Роки життя Аскольда достеменно не відомі.
Походження імені князя до цього часу викликає запитання. Поширена версія, нібито воно скандинавського походження – від давньоісл. Haskuldr. За іншою версією, ім'я має слов'янське коріння. Археолог Борис Рибаков пов'язував ім'я Оскольд із старовинною племінною самоназвою подніпровських мешканців: сколоти, які більше відомі нам як скіфи. Але Аскольд не був скіфом, тому навряд чи ця теорія правдива.
Походження князя теж достеменно невідоме. У літописах він діє завжди з Діром. Польський історик Ян Длугош, знавець руських літописів, писав, що Аскольд походив із князівської династії Києвичів і був рідним братом Діра. За іншою версією – був воєводою Діра й успадкував владу після його смерті.
У "Літописі руському", куди входить "Повість минулих літ", Київський літопис та Галицько–Волинський літопис, є відомості, що Аскольд і Дір були не родичами Рюрика, а його боярами:
"І відпросилися вони в Рюрика піти до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: "Чий се город?" А вони, тамтешні жителі, сказали: "Було троє братів, Кий, Щек і Хорив, які зробили город сей і загинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам". Аскольд, отож і Дір зосталися удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді".
За Нестором, Аскольд і Дір мирно посіли в Києві, зібрали варягів і почали "володіти" полянами. За історичними джерелами, початок князювання Аскольда припадає на 864 р. – і відтоді, вказується, владу в Києві здобула "русь" – плем'я Рюрика. Чи справді Аскольд і Дір були з варягів? Багато істориків вважають версію про варязьке походження Аскольда і Діра недостовірною і вважають цих київських князів ІХ ст. останніми представниками місцевої династії, нащадками засновника міста – Кия.
До речі, в Київському літописному зводі ніяких відомостей про прибуття Аскольда і Діра в Київ нема, хоча згадується, що вони в ньому княжили.
У якому році Аскольд прийшов до влади, сказати напевно не можна. Але те, що Аскольд укріпився в Києві, став місцевим князем і діяв в інтересах східних слов'ян – достовірно.
За Аскольда Київ поступово стає політичним центром із прилеглими землями полян, деревлян, дреговичів та південно–західної частини сіверян. Головні інтереси Аскольдової Русі охоплювали південь та південний схід. Її приваблювали багаті й сильні держави – Хозарія, Болгарія, Візантія, а також Грузія, Вірменія, навіть віддалений Багдад. З ними вона підтримувала активні торговельні та політичні зв'язки.
Інтереси забезпечення східного тилу спонукали Аскольда утримуватися від будь-яких конфліктів із Хозарією. Каганат не був серйозною загрозою для молодої Київської держави, але ще досить міцно загороджував її проти кочових племен Сходу.
За часів Аскольда лояльними (навіть союзницькими) були відносини Русі з угорцями. Змушені відійти під тиском печенігів до Нижнього Наддніпров'я, вони перейшли під київський протекторат.
Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда під титулом кагана, і вже це, на думку науковців, опосередковано засвідчує його претензії на вищу владу. Титул кагана відповідав імператорському (царському) і був переконливим виявом політичної претензійності київського володаря.
Епоха Аскольда стала переламним часом для життя Русі. Завершується формування руського феодалізму і держави. Київ проводить активну зовнішню політику: відбуваються походи на Константинополь, укладення перших договорів із греками та... прийняття християнства.
До речі, щодо походів, то більшість науковців вважає, що реально був лише один похід на Константинополь – у 860 р., який, щоправда, суперечливо описаний у різних документах.
Чому відбувся цей похід? Мабуть, тому, що русичі намагалися відстояти своє місце серед інших держав, причому найбільш великих і сильних, визначити свої кордони і інтереси, озвучити свої претензії Європі. В тих умовах це все було можливо здійснити, тільки продемонструвавши свою силу. Інакше годі було сподіватися, що такі держави, як Візантія, укладатимуть із новим політичним утворенням дипломатичні чи торгові угоди.
18 червня 860 р., згідно з Брюссельською хронікою, численне руське військо – не менше 8000 воїнів на 200 кораблях увірвалися до бухти Золотий Ріг – із моря та суші оточивши Константинополь. Напад був несподіваним. Русичі розграбували околиці міста, захопили в полон і вбили багато жителів, пограбували області, що за 100 км від Царгорода, пише автор. Імператор Візантії Михаїл III почав переговори з Аскольдом. Через тиждень облоги було досягнуто мирної угоди. Аскольд відкликав своє військо і, одержавши величезну контрибуцію, повернувся до Києва.
І тут варто звернутися до легенди... Згідно з нею, втручання Промислу Божого лихо перетворило на добро. Після молебню та покладання Св. Патріархом Фотієм ризи Божої Матері у море під час облоги русичами Константинополя здійнялась буря...
Ось що про це сказано в "Повісті минулих літ": "...у 866 році пішли Аскольд і Дір на греків, при царі Михаїлі. Цар в той час пішов був війною на аравитян (арабів), але, отримавши звістку, що русь іде на Царгород, повернувся. Між тим Аскольд і Дір з двомастами кораблями увійшли у Босфор Фракійський (Константинопольську протоку), спустошили береги Пропонтіди (Мармурового моря), посікли безліч християн і обложили місто. Цар з Патріархом Фотієм усю ніч молилися в церкві Влахернській і потім, винісши ризу Богородиці, занурили її у воду. До того часу море було тихим; та раптом здiйнялася буря i хвилі розбили руські кораблі. Небагато з Аскольдових воїв врятувались від такої біди і повернулись у свою землю".
За переказом, Аскольд і частина його війська були настільки вражені силою та величчю християнського Бога, що князь вирядив у Константинополь послів, попросивши хрещення. Через деякий час Патріарх Фотій відправив до русів єпископа.
Никонівський літопис оповідає про хрещення при Аскольді: русичі начебто і збирались хреститись, але згодились на це, лише впевнившись у божественній силі нової віри, – святе Євангеліє не згоріло у вогні: "Сие видевши Руси удивившася, чудящеся силе Христове, и все крестишася".
Про цю подію існує давній переказ: нібито повернувшись із рештками флоту до Києва 867 р., на народному віче Аскольд вів з єпископом, присланим із Візантії, розмову про віру – свою, тобто язичницьку, та християнську. Єпископ посилався на Євангеліє, говорив про земне життя Ісуса та вчинені ним дива. Русичі слухали проповідника, а потім сказали: "Якщо і ми не побачимо чогось подібного до того, що сталося з трьома отроками, які врятувалися у печі вогненній, ми не хочемо вірити". Вони просили, щоб Євангеліє кинули у вогонь і обіцяли навернутися до християнського Бога, якщо книга залишиться неушкодженою. Священник закликав: "Господи! Прослав ім'я Твоє перед сим народом", – і поклав книгу в полум'я. Євангеліє не згоріло. Побачивши це, князі та багато язичників, вражені дивом, прийняли хрещення. Аскольд дістав при хрещенні ім'я Микола. За Никонівським літописом, це сталося близько 874 р.
Після опису цих подій ім'я київського князя майже на двадцять років зникає з поля зору руських літописців.
Саме з цієї події у IX ст. розпочався нелегкий і тривалий процес запровадження християнства в Київській Русі.
Похід князя Аскольда на Константинополь 860 р. описані у "Повісті минулих літ", Іоакимівському, Никонівському, Густинському літописах, Київському Синопсисі та інших вітчизняних джерелах. Те ж свідчення про похід Аскольда є і в болгарському рукописі Хронографу Георгія Амортола. Візантійська хроніка Манасії подає навіть точну дату нападу Русі на столицю Візантії – 18 червня 860 р.
Цікавими є свідчення очевидця – Патріарха Св. Фотія Великого. Він не лише повідомляє про напад Русі на Константинополь, а й свідчить, що руси, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від язичництва і, визнавши істинність віри Христової, виявили бажання охреститися. Окрім цього, згідно зі свідченнями Св. Фотія, цісар Михаїл III вирядив до Києва єпископа та священиків, і на Русі навіть було засновано окрему єпархію (митрополію).
Похід руських дружин на Константинополь у 860 р. став важливою віхою Русі. Як писав Константинопольський Патріарх Фотій, відбулося "Відкриття Русі". Саме відтоді у візантійських та інших іноземних хроніках починається офіційний лік історії Київської Русі. "Повість временних літ" зазначає, що з цього часу "начася прозивати Руська земля".
Запровадження християнства в Київській державі в сер. IX ст. було закономірним і пов'язаним із загальною обстановкою у світі та відчутно вплинуло на культурно-історичний розвиток наших земель. З'являється перша історична хроніка Русі, т. зв. "Літопис Аскольда" – в основному ідеологічний документ, покликаний визначити місце Київської Русі в тодішньому світі. Русь мусила чітко визначити власне місце серед інших християнських країн.
Тож Аскольдове хрещення мало величезну міжнародну значущість. Інша річ, що хід самого процесу виявився надто складним, тривалим і мусив подолати багато карколомних рубежів.
Як оповідає "Літопис руський", близько 882 р. життя Аскольда обірвало підступне убивство. Новгородський воєвода Олег зрадницьки вбив Аскольда під час мирних переговорів.
У "Повісті минулих літ" розповідається, як Олег Віщий і його люди прикинулися мирними купцями, щоб убити Аскольда і Діра: "Між тим помер Рюрик (879 р. – ред.), він передав князювання Олегу, старшому серед своїх родичів, доручивши йому також і сина свого Ігоря, котрий був ще дитя... Прийшовши під гори Київські і бачачи, що Аскольд і Дір княжать, Олег приховав частину воїв своїх у човнах, інших залишив позаду, а сам прийшов, несучи малюка Ігоря на руках: "Ми купці; йдемо у Грецію від Олега та Ігоря". Аскольд і Дір прийшли. Тоді воїни повискакували з човнів, і Олег сказав київським князям: "Ви не князі, не княжого роду, але я княжого роду, а ось син Рюриків". За цим Аскольда і Діра вбили, понесли на гору і поховали там".
До влади в Києві прийшла династія Рюриковичів. Історики припускають, що події 882 р. були сплановані й організовані антихристиянською опозицією Аскольда. Бо навряд чи зміг би Олег захопити добре укріплену столицю Київської Русі.
Із смертю Аскольда всі його починання завмерли. Почався понад 100-річний період язичництва, погіршилися стосунки з Візантією.
Аскольда і Діра ховали, імовірно, за християнським обрядом.
Місце вбивства й поховання Аскольда – гора Угорська – з часом дістала збережену й донині назву – Аскольдова могила. В давнину на ній стояла церква Святого Миколи Мирлікійського. Пізніше там було побудовано жіночий монастир, а у XII ст. – чоловічий. 1809 р. на Аскольдовій могилі звели невелику кам'яну церкву-ротонду. З 1866 р. до Аскольдової могили щорічно в липні відбувався хресний хід від Миколаївського чоловічого монастиря. Після жовтневого перевороту 1917 р. традиція вшанування пам'яті першого християнського князя Київської держави була втрачена.
З липня в 1937 р. територію Аскольдової могили передали під парковий павільйон. У 1998 році церкву Святого Миколи відбудували, і тепер вона належить греко-католицькій церкві.
А Діра поховали, як відзначав літописець, за церквою св. Ірини (нинi – район вул. Володимирської, неподалiк будiвлi СБУ). Церкву зруйнували війська хана Батия у 1240-х - і не відбудували.
1833 р. археолог Кондрат Лохвицький шукав могилу князя Діра, однак знайшов руїни Ірининської церкви. 1840 р., коли прокладали Володимирську вулицю, залишки церкви знесли, на згадку лишивши один із чотирьох стовпів собору. 1927 р. Ірининський стовп взяли під держохорону. Однак він стояв прямо серед проїзної частини вулиці. Тож 1931 р. Київська міська рада вирішила знести стовп для "Надання вул. Короленка (тепер Володимирська) значення транспортної магістралі міста". У битві з чиновниками історики програли. Проф. Іполіт Моргілевський запропонував зрізати стовп і перенести до двору Софійського собору. Але в ніч з 26 на 27 березня 1932 р. Ірининський стовп просто зруйнували.
На місце, де була церква часів Київської Русі, поклали бруківку. Залишки давньої святині й досі лежать під проїзною частиною Володимирської вулиці.
Читайте також: Чи існує "червона смородина": які слова росіяни "запхали" в українську мову – і чому їх час забути, як страшний сон