те саме.
– Це, знаєш, якщо він повернеться в нормальному стані, тому що людина, яка три роки просиділа там…
– Втрачає.
– Розумієш? І ти вже говориш з людиною, яка там від початку повномасштабного вторгнення, ти спілкувався, це був прекрасний бізнесмен, менеджер і так далі, а ти вже зараз з ним говориш, і ти бачиш, що він уже... в нього настільки немає ні мотивації, ні бажання вже жити, ні щось робити, і ти думаєш, як із прекрасної людини, із крутого менеджера, він перетворюється, ну…
– Це правильно.
– І він повернеться, наскільки він буде корисним суспільству? Він повернеться, скаже, я вже нічого не хочу.
– Ну, це…
– Втратили, втратили людину...
– Це для когось це буде вирішуватись насправді нормальним відпочинком, перебуванням з родиною, якщо родина ще збереглася, якимось спокоєм відносним, тому що в Україні все одно літає майже по всіх областях, і спокій може бути тільки відносним, але спокоєм. І через пів року значна частина цих людей, якщо вони будуть у спокої перебувати, отримають нормальну реабілітацію, якщо треба, психологічну допомогу, вони будуть повертатися до цивільного життя. Але знову ж таки, що таке повернутися до цивільного життя? Як це має відбутися? Ти зранку прокинувся такий, я – цивільний, воно ж не так працює, так? Мене мої друзі, за що їм неймовірно вдячний, ще коли я навіть не вставав тоді, я шість місяців не вставав після поранення, просто не було можливості. Не міг встати. І вони на мене ще лежачого навалили роботи. Прямо роботи. Тут благодійний проєкт, впишімось, зробімо тут корисне, там, для цього. А тут отака історія, тут отака історія. І я вимушений був прямо з койки працювати, і до чого це приводить? Ти комунікуєш, ти думаєш, ти приймаєш якісь рішення, і це повертає тебе до життя набагато швидше, навіть якщо ти лежиш і не встаєш. Так і ми повертаємося до питання соціалізації. Якщо в нього не буде роботи, його соціалізація буде йти або набагато гірше, або ніяк, просто ніяк.
– Як розв'язувати проблему демобілізації в нашій країні? Чи взагалі її можна розв'язати?
– Максимальною мобілізацією. Це факт. Є мільйон людей в армії.
– Знову виходимо на замкнене коло.
– Так, це просто. Є мільйон людей на фронті. Він незмінний. Мільйон є там, мільйон сто, неважливо. Мільйон. Ми округлили. Цей мільйон треба відпустити додому. Як це можна зробити, не обрушивши всю Україну? Треба замінити іншим мільйоном. Не може працювати математика інакше – якщо в тебе було 10 літрів води в цій пляшці, і тобі треба, бо вона десь пролилася в інше якесь місце, але треба, щоб вони були. Тобі треба налити 10 літрів нової води. Ну як інакше це може працювати? Масова мобілізація. Ми вперлися в те, що наша мобілізаційна машина зараз не здатна мобілізувати цей мільйон. І не хоче мобілізувати цей мільйон. Або не може, не бажає, бажає, щоб цей мільйон з'явився з повітря.
- Читайте також: "Розуміємо, що нас набагато менше, ніж противника" – про СЕКРЕТИ роботи розповіла снайперка бригади "Рубіж" НГУ у "Хто з Мірошниченко?"
– Юра, а якщо він не з'явиться з повітря?
– То фронт будуть кожного дня захищати все менше і менше людей, які будуть отримувати дедалі більше травм, будуть ще слабшими. Тобто буде дедалі більше СЗЧ, буде дедалі менше бажання воювати. Дедалі більша частина з них почне відкладати гроші з зарплати на те, щоб підкупити якогось лікаря на ВЛК, умовно кажучи. Або, не знаю, фіктивний шлюб... І в результаті ми отримуємо падіння фронту, якого ми, подібне до того, яке було 24.02.2022 року. Тому що фронт у нас з початку повномасштабки падав лише фактично в цей день і в три-чотири наступного. Ось це було падіння фронту. Все інше – це відступи. Тобто, так як у росіян на Харківщині чи на Херсонщині, чи на Курщині, наприклад, у нас фронт падав тільки в перші дні повномасштабки. Я думаю, що ніхто не хоче цього повторити. Я на це принаймні дуже сильно сподіваюсь. Є інші варіанти. Ми над ними не працюємо. Тобто, або працюємо, воно насправді показує дуже крутий ефект. Якщо ви, тобто мені треба так якось пройти по межі, щоб не видати ніякої інформації зайвої, просто два факти. Просто не зупиняйся. Факт перший. Все більше і більше бригад розміщують оголошення про пошук людей, що володіють іспанською мовою. І другий, найбільший прапор на Майдані, серед усіх прапорців, які там стоять, – це прапор такої країни, як Колумбія. Якщо ми поєднаємо ці декілька фактів, ми можемо зрозуміти, що процес набрання людей – він якось йде і поза межами країн. Чи можна його масштабувати? Я не знаю, відверто не знаю. Але я приблизно розумію цифри, про які мовиться зараз, цифри хороші, але вони максимально далекі від мільйона все ж таки, ну просто далекі, дуже далекі від мільйона людей, які нам потрібно. Тобто є альтернативні шляхи, але чи можемо ми при них дійти, щоб закрити проблему повністю? Судячи з усього – ні. Ми можемо трохи її мінімізувати, ми це робимо. Це неочікувано, але це працює. Проблема полягає в тому, що рано чи пізно ми все одно будемо вимушені або програти, або мобілізувати той самий мільйон людей.
Про заробітні плати військовослужбовців
– Гроші. Давай про гроші поговоримо. Вони достатній мотиватор для хлопця молодого віку, скажімо, 25 років, піти воювати? Чи достатньо зараз тих грошей, тих зарплат, які отримують військові, враховуючи на те, яку кількість грошей рф вкидає у своїх вбивць?
– Там це також перестає працювати насправді, але…
– Та там гарно платять.
– Не всі встигають дожити до цього, це досить відомі факти. Проблема полягає в чому? В принципі, такий експеримент просто маємо провести.
– Спробувати, так? Якщо додати грошей, чи готовий буде боєць сам прийти?
– Ми можемо це зробити, на прикладі, у нас же зараз можлива мобілізація прямо до бригад, тобто, ми можемо чисто теоретично спробувати це зробити, на прикладі однієї конкретної бригади, зробити високі виплати тим, хто, наприклад, контракт підпише, або, наприклад, з якогось роду чи виду сил – ДШВ чи морської піхоти, чи когось ще. І ми маємо подивитись на ці результати, оцінити їх, зацифрувати і зробити висновки, чи це в нас працює, чи ні, тому що українська психологія – вона все ж таки на російську максимально не схожа. Це одне. Друге, що для великої кількості людей причина не йти в армію все ж таки не в грошах. У нас, з одного боку, ми не зуміли пояснити народу, що воювати все одно доведеться всім – або воювати, або на підвал їхати до російської армії, так чи інакше, от щось з цього робити будеться і це торкнеться кожного, тому велика кількість людей не відчуває того, що воювати потрібно саме йому. Величезна кількість потенційних бійців цього не відчуває. А з іншого боку, ми не занадто, на жаль, це було необхідно, це було правильно. Але ми якось так занадто розповіли про ЗСУ, про те, що вони залізні, стійкі, безсмертні і так далі, що дуже важко зрозуміти, що це втомлені люди. І їхня кількість зменшується, не збільшується. І гроші можуть бути мотиватором, все може бути мотиватором.
– Просто треба пробувати.
– Просто треба пробувати і підходити до цього як до бізнесу, бл**, процесу, тобто треба провести експеримент, подивитися на його результат. Ні, не так. Треба перед проведенням експерименту зафіксувати його правила і прописати очікування. Провести експеримент і подивитися, чи його результати відповідали цим очікуванням або, наприклад, не відповідали, або перевершили ці очікування. І потім робити з цього якісь висновки. Але все це не буде працювати без того, щоб уся держава бігла в напрямку мобілізації. Абсолютно вся – від Міністерства охорони здоров'я до міських голів на місцях. Не буде. Як я бачу, як люди сприймають, безпосередньо я бачу, як люди сприймають економічне бронювання. Коротше, там написано, що треба, типу, платити податки і мати там не менше 30 тисяч гривень зарплати і тоді там буде економічне бронювання. Ага, тобто, якщо я прийду до якогось там знайомого начальника відділу кадрів, в якусь фірму, скажу йому, друже, впиши мене, що я в тебе працюю, всю мою зарплату забирай, на фіг вона мені, я працюю на іншій роботі, отримую зарплату з конверта, в мене там усе окей. Забирай всю мою зарплату, просто впиши мене, що я от стільки отримую, і все. І будеш щасливий, веселий. А твій начальник не помітить, там великий завод, там одним більше, одним менше, ну що він, зверне увагу, він не знає всіх працівників. Так думають люди, з яким я спілкувався. І абсолютним ідіотизмом є пропонувати системні зміни, не провівши навіть банального експерименту, а як його можна обійти, цю систему. Тому що обійти можна будь-яку.
Як Гудименко уявляє собі перемогу?
– Чи треба взагалі, давай спершу про це поговоримо, формулювати таке поняття "перемога"? Кордон 91-го року? Український прапор у кремлі? Що ще може бути в нас із перемогою? Я не знаю, прапор у Суджі. Тобто, у нас поняття "перемога", мені здається, вже зараз таке розмите. Немає якоїсь кінцевої мети, це таке моє особисте. Отак як ідеш в армію, в прірву. Хтозна-коли ти повернешся звідти, невідомо. Так само і з приводу перемоги.
– У нас... У 22-му році було необхідно говорити про перемогу. Необхідно говорити. Я говорив, і всі говорили, і це було максимально правильно, тому що тоді потрібно було зарядити народ на боротьбу.
– Погоджуюсь.
– А немає віри без віри в перемогу. Те ж саме мало відбуватися 23-го, але, будь ласка, без... Ну, коротше, це вже сталося, але не можна було називати дати. Не можна було так робити, тому що це демотивує йти в армію. Якщо впораються без мене, нафіг, що мені там робити? В перемогу треба вірити, але не можна називати її чітких дат, тому що, не дай Боже, до них можна й дожити. І, відповідно, зараз я вважаю нашою перемогою наше виживання. І нам треба частіше вживати це слово. Виживання, тому що ми за нього б'ємося зараз. І друге – утримання української державності. Усі інші деталі щодо збереження портів і так далі і вступу в блоки, і в союзи, виживімо якось усі і будемо з цим якось розгрібатися. Могло бути інакше, але й може бути інакше, тому що, я не думаю, що так багато людей... Коротше, як і в бізнесі, так і на війні ніколи не можна розраховувати навіть не випадковості, але вони трапляються. Я не думаю, що дуже... Якщо ми відмотаємо ютубчик за декілька днів до того, як пригожин попер на москву, не допер у підсумку, але кудись у цьому напрямку побіг, весело збиваючи літаки на своєму шляху, то жоден військовий експерт з усіх поважних людей, жоден Арестович, він цього не передбачив. Це прилетів "чорний лебідь", він так зробив. "Чорні лебеді" можливі в майбутньому. Так само наступу на Курську область не передбачали військові експерти, це сталося, і добре, щоб експерти про це не говорили за місяць. Але це можливо і в майбутньому. І нам потрібні, – повертаючись до демобілізації, навіть якщо в росіян десь рухне фронт, – нам потрібні будуть резерви, які ми можемо туди вкидувати, вкидувати, вкидувати, вкидувати, щоб забирати своє все більше і більше. Якщо там умовно, то дуже умовно, завтра помер путін, росіяни деморалізовані, там починається гризня за владу, росіяни починають кидати зброю і втікати, вони не будуть це робити всі. Все одно, частина російських командирів, це може бути значна частина, втримує керування військами. Їм пофіг, хто там у них президент, у нього там, у цього майора там, полковника, своя задача. Нам потрібні будуть резерви, щоб зминати це і користуватися цим все далі, далі, далі, далі, далі, далі. Для резервів усе одно потрібні люди, тому що інакше, можливо, цілком така ситуація, що там путін помер, всі померли, взагалі, всі померли, залишилася тільки російська армія і ми не зможемо прорвати її фронт, тому що резервів не вистачає, або прорвемо, але недостатньо. Це наше домашнє завдання. Мобілізація – це наше домашнє завдання. У мене сину 10 років, йому не подобається домашнє завдання, от йому не подобається робити "домашку", але робити її треба. Це все важливо. Хто б там не помер – ми не можемо на це розраховувати. Ніяк.
– Тут говориш з високопосадовцями, з депутатами, з генералами, полковниками. Про це все. От мені цікаво, коли ви приходите і пояснюєте людям, які всім цим керують, як варто, як треба, даєте якісь поради, я не знаю, от який зворотний зв'язок? Чесно скажи.
– Все дуже просто. Я вже дуже давно зрозумів, що такі розмови не працюють. Я намагаюсь вирішувати максимально конкретне питання і все. Працює зараз тільки так, тобто ти приходиш і кажеш: є отака проблема. Маленька. Ну як маленька? Відносно маленька. Тобто не проблема глобального масштабу, а от конкретно тут ось це перекриває можливість для оцих зрушень. Для того щоб її змінити, ось я написав, будь ласка, отут уже готові там проєкти, зміни до якихось постанов, отут я прописав презентацію, як воно може працювати, отут на аркуші, на один аркуш прописано, чому має бути саме так, які від цього плюси, отут, умовно, перерахований, хто має поставити підпис. Плюси – ти приписуєш всю перемогу кому хочеш. Плюси – отакі, отакі. Типу, давай, давай – отак буде працювати. Всі інші великі процеси працювати не будуть, от таким чином вони не будуть. Тобто неможливо знизу отак от проштовхнути, воно так не працює. Можна звільнити людину знизу, легко, призначити важче. Якщо стежите за телеграм-каналами, ми бачимо, що там Лачин, Стерненко, хтось інший – вони можуть звільнити якогось чиновника за одним постом, умовно кажучи. Тому що їх багато – чиновників, і система їх залюбки випльовує, це для системи взагалі не проблема – інший буде жити за тими самими правами. А більш системні глобальні зміни, вони зараз... їх, по-перше, ні одним, ні двома, ні трьома, не десятьма постами – змінити дуже важко. Але це не привід не намагатися. А, по-друге, якщо ти не зміг розбити системні зміни на отакі от, типу, окремі блоки, то, скоріш за все, гріш ціна твоїй пропозиції.
Про вибори та де брати позитив
– Чи повіває зараз у повітрі, так скажу, може, некрасиво, виборами? Політика, рейтинги. Чи помічаєш ти певні речі там, де, ну, дійсно, політики вже так потрошку думають про вибори і непопулярні рішення.
– Там, де повіває, провітрювати треба, тому що це є, це видно. Я просто перестав брати участь у цих розмовах, тому що ці розмови я чув влітку 22-го про те, що восени 22-го вибори. Восени 22-го про те, що вибори навесні 23-го, навесні 23-го про те, що вони будуть восени 23-го. Тобто, логіка зрозуміла, так? Мені набридло, це не цікаво, але є величезна кількість зацікавлених осіб, прям вона є. І це не тільки там якісь політики, які думають, що, ну от, пора, пора, пора, це не завжди вони. Це політтехнологи, які скучили за бюджетами, наприклад, там...
– Щоб заробити на виборах.
– Це логічно, так? Це піарники, це дуже часто медійники, які пам'ятають там... я не маю на увазі тільки журналістів, хоча журналісти в тому числі. Це в тому числі власники якихось рекламних площин, це ті люди, які ходять і розмовляють про вибори, і поширюють цю заразу, тому що їм це вигідно. І я можу зрозуміти, чому вони це роблять. Тому що це питання їхньої, власної капіталізації. Це питання, чи зароблять вони там, у цьому місці, 10 тисяч гривень, чи зможуть поцупити мільйон доларів – різниця досить... Чи заробити навіть мільйон доларів, чесно, як власники рекламних якихось площин. Але...Чи є це реальністю? Ну, ні, це реальністю не є. Тому що, я з Запоріжжя, я чудово знаю, що десь понад місяць тому до Запоріжжя почали добивати КАБами, чого раніше не було. С-300 були, "Іскандери" були, "Калібри" були, все було, КАБів не було. росіяни модернізували КАБи і, на прикладі цього міста, це велике місто, це обласний центр. Я абсолютно не розумію, як і в якому форматі можна провести вибори, зібравши таку кількість людей на одній виборчій дільниці. Не розумію.
– Я із Сум. Як у Сумах або в області, так можна провести, якщо так само КАБи як по Запоріжжю, так вони і по області в нас летять.
– Харків. Я собі не уявляю, як це робити. І ба більше, і не хочу уявляти. І це все людей відволікає і це все дуже сильно бісить. Тому що, якщо ви не як нація, ви не думаєте тільки про виживання, а думаєте про різну фігню, про різну фігню інколи треба думати, щоб просто з розуму не зійти, але в цьому питанні, чесно кажучи, краще книжку почитати. От я нещодавно, от коли я зрозумів, що я надто занурився у всяку фігню, я перечитував "Вінні Пуха".
– Серйозно?
– Максимально. Відпустило моментально. От "Вінні Пух" – це прям воно, дуже рекомендую, треба ще "Хобіта" перечитати.
– Це я хотіла завершити якраз, фінал такий зробити, позитивний, бо ми сказали, що лише негатив, це хоч позитива якогось. Значить, позитив від Юрія Гудименка. Почитати "Вінні Пуха", що ще? Як, де ще набратися позитивних якихось емоцій?
– Та господи, їх прям дофіга. Якщо замість розмов про вибори зателефонувати батькам, можна отримати дуже велику кількість позитиву, чесно, прям кайф, що можна отримати. Та взагалі, що ви хочете? Золота осінь, вийдіть, погуляйте, все ж класно. Є речі, яких я вже робити не можу, і це не дуже велика проблема насправді, тобто, я як не любив лижі, чесно кажучи, з двома руками, так і з одною я не люблю, якось воно мені все-таки не подобається. Але золота осінь – це ж офігенно. Гріх цим не скористатися, тому, як каже мій друг, будьте щасливі, пам'ятайте про смерть. Йдіть, йдіть, гуляйте. Я пам'ятаю, ти хотіла закінчити на позитиві, але ж будьте щасливі.
– Я тобі дуже дякую, Юра, і я дуже дякую глядачам, що ви дивилися цю розмову до кінця, напишіть свої враження, я все читаю. Юра теж, я думаю, почитає. Будеш читати "Вінні Пуха", трошки подивися в коментарі під інтерв'ю. Дякую тобі за те, що ти робиш, дякую, що ти не мовчиш, і дякую, що ти проговорюєш із людьми, власне, такі важливі теми.