Оформляють передплату чи підписку?

Періодичні видання – газети й журнали – передплачують, а не підписуються на них.

Бо підписка – це письмове зобов'язання, і слово це до періодики не має жодного стосунку.

Перевірка чи повірка?

Слово "перевірка" означає "встановлення правильності чогось, відповідності чого-небудь чомусь". Перевірка документів, звітності, годинників... Уживається також у розумінні "переклик осіб, аби виявити кількість присутніх".

Слово ж "повірка", що його насаджували в наш ужиток за сумнозвісних часів штучного злиття мов (ранній СРСР), – це звичайнісінька калька з російського "поверка", яку не варто вживати, оскільки є питоме українське слово "перевірка" з таким самим значенням.

Повинитися чи прийти з повинною?

Слово "повинна" вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду. Проте в художній літературі воно вживалося і як іменник – відповідник до російського "повинная".

"Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою" (П. Мирний).

Це слово увійшло до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, наприклад, слово "бумага" замість "папір", щоб надати текстові колориту казенності.

"Лисичка подала у суд таку бумагу" (Є. Гребінка).

Тож немає потреби в сучасному мовленні бездумно пхати в текст оту "повинну" і користуватися непотребом, коли маємо українські відповідники: "визнання провини / помилки", "каяття", "зізнатися у провині", "покаятися", "повинитися".

Що таке смородина і як неправильно назвати порічки?

В українській мові чагарникова рослина родини ломикаменевих з білими, жовтими й червоними ягодами, яку вже звикли називати просто смородиною відповідного кольору, зветься порічки.

Порушенням норм української мови, недоречним висловом і калькою з російської мови є поширене в Україні словосполучення "чорна смородина". Ця чорноягідна рослина з родини, до якої належать усі види порічок, зветься просто смородина.

Отже, російським словосполученням "белая / желтая / красная смородина" відповідають українські "білі / жовті / червоні порічки". А "черная смородина" перекладається одним словом – смородина.

Чи справді президента супроводжує свита?

Цікаво, хто бачив якого-небудь президента у свиті?

Свита – це довгополий одяг із грубого сукна. Як у прислів'ї: "Добра свита, та не на мене шита".

Коли мовиться про супровід президента чи будь-якої іншої важливої особи, то в українській мові варто вживати слово "почет" (у родовому відмінку – почту).

А в текстах офіційно-ділового чи публіцистичного стилю, на жаль, нині нерідко можна натрапити на "свиту президента", що є нічим іншим, як калькою з російської мови.

Що робити з відповідальністю?

Кострубатий юридичний вислів "ці дії потягнуть за собою відповідальність" виник за недавніх часів зближення мов і народів, коли у словниках науковці часто змушені були на перше місце ставити кальку з російської, а вже далі питоме українське слово.

Тому "потягнути" – це відповідник до російського "повлечь" у розумінні "потащить".

У нашому контексті "вызвать что-либо как последствие" означає "спричинити (щось)", "спричинитися, призвести (до чогось)". Тобто наведена на початку фраза мала б звучати так: "Ці дії призведуть до відповідальності (спричинять відповідальність)".

Вживаємо заходів чи приймаємо міри? Попереджувати чи запобігти?

Якщо у фразеологічному звороті є українські слова, це ще не означає, що зворот україн­ський. Наприклад: "Треба негайно прийняти міри, щоб попередити розповсюдження інфекції". Хоч усі слова українські, але речення погане.

Російському вислову "принять меры" в українській мові відповідає "вжити заходів". "Попереджувати" в україн­ській мові означає "повідомляти наперед".

А відповідником російського вислову "предупредить (что?) распространение инфекции" в нашій мові є "запобігти (чому?) поширенню інфекції".

Пристрасний – безпристрасний – безсторонній

Пристрасний означає "бурхливий, нестримний у почуттях, переживаннях". Протилежне слово "безпристрасний" – це такий, що не проявляє емоцій, до всього ставиться байдуже. Однак часом ці слова виживають у невластивому їм значенні.

Наприклад, випускнику школи видали безпристрасну характеристику. А потрібно було вжити "безсторонню". Помилка – у використанні кальки з російського "беспристрастный", яке нашою мовою перекладається як "безсторонній" (антонім – небезсторонній, рос. "пристрастный").

Приміром: "Щось блиснуло в очах Петушика. Та він приховав їх повіками і відповів тоном безстороннього спостерігача" (Ю. Шовкопляс).

П'янка чи пиятика?

Слово "п'янка", писав Борис Антоненко-Давидович, дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет, воно заходить часом і в живе мовлення, ба навіть у художню літературу, витискуючи давні українські слова: "Та недовго він додержувався своєї обіцянки виправитися: знову почалися п'янки, а далі дрібні крадіжки, й ось уже тяжкий злочин".

Українська класична література й фольклор не знали іменника "п'янка", а знали лише прикметника "п'янкий" (із наголосом на -ий), наприклад, "п'янкий запах квітів".

Російським "пьянство", "пьянка" відповідають українські "пиятика", "гульня", "дудліж".

Як вживати слово "рахунок"?

Неправильно: "Що ви думаєте на цей рахунок?". Правильно: "Що ви думаєте щодо цього?" (або "з цього приводу?").

Неправильно: "Кожна хвилина на рахунку!". Краще і більш природно: "Не можна гаяти ні хвилини".

І так помилково: "Звик жити на чужий рахунок". Слід сказати: "Звик жити чужим коштом" (або "на чужий кошт").

Знову ж таки неправильно: "Хочу поговорити на рахунок роботи". Бо треба: "Хочу поговорити про роботу" (або "щодо роботи").

І замість недолугого: "Рахую своїм обов'язком" правильно казати: "Вважаю своїм обов'язком" або "Вважаю за свій обов'язок".

Утім слово "рахунок" у нашій мові є. Просто в наведених прикладах воно недоречне. Рахунком називається документ для оплати за товар або послугу. А ще відкриваємо рахунок у грі, виграємо за рахунок чогось. Гроші вносимо на рахунок у банку, одержуємо теж за рахунками, закриваємо рахунок.

А що можна "рахувати"? Кількість чого-небудь за допомогою чисел: зірки, гроші, години, ворон... Рахувати – це математичне поняття.

Де риболовля, а де рибалка

Дуже поширеною серед українців є помилкова калька "піти (вирушити) на рибалку". Натомість в українській літературній мові слово "рибалка" має інше значення – той, хто ловить рибу. А в деяких говірках – це ще й синонім до слова чайка: "Літають над морем рибалки й баклан. Рибалки білясті, баклан чорнявий" (О. Вишня).

Тож незрозуміло, на кого вирушили піти рибалки: на такого самого ж ловця риби, тобто на любителя риболовлі, чи вони збираються полювати на чайок?

Правильно: "Друзі вирушили на риболовлю". Тож не забуваймо: слово рибалка – це людина, що рибалить (ловить рибу).

А рибалки тільки тоді їздять на рибалку, коли в авторів, які пишуть таке, серйозні негаразди з українською мовою.

Чи справді "діло в капелюсі"?

Це росіяни кажуть "дело в шляпе", коли якусь справу вже зроблено, закінчено.

У нас є і капелюх, і діло, але ці два слова не сполучаються у фразеологізм, щоби висловити думку про те, що зроблено, до чого прагнули, а так і залишаться просто двома непоєднуваними словами.

В українській мові є чудовий фразеологізм "риба в сітці". Чом би не вразити свого співрозмовника?

Свідчити чи давати покази?

Слово "свідчити" нерідко, можна почути, замінюють незграбним словосполученням "давати показання" (копія російського "давать показания").

Цей мовний динозавр проліз навіть у тексти офіційних документів, що дуже прикро.

Не стакан, а склянка. Підстаканник - ...?

Невелика скляна посудина для пиття рідини зветься склянкою. Це слово має й інші значення – гільза, в якій міститься заряд артилерійського снаряда; технічний пристрій чи деталь циліндричної форми.

Під негативним впливом російської мови в технічних значеннях частіше вживали слово "стакан". Науковий стиль, як відомо, характеризується чітким нормуванням мовних засобів. Тому в технічній термінології слід віддавати перевагу слову "склянка".

З огляду на це й підставку з ручкою для цієї посудини варто називати не підстаканником, а підсклянником.

Коли варто "слідувати", а коли ні?

Слово "слідувати" в сучасній українській мові вживається досить нечасто і лише в одному значенні – "рухатися услід за кимось". В інших значеннях слово "слідувати" застаріло і вважається ненормативним. Намаган­ня збільшити вживання цього слова пов'язане не внутрішніми законами української мови, а незнанням цих законів та впливом інших мов.

Основними українськими відповідниками активного в російській мові "следовать" є "йти", "прямувати", "прос­тувати" (у просторі), "наставати", "наступати" (у часі):

"Поезд следует без остановок" – "Потяг іде без зупинок"; "Поезд дальнего следования" – "Потяг далекого прямування"; "За весной следует лето" – "За весною настає літо". 

А слова "слідуючий" в українській мові немає взагалі, його не існує.

Тепер іще:

• продолжение сле­дует – далі буде;
• следовать чьему-то примеру – наслідувати чийсь приклад;
• следовать подобной логике – йти за такою логікою;
• следовать советам врача – виконувати поради (слухати порад) лікаря;
• следовать обычаям – додержу­ватися (дотримуватися) звичаїв;
• из сказанного следует – зі сказаного випливає;
• как следует – як слід;
• как и следовало ожидать – як і треба було сподіватися (чекати).

Заміна в усіх розглянутих випадках дієслів лише словом "сліду­вати" свідчить про недостатнє знання законів мови.

Тож не збіднюймо свою солов'їну!

Спрямовувати чи направляти?

Спрямовувати, окрім свого прямого значення – "скеровувати рух автомашини, літака, човна тощо" – використовується переносно: надавати потрібного напрямку діяльності, вчинкам, розмові тощо; зосереджувати зусилля, енергію, здібності на чомусь. Наприклад: "А Микола слухав, інколи тільки запитаннями спрямовував та підганяв їх" (Ю. Збанацький).

Нерідко замість "спрямовувати" вживають "направляти". Але для такої заміни немає жодних підстав. Бо перше з дієслів – питоме українське, а друге – калька з російської.

Те ж саме стосується похідних: не направлений, а спрямований. Російське "направлять" ще перекладається як "скеровувати", "напроваджувати на...", "напучувати" (доконаний вид – напутити), на працю – "призначати", "давати призначення", лист – "надсилати".

• направлять мысли (к кому) – повертатися думкою (до кого);
• направлять на путь истины – навертати на праведну дорогу (шлях).

Минулорічний чи торішній?

Прикметник "минулорічний" складається із двох українських слів – "минулий" і "річний". Але це слово – калька з російського "прошлогодний".

І навіщо його вживати, коли є питоме наше "торішній", прадавнє й таке природне, скажімо, у приказці: "Потрібний, як торішній (позаторішній) сніг".

Тут варто нагадати авторитетну думку мовознавця Леоніда Булаховського: "Часто при суцільному сприйманні того, що йде ззовні, гине і корисніше своє, з ужитку виходять слова, форми і звороти тонші, точніші за ті, що дістають перевагу над ними під чужими впливами".

Тривати чи продовжуватися?

Тільки й чуємо: "Він продовжує користуватися моєю допомогою", "На планеті продовжують вибухати конфлікти", "Кандидати в депутати продовжують проводити роботу в округах", "Фірма продовжує дивувати успіхами", "Прокурор продовжує застерігати…".

Ці неоковирні канцеляризми можна й треба перебудовувати, щоб звучали просто, дохідливо. Не нехтуючи багатим словником української мови. Ось так: "Він і далі користується моєю допомогою", "На планеті й досі вибухають конфлікти", "Кандидати в депутати проводять роботу в округах", "Фірма знову дивує успіхами", "Прокурор ще раз застерігає…".

Для російського слова "продолжаться" є український відповідник – "тривати" (відбуватися, точитися, йти). Тому не варто в цьому значенні вдаватися до дієслова "продовжуватися": протистояння продовжується, неспокій продовжується, життя продовжувалося, не може так довго продовжуватися і под. Треба: "Неспокій, однак, триває довго" (Леся Українка), "Життя точилося своєю чергою" (М. Коцюбинський). Але ж не може так довго тривати.

Чи можна щось "заключити"?

Угоду укладають, а не заключають. Проблема полягає, а не заключається у чомусь.

Слова "заключати" в українській мові немає взагалі.

Упадати чи кидатися в вічі?

Особливо багатим на кальки з російської є ділове мовлення.

"У кімнатах кидається в очі безпорядок" – читаємо в протоколі обстеження гуртожитку. Це прямий переклад російського "бросаться в глаза".

Проте жодної потреби в ньому не було, бо є природний український – "упадати (упасти) в очі": "Щоразу впадали йому в око поодинокі берізки…" (П. Загребельний). Є ще близький до цього зворот "убирати очі": "Кожух такий, що очі вбирає" (С. Руданський).

ВАЖЛИВО: український вислів "убирати очі" вживається лише в позитивному плані, тоді як перший – "упадати в очі" – може мати як позитивне, так і негативне забарвлення.

Чому не можна виступати "в якості вчителя"?

Хоча російському "качество" відповідає українською мовою слово "якість", вислів "в качестве кого-то" не можна перекладати "суржиковими" витворами: "в якості орендарів", "у якості гостей, претендентів" тощо.

Українською мовою буде: як орендарів (гостей, претендентів); як учитель (голова, друг). Можна ще вживати "в ролі", "у функції", коли є потреба надати текстові канцелярського відтінку.

Урядовець чи посадова особа?

Радянська бюрократія відгороджувалася від народу своєю окремою канцелярською мовою. Вона не брала на роботу двірника, а зараховувала людину в штат у якості двірника. Так само виникло й радянське словосполучення "должностное лицо", тому з ідеологічних міркувань неприйнятним стало колишнє, дореволюційне і цілком нормальне слово "чиновник".

Йдучи за таким зразком, в УРСР швидко спекли калькований вислів "посадова особа", тоді як маємо чудове слово "урядовець".

"Посадова особа" – мертве утворення, що використовується лише в офіційних паперах. А іменник "урядовець" набуває чимраз більшого поширення в різних мовних стилях.

Фатальний чи роковий?

У російській мові "роковой" означає "невідворотний, неминучий, який призводить до непоправних наслідків, згубний". Український відповідник цього слова – "фатальний":

• роковая ошибка – фатальна помилка;
• роковой исход – фатальний кінець;
• роковая страсть – фатальна (згубна) пристрасть.

Це слово дуже любили наші класики: "Я боюся твого ока, твоїх уст, твого лиця, як страшного суду свого, як фатального кінця" (І. Франко).

В українській літературній мові слово "роковий" існує, але з іншим значенням: це рідковживаний синонім до слова "річний". "На заході понад лісом шумує ярмарок, осінній, роковий – з волами, з козами" (С. Васильченко).

Як писав О. Пономарів, 1995 року до 50-річчя закінчення Другої світової війни в одній із двомовних газет вийшов матеріал під нормальною назвою російською мовою "Сороковые – роковые", але через сліпе калькування стала невідповідною змісту публікації українська її назва: "Сорокові – рокові", начебто йдеться про річний звіт, а не про фатальне лихоліття сорокових.

Як сказати, якщо корабель хитається?

Розгойдування (рос. мовою "раскачивание") судна на хвилях українською мовою зветься хитавицею. А качка – це водоплавний дикий або свійський птах.

Наявність слова "качка" у значенні "хитавиця" є однією з помилок, якої, на жаль, нерідко припускаються.

Численний і багаточисельний - у чому різниця?

Багаторічне тяжіння над мовцями слів і конструкцій російської мови породжує прагнення їх скалькувати замість того, щоб застосувати своє.

Наприклад, російській парі прикметників "многочисленный" і "малочисленный" в україн­ській мові відповідають "численний" та "нечисленний" – без усяких там багато- і мало-.

Хоч би як або як би не?

Часто помиляються в тих випадках, наголошував Б. Антоненко-Давидович, коли будують українську фразу за зразком російських висловів "как ни" ("А вы, друзья, как ни садитесь, все ж в музыканты не годитесь"), "какой бы ни" ("Какой бы ни был результат, а работать нужно") й кажуть та пишуть: "Без освіти нічого не досягнеш, як би не хотів того"; "Не тонкощі сюжету, якими б не були вони винахідливими, цікавлять нас".

Таке калькування інколи заважає зрозуміти вислів. Наприклад, спробуйте перше речення сказати вголос. Його цілком можна зрозуміти й так: "Без освіти нічого не досягнеш, якщо того не хотів". Правильно: "Без освіти нічого не осягнеш, хоч би як того хотів"; "Не тонкощі сюжету, хоч би які винахідливі вони були, цікавлять нас".

Так само російським висловам "что бы не", "кто бы ни", "где бы ни" відповідають українські:

• "хоч би що" ("Хоч би що він думав, хоч би що робив…" – М. Чабанівський),
• "хоч хто", "хоч де" ("Хоч хто казатиме – не слухайсь"; "Хоч де будеш, та я тебе знайду" – Словник Б. Грінченка).

Також не зайве вживати такі вислови: як не прикро, як не дивно, треба: хоч як прикро, хоч як дивно.

Чорнило, а не чорнила

Слово "чорнило" в українській мові вживається лише в однині.

Але часто неправильно вдаються до російського прикладу, де це слово має тільки форму множини.

Чи справді собака - саме "четвероногий друг"?

Як частина складного слова числівник "четверо" в українській мові не застосовується, натомість маємо форму чотири: чотиривимірний, чотириголосий, чотиригранний, чотиризначний, а про тварин – чоти­риногий.

Четвероногий є непотрібним запозиченням із російської мови.

Штани чи брюки?

Слово штани в українській мові – давнє. Воно є у прислів'ях, приказках, піснях: "Невісточка сорочку полатає, а зять штани здере", "Штани одні, а сорочок ще менше". Або ще говорять: "протирати штани", "залишатися в самих штанях". Це слово обов'язкове в описах чоловічого національного одягу, воно широко побутує в нашій художній літературі. Скажімо, письменник О. Гончар узагалі не вдавався до слова "брюки", тільки – "штани". Всі українські словники фіксують слово "штани".

Слово "брюки" прийшло в нашу мову через російську й прижилося у сферах швейної промисловості, торгівлі, реклами. Підтримується це слововживання термінологізованими сполученнями: чоловічі та жіночі брюки, брючний костюм, брючний цех, хоч замість них можна (й треба!) запропонувати варіанти: чоловічі та жіночі штани, жіночий костюм-штани, цех для виготовлення штанів.

Ви в жасі чи в шоці?

Автори таких перлів здерли живцем російські вислови "я в ужасе", "я в шоке" без жодного огляду та не, як потворно вони звучать по-нашому. А чому б не послугуватися самобутніми українськими зворотами: "мене взяв жах", "мене взяв шок", "я шокований".

Другу частину матеріалу читайте за посиланням

На основі мовностилістичних порад д. філ. н. Олександра Пономаріва