Кубань – це регіон у нинішній ерефії, свого часу заселений українськими козаками. У 1918 році Кубань проголосила незалежність від росії. А 1919-го делегація Української народної республіки на Паризькій мирній конференції вимагала від світу визнати Кубань Україною. "5 канал" і "Машина часу" розповідають вам про історію Кубані.
Трохи дивно чути українську мову на території росії. Особливо зараз. Однак вона там є, хоч і називають її "Кубанской балачкой". Також на Кубані можна почути українські прізвища, наприклад, Кочубей.
Звідки взялися українці на Кубані і чи Кубань – це Україна
Отже, Кубань. Сьогодні це територія краснодарського і ставропольського країв, адигеї, ростовської області і карачаєво-черкесії російської федерації.
Які події відбувались до того, як туди прийшла "фєдєрация"
У давнину ці землі населяли різноманітні кочові народи. Були тут і греки, і Римська імперія, і, кажуть, навіть Русь. З ХІІІ століття – це територія Орди, а з XV – Кримського ханства.
У середині XVIII століття на півночі Кубані стали селитися перші запорозькі козаки. Закріпитися в районі сучасної єйської коси вдалося за час урядування кошового отамана Василя Сича. російська імператриця єлизавета I видала указ, що зобов'язував кошового Василя Сича попалити всі курені запорожців. А надалі запорізьким козакам заборонялося навіть ступати на задонську частину узбережжя.
Проте, виконувати наказу цариці Сич не поспішав, а вдався до дипломатії: послав своїх гінців до сенату. Це не дало жодного результату, тож зрештою запорожці вимушені були виконати імператорський наказ і залишили Кубань. Це було перше вигнання українців з цієї території.
Події XVIII-ХІХ століття
Після ліквідації Запорозької Січі в 1775 році частина запорозького козацтва опинилася на теренах Османської імперії. Іншу частину вирішив підкорити царський уряд. Під час чергової російсько-турецької війни козакам було обіцяно землі між Дніпром та Дністром. Проте по факту їх знову обдурили – і фактично виселили – на захоплені у турків землі – на ту саму Кубань. Тут раніше кочували татари-ногайці, але їх уже винищили війська суворова.
2-го липня 1792 року Катерина 2 видала відповідний указ про переселення козаків. Тут одразу кілька злочинів: і знищення корінних народів і фактична депортація українців.
Протягом короткого часу на Кубань переїхало майже 25 тисяч українських козаків разом із членами їхніх сімей, які створили 40 куренів, що входили до так званого "Чорноморського війська". Головним його завданням стала охорона прикордонної лінії. Чорноморські козаки також брали участь у військових операціях, які вела росія.
Колишні запорожці на Кубані опинилися у незвичних умовах, виживати в яких їм було складно. Їм також доводилося зазнавати постійних нападів з боку адигейців і турків. Реально це переселення було не благодіянням цариці катерини ІІ, як це дехто представляв, а прихованим геноцидом козацької спільноти.
Поповнювалось Чорноморське козацтво переважно за рахунок переселення колишніх козаків із Чернігівської та Полтавської губерній, слобідських козаків Слобідсько-Української губернії, а також вояків козацьких військ – Усть-Дунайського, Азовського, Бузького та інших. Головні переселенські кампанії відбулися у 1808-1811, 1820-1821, 1832, 1848-1849 роках.
Українська колонія на Кубані з часом почала муляти царський уряд і той вирішив їх розбавити росіянами. У 1860 відбулася русифікація регіону. Тоді Чорноморське військо було об'єднане із західною частиною Лінійного казачого війська, яке переважно складалося з росіян. Відтоді це об'єднане військо почалося іменуватись Кубанським.
Українська культура на Кубані
Попри цілеспрямовану русифікацію Кубані, там зберігалися українські козацькі звичаї та культура. Доходили туди відгоміни й українського національного відродження. Кубань дала свого класика української літератури – Якова Кухаренка.
Він – автор творів, у яких описується життя чорноморських козаків. Відомою є його п’єса "Чорноморський побит". Кухаренко листувався з Шевченком.
Кубанські корені мав економіст, соціолог та історик Федір Щербина. У 1904 році він навіть став членом-кореспондентом російської академії наук. У 1917–1920 роках Щербина, незважаючи на похилий вік, був активним учасником українського руху на Кубані.
А український рух там був – попри усі спроби російської імперії українців асимілювати, це у них не виходило. За переписом 1897 року українською мовою на Кубані розмовляло майже мільйон людей – більше половини населення області.
Події першої половини ХХ століття
У лютому 1917 російська імперія перестала існувати. У різних регіонах почалося піднесення національних рухів. На Кубані все відбувалося приблизно за українським сценарієм.
Українську Центральну Раду у Києві створили у березні, а вже у квітні-травні на козацьких зборах кубанці створили свій представницький орган – Козацьку Військову Раду. Згодом до неї додалася ще одна рада – кубанська законодавча.
Найвпливовішими політичними силами Законодавчої Ради стали дві козацькі фракції: проукраїнські "чорноморці" та проросійські "лінійці". Спочатку боротьба між ними не виходила за межі парламентської, під час дискусій їм вдавалося знайти компроміс, і всі рішення визнавались обома фракціями. Першим отаманом обрали "лінійця" Олександра Філімонова, а головою парламенту став "чорноморець" Микола Рябовіл, який згодом об'єднав у своїх руках і політичну, і військову владу.
Рябовіл був уродженцем Кубані. На початку ХХ століття близько зійшовся з Симоном Петлюрою та іншими полтавчанами, які у Катеринодарі ховалися від арешту. Згодом навчався у Київському політехнічному інституті, працював на залізниці, служив в армії. Відзначався просто патологічною чесністю, завдяки чому користувався надзвичайною довірою людей.
Саме Рябовіл разом з іншими впливовими кубанськими політиками-"чорноморцями" виступав за суверенітет Кубані та її з'єднання з Україною.
За його ініціативи на засідання Кубанської Військової Ради у вересні 1917 року запросили представників України.
Рябовіл виступив українською мовою з пафосною промовою.
"Дорогі гості! Мачуха-доля відірвала наших дідів-запорожців від лона і закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матірного догляду.. Царі робили все, щоб вибити з наших голів, із наших душ пам'ять про Україну і любов до матері.. Та минула лиха година.. прийшла воля і ми ожили. Йдемо, і нас не звернуть на свої стежки централісти всяких проб, ні авантюрники всяких марок, ні спасителі вітчизни від волі.. Не звернуть, бо нам із ними не по дорозі", – сказав він.
16 лютого 1918 року сталася визначна подія – було проголошено самостійну Кубанську Народну Республіку, яка за рішенням делегатів Законодавчої Ради Кубані, мала бути прилучена на федеративних умовах до України. До складу КНР входили Кубанська область, Ставропілля, Терек, Дагестан і Чорноморщина (Чорноморська губернія).
На перешкоді приєднання Кубані до України стало нерішуче ставлення гетьмана Павла Скоропадського. Він саме домовлявся про спільні дії з донськими козаками отамана Краснова.
У 1919 з приходом у Києві до влади Директорії та Петлюри почалися нові переговори про об'єднання, але мляві.
Цим активно користувався відомий монархіст Антон Денікін. Спочатку, він хотів внести розкол у кубанський парламент політичним шляхом. Однак він не зміг затвердити своїх ставлеників в уряді Кубані, тож перейшов від політики до сили.
У червні 1919 в Ростові відбувалася конференція про створення Доно-Кавказького союзу, куди мала увійти й Кубань. Одним з делегатів був Микола Рябовіл. 13 червня просто біля готельного номеру його вбили – представники Добровольчої армії Денікіна.
За наказом Денікіна було вбито ще декількох впливових "чорноморців". У Катеринодарі розгромили українське посольство. Після цього кубанські козаки стали масово дезертирувати з Добровольчої армії. Зрештою, її переможний похід на москву провалився, а більшовицька червона армія перейшла в наступ на південному напрямку і 17 березня 1920 року знову захопила Катеринодар.
У 1919 у Франції відбувається паризька мирна конференція, яка мала на меті встановити європейські кордони після Першої світової війни. Хоч із запізненням, але туди приїхала і делегація Української народної республіки з картою українських етнічних земель. Карта складена за етнографічним принципом. Цікава передовсім тим, що українською тут вважається Кубань.
Тодішні європейські лідери – передусім Британія та Франціяс – українцям у незалежності відмовили. З'явилася підлегла радянській росії УСРР. З кордоном по таганрог, чи то пак Таганріг.
Саме в цих кордонах, з таганрогом, шахтами радянська росія вперше з 1917 року визнала формально незалежність радянської України. Ось 28 грудня 1920 року було визнано вперше в кордонах із таганрогом і шахтами.
"Коренізація", Голодомор та репресії
Зіткнувшись з масовим опором російські більшовики у регіонах, як відомо, вдалися до обману – так званої політики "коренізації", у тому числі на Кубані. У 1923 році в краснодарі відкрили дві українські школи. З часом почали переходити на українську мову викладання школи в селах та містах регіону, навіть деякі технікуми й інститути. З'явилася україномовна преса, радіо. На українську переводилося діловодство. Активізувалося українське культурне життя.
Однак, все це припинилося в 1932-1933 роках. Тоді на Кубані, як і на інших українських землях, що входили до складу срср, більшовики влаштували Голодомор.
Паралельно з цим у краї почалися репресії проти прихильників українізації.
Навчання в школах, діловодство були різко переведені на російську. Зникла україномовна преса. У вилюднені поселення почали селити росіян із півночі. Крім того, і самих українців Кубані записувати як росіян. Їхню місцеву українську говірку почали трактувати як "козацьку балачку", що начебто "є "діалектом" російської мови". Все те ж саме, що зараз роблять росіяни на тимчасово окупованих ними територіях.
Українські козаки Кубані практично протягом десятиліття чинили радянській владі збройний опір. У 20-х роках комуністи провели так зване "розкозачення". Як наслідок козаків записали селянами. У 1931 їх назвали куркулями і відібрали землю. А самих їх відправили на заслання до різних регіонів СРСР, де частина загинула.
Всього з Кубані було вислано 45 тис. осіб. А на колишні землі кубанських козаків переселяли селян із центральної росії.
Не дивно, що на Кубані тривалий час зберігалися антибільшовицькі настрої. Тому під час ІІ Світової війни чимало кубанців воювали проти совєтів на стороні німців. У казачому корпусі того самого донського отамана краснова.
Проте в срср вдавали, що "на Кубані все добре". У 1949 році на кіностудії "Мосфільм" був знятий один із перших совєтських кольорових кінофільмів "Кубанські козаки", який користувався великою популярністю.
У ньому зображене далеке від реалій "щасливе життя" людей, що працюють у колгоспах Кубані. На полях краю збирають рекордні врожаї, передові колгоспники нагороджуються орденами й медалями, на їхніх столах повно всілякої їжі (ну чим не заперечення Голодомору-геноциду!). А кубанські козаки, які колись зі зброєю в руках боролися проти совєтської влади, тепер перетворилися в мирних колгоспників, що працюють на благо соціалістичної вітчизни. І, звісно, спілкуються російською мовою.
Історія українського спортсмена-силача Івана Піддубного
Саме в ті непрості часи, у 1949, в кубанському місті Єйську помер видатний український спортсмен-силач Іван Піддубний. Піддубний мав славу найсильнішої людини планети. І – вважав себе українцем.
Проте росіяни намагалися й намагаються представити його "російським богатирем". У 1932-1933 роках в срср проходила перша паспортизація. Богатир Піддубний отримав документ з написом "Поддубный", а у графі національність – "русский". Запротестував: звернувся в місцеве відділення міліції, щоб правильно написали прізвище – "Піддубний", а у графі національність указали "українець". Йому відмовили. Тоді Іван Максимович виправив усе в паспорті власноруч. Згодом про це хтось доніс. 1937 року Піддубного доправили до ростова-на-дону в управління нквс. Звинувачення: "антирадянська агітація та український націоналізм". На допитах його пекли паяльником. На тілі від цих тортур до кінця життя залишилися рубці.
Ситуація після розпаду совєтського союзу
Після розпаду совєтського союзу у 1991 році на Кубані спостерігалися спроби створити автономні республіки.
Влітку-восени 1991 року на колишній території Кубанської Народної Республіки було проголошено декілька козацьких республік: Армавірська, Зеленчуцько-Урупська та Баталпашинська, причому останні дві об'єдналися у Козацьку Верхню Кубань. З них фактичну владу мала тільки Зеленчуцько-Урупська козацька республіка, яка проіснувала півроку. Підставою для проголошення республік у Карачаєво-Черкесії став референдум, проведений козацькими активістами влітку 1991 року. 64,8% висловилися за створення автономії. Однак на цьому все й завмерло.
Також на початку 90-х на Кубані активізувалося тут українське життя – хоча офіційно українці в краї становлять трохи більше одного відсотка населення. Тоді з'явилися українські газети, видання й громадські організації. У деяких школах почали факультативно вивчати місцеву "балачку", для чого використовувався україномовний підручник "Козак Мамай".
Влив російської політики на Кубань
Проте говорити про впливовість українського руху не доводиться. російська влада зробила чимало, щоб взяти під контроль "козацьке відродження" на Кубані й нав'язати кубанцям стереотипи "русского мира". Того самого, через який зараз страждає Україна.
Абсолютно не дивно і те, що в 2014-у році, коли росіяни тимчасово окупували Крим та почали війну на Донбасі, гібридні сили на Кубані всіляко це підтримали. Маються на увазі наприклад ті ж донські кізяки.
Проте як знати, що станеться у сплячій нині Кубані в разі відцентрових процесів у російській імперії? Може, прокинеться?
Незнання історії не звільняє від відповідальності.
Читайте також: Кубань, Стародубщина, Зелений Клин: розповідаємо про історичні землі України у рф.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.