Кадри з передової
5.ua / Yan Dobronosov

Записки з передової: ворог за 380 м, кава під обстрілами і "подарунок від сєпарів"

Прояв найбільшої гостинності, яку мені тільки доводилося відчувати, був на позиції в українських бійців

Штаб АТО, ГУР, Адміністрація Президента, Міноборони – всі говорять про одне: ворог нарощує силу і техніку біля українського кордону, на лінії фронту загострення, по позиціях наших бійців гатять "недитячим калібром". Слухаю новини і пакую наплічник. Кладу цигарки, яких сама не курю, проте знаю, що це може хоч якось розрадити наших хлопців…

За вікном щось добряче шуміло, я лежала на нижній полиці швидкісного "Київ – Костянтинівка" і прислухалася до стукоту коліс і плачу дитини у сусідньому купе… Я не мала жодного відчуття, що їду на війну, і що за декілька годин на цьому спокійнісінькому потязі я приїду туди, де гримить не гроза і земля здригається не від землетрусу.

З ранковим сонцем ми приїхали у Слов'янськ – абсолютно мирне і спокійне місто, де нічого не нагадувало про події квітня-липня 2014 року. Люди поспішали на автобуси, базари, роботу, працювали магазини, діти бавилися біля фонтану в центрі міста. І лише проходячи повз відремонтований будинок СБУ, я звернула увагу на меморіальну дошку: "У цьому будинку в квітні 2014 року знаходився під вартою терористів і був ними закатований лідер проукраїнського руху в місті Горлівка Герой України Володимир Рибак". Відразу стали перед очима події, які відбувалися в приміщенні СБУ в квітні 2014-го… І хоч візуально у цьому місті нічого не нагадувало про війну, проте внутрішньо вона відчувалася…

Від Слов'янська до позиції поблизу Донецька, на яку ми зібралися – близько 150 км. Заїхавши у прифронтову Мар'їнку після шостої години, зрозуміли, що місто просто вимирає ввечері. Ще в січні 2015 року тут проживало майже 10 тисяч мешканців, проте ті декілька тисяч, що лишилися тут зараз, говорять, що після 16-ї години на вулицю не виходять. На спорожнілих дорогах постійно чути вибухи, зустріти тут когось велика рідкість, хіба десь швидко промчить військова автівка. Відчуття трохи моторошні і неоднозначні не від вибухів, а від порожнечі і руйнувань. На позицію їдемо під обстрілами - весь час чути ворожі кулемети, гранатомети та міномети. На вулиці вже сутеніє, неподалік позиції нас зустрічають військові. Питають нас, чи ми точно готові йти, бо "на позиції зараз гаряче", проте ми запевняємо, що готові і швидким кроком рушаємо за бійцями.

Дістаємося на передову хоч і під канонаду, але швидко – хвилин за п'ять. Розуміємо, що на позиції таки не "курорт", проте швидка реакція військових, злагодженість у діях і щоразу гарна відповідь ворогу викликає захват… За словами бійців до ворога – 380 метрів, тобто розгледіти бойовиків можна навіть без бінокля. Армійці говорять, як тільки приїхали на цю позицію – ворог підходив майже впритул.

"З допомогою сусідніх підрозділів і своїми силами вдалося відтіснити їх трохи далі. Настільки близько вони вже не підходять, знаходяться на лінії своїх окопів. З бувалими воїнами говорили, і з тих переговорів, які чуємо, зрозуміло, що з тієї сторони бойовичків (місцевих сепаратистів - 5.ua) вже немає", – каже військовий з позивним "Алекс".

Бійці зазначають, що присутність російських військ на передових позиціях можна визначити за характером ведення бою.

"Наші військові дають гідну відповідь. Бійці пройшли школу і не бояться активних бойових дій, обстрілів. Всі з хорошим моральним духом, готові завжди воювати. Загалом з цими бійцями мені стояти тут не страшно", – додає "Алекс".

У перерві між обстрілами бійці встигають показати нам терикон "Крокодил", який за Мінськими домовленостями мав бути у сірій зоні, проте бойовики поспіхом зайняли вигідну позицію.

"Якщо представники ОБСЄ чи наглядової місії не бачать їхніх позицій, то я можу запросити і показати їхнє озброєння і людей, до речі, російських офіцерів, бо форма російська", – говорить військовий.

20-річний військовослужбовець з позивним "Малий" на війні вже третій місяць. Він підписав контракт всупереч вмовлянням мами та сестер, і каже, що жодного разу не пошкодував, що пішов на війну. Зізнається, що мав таке бажання ще з 2014 року, проте тоді хлопця у добровольці не записали – йому було лише 17. Питати, що мотивувало його на такий вчинок, не доводиться – "Малий" чітко дає зрозуміти, що він з честю захищає свою Батьківщину і додає: "Я знав куди я йду". Коли "Малий" передає привіт мамі, очі у нього стають трохи вологі - у мене в грудях щось трохи починає щеміти… "Мамо, я вас дуже люблю, не переживайте, скоро прийду у відпустку. І не слухайте поганих новин, бо у нас все добре".

Солдат "Славко" говорить, що вночі чути переміщення ворожої техніки. "Активно вони щось там переміщають – БМП, танки, самохідні артилерійські установки. Не можна розслаблятися ні на секунду, тому що варіантів у ворога маса – підійти, обійти, зайти. Такі варіанти треба унеможливлювати, тому спати точно не можна", – зазначає "Славко".

Вночі вибухи трохи стихають, проте ненадовго, за годину вже знову чути ворожі міномети. Бійці оцінюють ніч за п'ятибальною шкалою десь на три з плюсом. Говорять, що ворог працює зі стрілецької зброї, СПГ, БМП-1 та мінометів. Зазначають, що пару разів були далекі спалахи від пострілів САУ, кілометрів за два три від позиції.

Рано вранці, коли обстріли припинилися, бійці вийшли після нічного чергування. Всі стомлені, але веселі і з цілою валізою жартів та історій. Розповідали про героїв, які нещодавно встановили українські прапори у сірій зоні, про своїх чотирилапих друзів, які прибилися до них, коли місцеві втікали, про те, як святкуватимуть Пашин день народження і що готуватимуть собі на святковий обід.

Над невеличкими лаштунками, де бійці п'ють каву та обговорюють ніч, що минула, майорить український стяг. Неподалік вони собі облаштували турнік, поруч з яким помічаю вирву від снаряду – цей "подарунок від сєпарів" прилітав сюди не цієї ночі, раніше. У будівлях, які знаходяться неподалік позиції, немає жодного вцілілого вікна, зруйновані дахи та стіни. Дуже не погуляєш, бійці кличуть швидко повертатися, тут по деяких стежках не ходять, а хутко проскакують, щоб не уразила куля снайпера.

/
/
/
/
/
/
/
/

Ще довго говоримо про реструктуризацію армії, що вийшло змінити і що ще попереду. Бійці, які були на фронті протягом четвертої, п’ятої та шостої хвилі мобілізації, стверджують, що "ростемо".

"Трансформація пройшла у позитивному ключі. Є свої нюанси, є робочі моменти, але, грубо кажучи, армія, яка пересіла з жовтих автобусів на БМП, на танки, на МТЛБ, яка отримала озброєння і бойовий досвід - тобто на даному етапі я бачу тільки прогрес. Ще дуже багато є над чим працювати, але загалом – ростемо", – говорить військовий "Алекс".

На війні не потрібно багато часу, щоб поріднитися з людьми, тут неозброєним оком видно людську гідність, честь, доброту – всі людські чесноти як на долоні. Тепер кожного разу, коли у штабі АТО називають статистику про кількість обстрілів, у мене перед очима спливають обличчя всіх цих хлопців. Маю тверду віру у те, що всі вони живі і здорові повернуться додому.

Євгенія Китаїва, 5.ua

Попередній матеріал
У Рівному прощалися з бійцем, за життя якого відчайдушно боролися дніпровські лікарі
Наступний матеріал
Засідання ООН щодо відмови від ядерної зброї проігнорувало близько 40 країн

У Пісках військові розповіли про ворожі безпілотники та нову групу снайперів-терористів

Поблизу окупованої Горлівки бійці чують, як ворог постійно прогріває важку техніку

Російські найманці обстрілюють Мар'їнку і Красногорівку із гранатометів та важкої артилерії

Мар'їнка та Красногорівка: як виживають мирні мешканці під постійними обстрілами