Російська "Новая газета" опублікувала інтерв'ю з російським танкістом, який разом зі своїм батальйоном штурмував Дебальцівський виступ, де його танк був знищений українськими воїнами. Інтерв’ю було записане в Донецьку, в опіковому центрі при обласній центральній клінічній лікарні.
Солдата звати Доржі Батомункуєв, 20 років, строковик 5-ї окремої танкової бригади (Улан-Уде), військова частина № 46108. На строкову службу призваний 25 листопада 2013, в червні 2014 уклав контракт на три роки. Особистий номер 200220, військовий квиток 2609999.
До армії його призвали 25 листопада 2013-го року. На Донбас відправляли тільки контрактників, а Батомункуєв прибув до Ростова, будучи солдатом строкової служби. "Я призивався взагалі з Чити, в Читі курсівку пройшов (курс молодого бійця – Ред.), а в частині Улан-Уде вирішив залишитися за контрактом. У червні написав рапорт з проханням. Потрапив у другий батальйон. А другий батальйон – у разі війни завжди першим ешелоном виїжджає, у будь-якої військової частини є такий підрозділ. У нас були, звичайно, контрактники в батальйоні, але в основному строковики. Але ближче до осені, до жовтня почали збирати з усіх батальйонів нашій частині контрактників, щоб створити з них один батальйон. У нас не вистачало в частині контрактників, щоб зробити танковий батальйон, тому до нас ще перекинули контрактників з міста Кяхта. Нас всіх в купку зібрали, ми познайомилися, дня чотири разом пожили, і все, в ешелон. У мене срочка повинна була закінчитися 27 листопада. А в Ростов ми приїхали в жовтні, у мене ще срочка йшла. Так що контракт у мене почався вже тут. Ми п'ята танкова окрема бригада", – розповів солдат.
Чисельність своєї частини він оцінив так: "Виходить, 31 танк в батальйоні. Ми заходили поротно. Десять танків в кожній роті. До кожних 10 танків додавалося по три БМП, мотолига медична (бронетранспортер МТЛБ – Ред.) і п'ять "Уралів" з боєприпасами. Ось це чисельний склад тактичної групи ротної. Танковий батальйон становить близько 120 осіб – три танкові роти, взвод забезпечення, взвод зв'язку. Плюс піхота, звичайно. Приблизно 300 осіб нас зайшло. Всі з Улан-Уде. В основному, більша частина – буряти".
З його слів, усім солдатам, яких відправляли у Ростов, казали, що везуть на навчання, але "ми всі знали, куди їдемо. Я вже був налаштований морально і психічно, що доведеться на Україну. Ми танки ще в Улан-Уде зафарбували. Прямо на вагонному складі. Зафарбовували номери, у когось на танках був значок гвардії – теж. Нашивки, шеврони - тут знімали, коли на полігон приїхали… Паспорт у військовій частині залишили, військовий квиток на полігоні".
Ситуацію прояснювали старші солдати, казали: "Не слухайте командування, ми хохлів бомбити їдемо. Навчання навіть якщо проведуть, потім все одно відправлять хохлів бомбити".
"Патріотичну блювоту нам теж ніхто не пхав. Ми все знали, ще сідаючи в поїзд", – зазначив Батомункуєв.
За словами солдата, "взагалі багато ешелонів їхало. Все у нас в казармі ночували. Перед нами хлопці-спецназівці з Хабаровська були, з різних міст, чисто зі сходу. Один за одним, розумієте? Кожен день. Наш йшов п'ятим, 25-го або 27 жовтня".
Під Ростовом, зі слів Батомункуєва, є багато полігонів для підготовки частин вторгнення: "Наметові містечка. Одні заїхали, інші поїхали. Попередні ешелони там зустрічали. Кантемирівська бригада з Підмосков'я була після нас. Там у них десантники і одна танкова рота невеликої потужності. А ось наш танковий батальйон становить 31 танк. Можна щось серйозне зробити".
За інформацією пораненого, частина солдатів відмовлялась їхати: "Були й такі, хто ще в Улан-Уде відмовився, коли вже відчули, що смаженим пахне. Один офіцер відмовився… І в Ростові були такі, хто відмовився. З нашого батальйону я знаю одного. Ваня Романов".
Танкіст також покепкував з російської пропаганди. Уже будучи в Донецьку, бурятські солдати "знайшли радіо "Супутник". І якраз там була дискусія, чи є військові тут, на Україні. І всі гості такі: "Ні-ні-ні". Ми ротою лежимо такі: "Ну да". Ну а у відкриту хто скаже?"
А от його свідчення про місцевих мешканців досить несподівані: "Мирне населення самі до нас підходили багато. Ми намагалися з ними шибко не розмовляти. Командування сказало: в контакти не вступати. Коли ми були в Макіївці, вони взагалі нам сказали, що 70 відсотків мирного населення тут - за укропів, "так що ви будьте напоготові, хлопці". У Макіївку заїхали, у парку міському ми сховалися, техніку вкрили, замаскували - і буквально через годину по нас почали довбати міномети. Всі відразу давай обкопуватися, копатися, переміщення робити".
"Напружило, звичайно. Вже подумки чекаєш підступу від усіх. Раптом він тебе... Ну там, приносили нам поїсти. То чай, то що. Ми брали, але не пили – раптом отрута", – бідкається окупант.
Про свій танк бурят розповів таке: "У мене танк був дуже хороший. Не просто 72, а танк 72б. А бешка відрізняється тим, що є приціл 1К13, він для нічної стрільби, нічного спостереження, для пострілів з керованими ракетами. Керованих ракет у мене було 9. Кумулятивні, осколкові ще. Головне – мені показали, як користуватися цим. Тепер важко промахнутися. Всякі бліндажі, укриття – все поцілював спокійно... У нас всього було два таких танка – мій і мого командира взводу. Так ми на зміну і виїжджали. І завжди вражали. Такий молодець танк був, хороший танк. Зараз згорів".
Батомункуєв зазнав поранення в Логвиновому під Дебальцевим. Село вранці 9 лютого зайняла рота так званого "спецназу ДНР" (який, за даними "Нової газети", на 90% складається з росіян). Спецназ відійшов, і позиції терористів і "казаків" накрило української артилерією, а сили АТО влаштували контрудар. На утримання позицій був кинутий російський танковий батальйон, який вже кілька днів до цього знаходився на території Донецької області.
Бурят розповів: "19 лютого я вибухнув. В сутінках… У танку. Танковий бій був. Я в супротивника танк потрапив, він вибухнув. Потрапив ще під інший танк, але в нього захист був, добре захист спрацював. Він розвернувся, сховався в лісосмузі. Потім ми робили відкат на інше місце. І він як жахне нас".
Батомункуєв дуже обгорів – особливо постраждали руки і обличчя – але зміг вистрибнути з палаючого танка і був евакуйований.
Солдат поскаржився журналісту, що сумнівається, чи отримає його сім’я належні виплати від влади РФ: "У нас же в Росії так – як до грошей доходить, ніхто нічого не знає. Може, виплатять, а може, взагалі скажуть, що ти давно звільнений. Не вийшло б так, що я поїхав сюди, а числився там. У мене ж 27 листопада срочка закінчилася. Хоп, і срочка закінчилася там, а я тут взагалі гастролер. Так от. Побоююсь..."
Також цікавою стала його характеристика Путіна і політики РФ: "Дуже, звичайно, цікава людина. І хитрий, і "введемо-не введемо". "Немає тут військ" – говорить всьому світу. А сам нас по-швидкому: "Давай-давай". Ну а з іншого боку – інша думка. Якщо Україна вступить до Євросоюзу, до ООН, ООН може розгорнути тут свої ракети, озброєння, в принципі це може. І тоді вже ми будемо під прицілом. Вони будуть вже набагато ближче до нас, вже не через океани… Зараз ми знову піднімаємося, знову починають нас гнобити, але нас уже не розвалити. Але вони візьмуть Донбас, розгорнуть, поставлять, ракети долетять до Росії в разі чого".
За даними "Нової газети", у п'ятницю ввечері Доржі Батомункуєва і ще двох поранених солдатів перевезли з Донецька в окружний військовий госпіталь 1602 (Ростов-на-Дону), де вони знаходяться без занесення в списки приймального відділення. Ніхто з керівництва військової частини і міністерства оборони так і не зв'язався ні з ним, ні з його сім'єю. Сьогодні, у понеділок, мама Доржі доїхала до в/ч № 46108, де їй повідомили, що Доржі дійсно є в списках бійців, відправлених з цієї частини в Україні, тож запевнили – міноборони РФ виконає свої зобов'язання перед солдатом, тобто оплатить лікування.
Нагадаємо, Путін та його поплічники вперто заперечують участь російських військ у війні проти України на Донбасі, а тих громадян РФ, які там гинуть і потрапляють у полон, називають "відпускниками", або такими, що "заблукали".
