5.ua

Мами дітей-інвалідів нарікають на неадекватну допомогу держави

    Мізерні пенсії, відсутність соціальних працівників і реальної підтримки – такою бачать матері державну допомогу неповносправним дітям. Навіть спеціалізований транспорт, який мають надавати сім'ям, на практиці не працює. Навчальні та виховні заклади особливих діток не приймають.

    Мама: "Меня зовут Кандаурова Ольга Викторовна, у меня ребенок, детский церебральный паралич, мышечная атония, тяжелая форма, лежачий".

    Мама: "У моего ребенка ДЦП и тугоухость, второй и третьей степени... И подвывихи тазобедренных суставов… Ну и умственная отсталость".

    Мама: "У нас звучит диагноз – аутизм, детский ранний аутизм".

    Мама: "На сьогоднішній день у нас залишився параперез, затримка психічного і фізичного розвитку... І епілепсія".

    Їхні діти – найкращі, але говорять вони це крізь сльози. Кожна з них пройшла всі кола пекла: ще в пологових будинках їм пропонували позбутися дитини, пізніше – проганяли звідусіль, із садочків та шкіл, там наполягали: вашій дитині тут не місце.

    Мама: "Сколько я приходила и куда я только не обращалась, мне говорили, ну мамочка, мы все понимаем, но нас это не касается, это ваши личные проблемы".

    Мама: "Девять лет на моих руках инвалид, я ношу его на своей спине и на своих руках".

    Мама: "Сейчас очень много спасают детей недоношенных, но их отдают родителям на руки. Почему, они сразу не устраивают реабилитацию этим детям – их до года надо, если ими заниматься, они пойдут..."

    Мама: "Буває, так ідеш... Лице – кирпичем... І кажеш – ДЦП, воно не перехідне. Вони тоже мають право гратися з тими самими дітьми на майданчиках. Ну давайте їх ізоліруєм совсєм отдєльно кудась, виселим... Може їм од того краще буде?!"

    Від ступеня інвалідності та діагнозу залежить та сама державнадопомога. Від тисячі і до двох – надитину. Іноді цього не вистачає не те що на операцію – навіть на ліки. Зрозуміти це неможливо, тільки вистраждати.

    Мама: "Если бы у меня не было мужа, я бы не смогла жить с ней на эти копейки, которые мне выплачивают. Это стопроцентный интернат".

    Мама: "Хотілось би, щоб була якась група перебування, щоб можна було оставити дитину, могла піти десь на роботу, копійку для сім’ї заробить, а то я цього не можу".

    Мама: "У нас существуют социальные службы, которые реальной помощи инвалидам не оказывают".

    А ще – суспільство не звикло сприйматиінших людей.

    Олена Гарастюк, голова ГО "Долоні", педагог-дефектолог: "Когда мы говорим псих, ненормальный – это значит уже плохой. Мы слышим ругательства, которые же сами употребляем: дебил, мы говорим – олигофрен, идиот, ты даун... Ребята, это всё психиатрические диагнозы, это говорит о нашем отношении к людям. Мы все считаем, что если человек психически больной, то он обязательно агрессивный и ещё какой-нибудь сексуальный маньяк. Мы не говорим о том, что дети, например, с синдромом Дауна, они наоборот, они очень открытые, они очень внушаемые, они очень уязвимые.

    А ще - добрі, ласкаві діти, які просто хочуть, аби їх любили.

    Євгенія Таганович, Леонід Коваленко, 5 канал.

    Попередній матеріал
    Кияни знову протестують проти незаконної забудови
    Наступний матеріал
    "Це стосується керівництва НБУ": Ситник прокоментував обшуки у Нацбанку