13 квітня 1928 року у Києві відбулася прем'єра фільму "Звенигора" Олександра Довженка – кінорежисера та одного з основоположників українського кінематографу
Про створення та особливості цього фільму розповідає "Дивогляд".
Сюжет оповідає глядачам про діда Миколу. Старий марить скіфськими скарбами, що знаходяться у Звенигорі та ділиться цим із двома своїми онукам. Один з онуків – Тиміш – не дуже любить слухати дідові байки. Він має велике бажання віднайти скарб для "побудови кращого майбутнього". Інший онук – Павло – приєднується до петлюрівців та планує з'ясувати, де саме заховано скарб з дідової легенди.
У фільмі глядачам показують різні періоди історії України: скіфську епоху та гайдамаччину до самих часів більшовизму.
Над сценарієм до стрічки працювали Юрій Тютюнник і Майк Йогансен, однак фінальні правки були внесені самим Олександром Довженком. У титрах імена перших авторів вказувати не стали.
"В сценарії було багато чортовиння і явно націоналістичних тенденцій. Тому я його й переробив процентів на дев'яносто, внаслідок чого автори демонстративно "зняли свої імена", і це стало початком мого розходження з харківськими письменниками", – писав Довженко у своїй автобіографії.
Фільм "Звенигора" був відзнятий у 1927 році на першій кінофабриці ВУФКУ в Одесі. Під час обговорення сценарію багато хто назвав такий сюжет нісенітницею і виступив проти такого розвитку подій у фільмі. На це Довженко відповів наступне: "А я сценарій беру і буду ставити цю "нісенітницю"".
"Цей епохальний для української культури фільм прогримів, як несподіваний вибух, як раптова блискуча перемога" , – говорив Микола Бажан, поет "Розстріляного відродження".
А ось Сергій Тримбач у своїй статті для журналу "Українське німе" відмітив наступне:
"Навряд чи митець був щирим у тексті, написаному 1939-го року (що це саме так, легко переконатися, перечитавши Довженкові висловлювання кінця 1930-х, зафіксовані стукачами – там про тодішню національну політику говориться різко і безкомпромісно)", – писав він.
Прем'єра фільму "Звенигора" змінила образ Довженка у суспільстві та зробила його провідним українським режисером у національному кінематографі. За радянських часів фільм вважали тріумфальним зображенням "будівництва нової соціалістичної держави".
Нагадаємо, раніше "Дивогляд" розповідав, що "Гострі картузи" отримають продовження у вигляді фільму.
Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.