5 канал

"Крізь терни до зірок": Нищук розповів як буде виглядати картинка українського Євробачення

Міністр культури Євген Нищук у програмі "Погляд" на "5 каналі" розповів про проблеми закону "Про контрактну систему" та як виглядатиме українська культура у 2017 році

ВІД ПЕВНИХ УСПІХІВ, ЯКІ МИ МАЄМО ВПРОДОВЖ РОКУ НА ТЛІ САМЕ КУЛЬТУРИ, З’ЯВЛЯЄТЬСЯ НАСТРІЙ У КРАЇНИ

– Якщо говорити про 2016 рік, то отак спочатку глобально: який головний актив Мінкульту визначили за цей рік, і за що найбільше прикро?

– Справді, передусім дякую за можливість поговорити про культуру, бо це надзвичайно важливий аспект нашого життя. У нас навіть зараз є спільний проект з ЮНЕСКО, які визначають так звані індикатори впливу культури на ті чи інші сфери життя – бізнес, економіка, як не дивно. Чого не дивно? Мені не дивно, але для багатьох кажуть: "Не плутайте". Насправді зараз усе це пов’язано – це виховання дітей, це настрій країни зрештою. І тому так від певних успіхів, які ми маємо впродовж року на тлі саме культури, з’являється настрій у країни. Ми можемо згадати перемогу Джамали, який це підйом у всіх, просто настрій на тиждень, на місяць. У людей настрій підвищується, вони починають більше гордитися своєю країною, це дуже пов’язано. Тому безперечно, ми давно відійшли від тези, жартома ми можемо говорити, що Мінкультури, як жартують у народі, "прачечная". Але насправді дійсно, що я в першу каденцію хотів закласти, але то був невеличкий період, що у другу почав для того, щоб одразу налагодити діалог із громадянським суспільством, з професійним середовищем, з позадержавним сектором. Тобто в нас так виходило довгий час, що функціонал Мінкультури мав певний контроль і фінансував державні заклади, національні заклади і здійснював контроль над ними, фінансування і все таке інше. Натомість ціла низка креативних, надзвичайно цікавих мистецьких проектів були зовсім ззовні і не мали доступу до державної підтримки. Тому я передусім зосередив стратегічну роботу на тому, щоби підписати меморандум із цілою низкою професійних мистецьких організацій: "Стратегія і культура 2025", "Альянс культури", "РПР-культура", "Культурні діячі" – ціла низка. Це непроста історія, тому що кажуть: "У нас грошей немає, але це дуже амбітна сфера".

КОНКУРС МИ ОГОЛОСИЛИ, А НА ФІНІШІ ТІЛЬКИ ОДНА ЛЮДИНА, І ГРОМАДСЬКІСТЬ КАЖЕ: "НЕ ПРИЗНАЧАЙТЕ ЇЇ"

Тобто ще є один момент: у нас, з одного боку, громадськість критикує, вона активна, готова долучитися на рівні оглядів у засобах масової інформації, або в якихось громадських акціях. Але коли доходить справа до того, що "долучайтесь, конкретно разом з державою робіть", то не завжди готові. Наскільки вам вдалося?

– Ну є й таке в цьому руслі часом непорозуміння. От власне те, що, може, в якійсь мірі щось не вдаватися, тому що дійсно складний момент, коли є укладені контракти з тими чи іншими директорами. Вони, ці директори, не угодні чи громадському сектору, як ми говоримо, чи якійсь там ініціативі. Натомість, коли хтось із них, кажеш їм так: "Дивіться, конкурс ми оголосили", він два місяці, наприклад, іде. Конкурс ми оголосили, а на фініші тільки одна людина, і вони кажуть: "Не призначайте її". Конкурсна комісія складається з 9 чоловік. Якщо буде там не 6 чоловік, а 4, я маю право відміняти. Але якщо, наприклад, проголосувало 7-8 чоловік, то я зобов’язаний, в мене немає підстав, хіба що буде якесь судове рішення, що щось пройшло не так і тільки на тій підставі. І там були непорозуміння, в цьому руслі в мене не те що багато нарікань, я працюю з авторами закону "Про контрактну систему", але там дійсно є дуже багато моментів, проблем – це найбільша була проблема впродовж цього року.

Тобто така, фундаментальна?

– Тобто контрактна система в частині обрання керівників музеїв, театральних закладів, закладів культури. Ми зіткнулися з великою проблемою певної недосконалості. Це окрема навіть могла бути програма в цьому, я би не хотів, але справді це одна з тих, коли ви сказали, що є проблемою, це є проблемою і продовжує нею бути. Там дійсно треба вносити зміни, тому що як формується комісія, не прописано, що... Прописано, наприклад, що три представники від колективу, зазвичай той директор, який є, завжди так зробить, що представники трьох будуть обов’язково за нього. Три від громадськості, і там від громадськості не прописано, що саме по тій сфері фахівці. Подаються бозна хто. Тобто ми вибираємо, музейників, організації, які там взагалі мало не в фізиці, хімії, я не знаю, що ще чого, ніяким боком. Потім дійсно нарікання йдуть, наприклад. А їх прозоро, під камеру обирають кульками, і ти нічого не зробиш. Три від органу – я дійсно відмовився залучати держслужбовців, я дійсно намагався в якийсь спосіб залучити вже конкретно прив’язаних до напрямку: музейники – значить музейники, театрали – значить театрали. Якісь менеджери, саме менеджери, які би могли би оцінити того керівника. Але там тоді йде неспівпадіння, всі, як кажуть, "риба, рак і щука". Три за одного, громадськість може бути ще за одне, а державний орган і фахівці, які прийшли, ще бачать по-іншому.

Ця проблема перенесеться на наступний рік чи ні?

– Зараз я розмовляв з авторами закону – і з пані Іриною Подоляк, і з низкою інших, хто подавав закон. Вони бачать певні речі, обмеження вікового цензу. Тобто коли ми говоримо – чому потрібна була контрактна система, передусім оновлення, так? Але ми зіткнулися з тим, що принаймні крайній термін був би там віковий, коли людина могла подаватися, ну 75, наприклад. Але коли подаються вже люди зовсім літнього віку... Хоча це теж спірна історія. Чому? Тому що це є певна специфіка, коли ми говорили колись театр Любімова, театр Меєрхольда, театр Курбаса, і вони не мали б обмежуватися конкурсом. Суть була в його авторському спрямуванні, який підтримує колектив, значить він може працювати стільки, скільки довіряє колектив. І стільки є зиск і резонанс назовні. А звести ситуацію у штучний спосіб, що от він дві каденції, а далі не може… Ну чудово, але тепер з нуля: до того не відсікли тих, хто був, може й правильно, що не відсікли. І багато хто з авторитетних людей каже: "А що ця людина зараз має йти на конкурс? Якщо вона так успішно керує, наприклад, театром чи ще щось. І театр довіряє, і глядачі ходять, от чого він має йти на конкурс?" І оця певна колізія певної амбітної історії того чи іншого фахівця. Я людина теж творча, я з ними варюся, я, крім цього кабінету, з ними проводжу бесіди до пізньої ночі. Дискутую, але принаймні ми з ними розмовляємо однією мовою – це дуже важливий фактор.

КРИМСЬКИЙ МУЗЕЙ БУВ ВИЗНАНИЙ І ВЗЯТИЙ ДО ЮНЕСКО ВІД УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. ВСІ РЕЧІ Є ФОНДОМ СВІТОВОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Ну от власне так виглядають реформи в Мінкультури зсередини, принаймні я так зрозуміла. Якщо ж говорити про глобальні історії для країни, то давайте, напевне, звернемося до тих рішень, які от нам під ялинку, так би мовити, прийшли. В першу чергу я маю на увазі рішення окружного адміністративного суду Нідерландів. Майже 3 роки ми його чекали, щоб наша колекція скіфського золота повернулася, була визнана, як належність саме України. Нагадаю, що в період активної анексії Криму вона була на виставці в Амстердамі. І от власне 3 роки довелося чекати, поки суд Нідерландів визначиться з приналежністю. Тепер питання: там ще є час на апеляцію. Нею Росія, яка дуже намагалася, щоб колекція повернулася у Крим, може скористатися. Які шанси? Ну і загалом ще історія, пов’язана з витратами. Там немаленька сума набігла за час, поки цей судовий процес відбувався. Як це все буде відбуватися?

– Справді, це один із тих позитивних теж моментів, які прийшли до нас наприкінці року. Я чому казав і починав з того, що від культурних подій або від якихось речей залежить настрій країни. Буквально місяць тому я у Верховній Раді мав честь говорити якраз про те, що нас очікує наперед, на місяць. Я казав, що ми в невдовзі можемо отримати радість від того, що козацькі пісні внесуть до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Слава Богу, це трапилося. Я з великою тривогою насправді і певним ризиком для себе говорив, що ми очікуємо суду в Нідерландах. І те, як розвивалося впродовж року, я, звичайно, з одного боку, вірив дуже і довіряв своїй першій заступниці Світлані Фоменко, яку я, до речі, з боями ввів у міністерство, якщо пригадувати початок. Але я знав, що це фахівець високого класу, міжнародник і власне її практично постійні поїздки до Нідерландів привели до успіхів. Ми маємо дякувати тим, хто саме безпосередньо робив практично цю роботу. Так само як представники Мін’юсту, МЗС, я всім можу дякувати. Це наша спільна робота була. Так само, як Еміне Джапарова з Мінінформації, яка їздила першого разу і дуже сильно допомогла, тому що вона є представницею Криму. У неї чудова англійська, вона дуже гарно подала суть справи. І вже безпосередньо 15 грудня ми отримали цю звістку. Це є основою насправді. Було б гірше, якби ми зараз подавали апеляцію і сподівалися на те, що можуть врахувати. Насправді тут фундаментально, нарешті, чи не вперше, міжнародний суд так чітко визначив, що всі предмети, оцінка яких є надзвичайно величезні гроші, і це буде відповідь на те, що оцінюється вона там в ...надцять мільйонів євро. А нам виставили ціну, яку держава має сплатити – 111 тисяч євро, я думаю, що це зовсім неспіврозмірні речі. І держава Україна, там також є варіант, за словами Світлани, може в різний спосіб компенсувати ці речі. Там є варіант, коли це ще має бути й не наша сторона. Але ми на цьому не наполягаємо, бо я думаю, що 111 тисяч євро компенсаційних держава за цю колекцію здатна заплатити. Я вже розмовляв, і тут немає жодних навіть сумнівів у цьому. Питання зараз у тому, наскільки затягнеться момент того, коли ми зможемо представити цю колекцію до уваги глядачів, в історичному музеї. А так відбудеться відразу, як тільки приїде ця колекція. Дійсно залежатиме від того, чи прийме зараз до уваги суд апеляцію Росії, я проговорився, російської сторони.

Ну це не секрет.

– Це не секрет, що там був великий тиск. Ще до того, як наша делегація їхала туди, я скликав ЗМІ, я просив солідарності, просив підтримки своїх кореспондентів, хто має можливість. Частково ми мали змогу, вже там доходило, знаєте, як же в нас погодження йде, як ці всі кошти. Ми залучали тих, хто вже не працює в історичному музеї – пані Строкова, Чуєва, інші фахівці-музейники, яких ми практично за свій кошт відправляли. Бо ми розуміли, наскільки це важливо. І те, як зараз поведеться суд, чи прийме до уваги цю апеляцію, якщо не прийме, то тут буквально може бути три місяці на завершення всіх процесів, на збір всього і транспортацію сюди. Якщо приймуть і буде час для апеляції – це три місяці плюс ще якісь моменти. Тобто це може затягнутися практично на рік, але я думаю, що точку неповернення ми вже пройшли. Там були принципові основоположні речі. Кримський музей був визнаний і взятий до світової організації ЮНЕСКО від української держави. Всі речі є фондом світової спадщини української держави. І це є головний момент, який... Ми ж не кажемо, що ми це забираємо, це в зв’язку із законом, який ми разом з моїми колегами в 2014 році подали, у зв’язку з окупацією або анексією Криму, або окупацією тих територій, які зараз непідконтрольні, ті речі, які є поза тими музеями, на тимчасове зберігання повинні бути збережені саме на території України.

Значно швидше процес відбувся ще одного повернення, цього разу вже фактичного – Україна повернула Вероні вкрадені 17 полотен. Ці полотна були вкрадені в кінці 2015 року, випадково виявлені при спробі передачі на території Придністров’я. Ну і зрештою, знову ж таки, наприкінці року урочисто передані назад музею. Це дає додатковий якийсь імпульс культурний українсько-італійським стосункам?

– Не тільки культурний, а загальнополітичний у стосунках України та Італії. І це ми відчули, запевнення від міністра культури, з яким ми проводили зустріч, який приймав від Президента України ці картини. І він запевнив, що це такий дуже важливий жест. Покращення наших стосунків у тому, що Італія теж по різних провінціях по-різному себе поводить. І це один із аргументів, конкретних фактів, що Україна дотримується всіх конвенцій. І ми би просили натомість так само, щоб чинили відносно нас.

ТЕ, ЩО Є ВСЕРЕДИНІ В ТЕАТРІ НА ПОДОЛІ – 100% БУДЕ НАЙКРАЩИЙ ТЕАТР УКРАЇНИ. МАЮ НА УВАЗІ ЗА ОСНАЩЕННЯМ, ТЕХНІЧНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ, МОЖЛИВОСТЯМИ, ВИСОТОЮ

Я тут одразу до зовсім локального культурного, так би мовити, скандалу, якщо можна так – з глобального до локального. Одним із таких можна назвати реставрацію театру на Подолі. Навіть було дивно спостерігати ту хвилю, турбулентність, яка відбувалася у соцмережах, у ЗМІ. Отже, з одного боку, театр, який роками чекав реставрації, трупа, яка була фактично без свого театру. З іншого боку, знайшовся інвестор, і він отак бачить реставрацію. З третього боку, громадськість зовсім не так її бачить. Як ви оцінюєте всю цю історію і громадську реакцію на неї?

– Безперечно, чимало людей саме в частині Андріївського узвозу сприйняли це так, з одного боку, чи насторожливо, чи їх це, навпаки, обурило...

Обурення було, глобальне.

– Обурення серйозне було. З другого боку, дійсно цей аспект, я просто знаю зсередини його, коли театральна спільнота чекала нарешті. Це, до речі, перший прецедент за всю незалежність України, коли театр відбудовують. Це перший раз за всі 25 років. І не подякувати інвесторові не можна. Або ж зробити, скинути все на інвестора так, щоб уже потім ніхто не зміг попросити: допоможіть тому чи іншому закладові культури. Тому потрібно теж якесь таке розумне рішення, коли архітектори, можливо, можуть щось допрацювати в частині зовнішнього оздоблення, верху особливо цього проекту, можна так сказати, архітектурного. З другого боку, я чув, що вони доводили, що це... Я згадував про Гданськ, там театр шекспірівський, який побудований абсолютно з чорної цегли. На перший погляд, виглядає дуже дивним, але кращого театру я ще в житті не бачив. Мається на увазі за функціоналом – з відкриттям даху, багатофункціональний, який може працювати по всій осі, опускатися вниз і підійматися, моделюватися, розсадка людей, освітлення, звук і все інше. Це те, що зараз закладається саме в цьому театрі на Подолі. Те, що є всередині, це буде один із найкращих – 100% буде найкращий театр України. Я маю на увазі – за оснащенням, за технічним забезпеченням, за можливостями, за висотою. Бо цей купол дав можливість цього простору, тобто зняті зайві перегородки. Це говорять фахівці, режисери, які вже бачать, як можна застосувати цей зал. Тому вони, я знаю, висловилися – не чіпайте. Ну це правда, але я розумію розголос і протест багатьох людей саме в частині того, що, все ж таки, треба було зважити, якби цей театр був не на Андріївському узвозі, то йому просто ціни не було б, навіть в тому вигляді, який він зараз є.

Але він частина архітектурного ансамблю, саме до цього і були найбільші претензії.

– Там обговорюють зараз архітектори, це не моя компетенція, це взагалі питання міста. Є архітектурна рада, яка зараз збирається, яка думає, яким чином так зробити, щоб не руйнувати те, чого так чекали вже – це 25 років Незалежності – а його ще раніше чекали. Те, що 30 років чекала театральна спільнота, так? З іншого боку, щоб його привести в гармонію до, скажімо, простішою мовою, в гармонію до того, що є навколо Андріївського узвозу.ЗАБЕРУТЬ. НАСПРАВДІ ДЕРЖАВА, УРЯД УКРАЇНИ ЗРОБИВ ВСЕ, ЩОБ ЩЕ З СЕРПНЯ ЦІ РОЗМОВИ БУЛИ НЕДОРЕЧНИМИ

До Євробачення переходимо. Тут питання насправді такі, абсолютно точкові: Міжнародний виставковий центр – це вже остаточне місце проведення. Наскільки я розумію, то воно визначене, як таке, що може прийняти від 12 до 14 тисяч людей. Саме стільки очікується глядачів. Щодо концепції. Безумовно, в кожному конкурсі кожна країна максимально вкладає обличчя країни в цей конкурс. Чи є вже зараз розуміння, як буде виглядати картинка, зовнішній вигляд, імідж саме українського Євробачення? І наскільки все гладко відбувається, без ексцесів?

– Гладко у нас нічого не відбувається, так воно вже якось через "терни до зірок", у принципі. Але разом з тим, я хочу запевнити усіх, користуючись можливістю, тому що теж навколо цього є багато інсинуацій – що все пропало, що все перенесуть, все заберуть. Насправді держава, уряд України зробив все, щоб ще з серпня ці розмови були недоречними. Передусім це проплата, внесок української держави, гарантованих 15 мільйонів євро Європейській мовній спілці. Це одразу знімає всі питання до того, що ніхто нікуди не переносити має. Є інші складнощі, це тендерування, це закупівлі, це оплата топ-менеджменту Євробачення, де багато фахівців буде іноземних. Природньо, що у них зовсім інші гонорари, на це все дозвільні речі, але уряд, і держава, і Верховна Рада, яка прийняла, до речі, спрощене тендерування, буквально три тижні тому, розуміє, наскільки важливий зараз аспект представлення України. Це іміджевий захід, попри те, що він є комерційним, він є дуже важливим для нас зараз. Тому всі рішення, які потрібні від держави, були прийняті без застережень. Друга ситуація, що дійсно ми повинні наповнити його ідеєю і зовнішніми: брендбук і все інше. Є план заходів, конкурси, залучення тих чи інших компаній. Він відкритий як для України, так і для закордону. Тобто я зараз не уповноважений, оскільки повну відповідальність за це несе Національна телекомпанія України. Поки вона ще не Суспільне телебачення, так? Є виконавчі продюсери, є зараз новопризначений заступник голови Національної телекомпанії України – Павло Грицак, який курує саме питання Євробачення. І я не можу завчасно, оскільки зараз іде якраз приблизно тиждень, через тиждень буде рішення по остаточному переможцю брендбуку. Єдине, що маємо привідкрити трішки, – одна з ідей, яка мені зокрема сподобалася і певній креативній групі, яка залучалася. Тобто в нас є політичний оргкомітет, в нас є творча група, яку я провожу як заступник голови оргкомітету мало не що два-три дні, щоб якось звести все і допомогти з координацією. І коли обговорювалася одна з візуалізацій того, як би ми, з одного боку, були відкриті, і по-європейському все це виглядало, з другого боку, щоб була закладена якась та зернина української ідентичності. І от одна з ідей була однієї компанії – це намисто. Намисто, яке може асоціювати кожний коралик кожної області України. Або ж коралик орнаментури кожної країни, яка приїздить, яку зшиває ця нитка нашої єдності, нашої поваги одне до одного, толерантності і розуміння одне до одного. Мені здається, що це гарне співпадіння, тому що це можна обігрувати, воно є автентичне, воно є вже в графіці сучасній дуже цікаво пророблено вже зовсім... З одного боку, ти здогадуєшся, що це, з другого боку, це космічне щось. Тому, я думаю, що це близький претендент…

Ось такий невеличкий спойлер?

– Невеличкий спойлер, так.

В МЕНЕ БУВ ЗАКЛИК ДО СПІЛОК – ЯКЩО ДІЙСНО ВОНИ ХОЧУТЬ ОТРИМАТИ ФІНАНСУВАННЯ, БУДЬ ЛАСКА, ДАВАЙТЕ РАЗОМ, СПІЛЬНО ЗРОБИМО РЕБРЕНДІНГ АБО ВИЗНАЧИМО, АРГУМЕНТУЄМО ТЕ, ДЛЯ ЧОГО ВОНИ ПОТРІБНІ

Безумовно, реперною точкою є бюджет. Бюджет, в якому культура за залишковим принципом, ми до цього вже звикли. Як цього року: чи так само? І ви кажете, що вас там "до стінки буквально притисли" – це дослівна цитата. Зокрема в питанні фінансування спілок. Якщо говорити конкретно про це, то спілки – є в цьому щось радянське. В даному разі спілка, мається на увазі, кінематографістів або театральних діячів. З іншого боку, ви кажете, що є в них певна необхідність. Аргументуйте, і чим зрештою завершилася справа, тобто як виглядатиме культура в бюджеті-2017?

– Щоб стисло відразу сказати. Попри багато дискусій, все ж таки, було розуміння того, що ми не можемо залишати культуру за залишковим принципом. І треба віддати належне – майже мільярд збільшене фінансування на наступний рік. Зокрема дуже важлива стаття, яка має суттєві покращення – це кінематограф, бо він справді є дуже важливим, і в нас передбачається на наступний рік близько 500 мільйонів. Це значно більше, ніж у попередні роки. І більше того, якщо вже з доопрацюванням увійде в силу закон "Про кіно", ми зможемо ще й до певної міри зініціювати, або зімпульсувати те саме серіальне кіно українське – українською мовою, українських тем, тому що це дуже важливо. Повний метр, тобто кіно, яке ми бачимо в кінотеатрах, це довготривала така річ, вона затратна, вона останнім часом з’являється. Хтось може говорити, що не так досконало. Але останнім часом насправді всі відзначають, що з’являються українські фільми, вже навіть мультики. І на наступний рік виграли чимало проектів, які будуть, думаю, дуже успішні для широкого глядача. Це дуже важливо, тому що на міжнародній арені, на фестивальному житті ми завжди мали успіхи насправді. Але це було несистемно, поодиноко, і тому це дуже важливий аспект. Друга історія, ми запускаємо повноцінний інститут книги, і мною згаданий Франкфуртський ярмарок – ми будемо продовжувати в цьому руслі роботу. Ми також домоглися системного фінансування наперед, і це, я думаю, по-державному. Тобто ми вперше заплатили наперед, щоб потім не шукати гроші значно більші, або комусь стояти на колінах перед бізнесменами, щоби представити сучасне українське мистецтво на Венеційському бієнале. Ми сплатили за павільйон, ми обрали на відкритому конкурсі, саме держава, саме Мінкультури обрали куратора, комісара, ми вже маємо підтримку американської сторони. І ми взагалі за попередніми презентаціями маємо велику амбіцію для того, щоб думати про перемогу на Венеційському бієнале. Такі мої великі мрії, тому що сучасне мистецтво останнім часом в Україні розвивається дуже гарно. Це визначає, до речі, польська сторона. Коли я був у Польщі, вони кажуть, що саме сучасне мистецтво у всіх його виявах, перформенсах, образотворчому мистецтві, архітектурі, справді є дуже цікавою в інсталяціях, воно справді є дуже потужним і цікавим для європейського глядача. Більше того, нам вдалося вже насамкінець переконати, що дві наукові установи, в яких налічувалося – в одній щось 80 з чимось чоловік, ще щось. Ми в жодній мірі не будемо розформовувати наукові відділи, але цих науковців є приблизно 19. Натомість ми хотіли би на базі цих установ, наприклад, центр Курбаса, і центр стратегічних досліджень зробити інституцію. Інституцію театру, наприклад, я зразу підходжу до вашого питання про спілки, наприклад, при спілці театральних діячів. Мені в комітеті з питань культури і духовності кажуть "який зиск від спілок? От хто зараз там є?" І в мене був заклик до спілок – якщо дійсно вони хочуть отримати фінансування, будь ласка, давайте разом, спільно зробимо ребрендінг або визначимо, аргументуємо те, для чого вони потрібні. Насправді в самому слові "спілка" немає нічого поганого. Спілка – це спільнота одної ідеї, це спільнота одної справи, талановитих людей. І якщо це люди справді, які зараз є обличчям в театральному мистецтві, в кінематографі, в літературному житті, поетичному, то це тоді є оновлення життя. Тому я радий зараз сказати, що Спілка театральних діячів (яка оновилася і отримала нового голову, Богдана Струтинського), Спілка кінематографістів – це в жодному разі не значить, що хтось до них там був поганий, це була планова зміна, так співпало, – і зараз Спілку кінематографістів очолив Тарас Ткаченко, також молодий режисер. І ми хочемо зараз повністю оновити роботу, наповнити тим, що, наприклад, при Спілці кінематографістів була база даних для молодих акторів, щоб застосовувалося авторське право, коли знімаються всі, щоб потім можна було отримувати якісь кошти. Щоб Спілка театральних діячів зробила не навчальний заклад, а інституцію і стратегію театру. От якщо інститут книги я згадав, що ми зараз є по указу і рішенню Верховної Ради, і ми його запускаємо зараз повноцінно, яка буде займатися програмою читання, яка буде перекладами займатися, яка буде підтримкою дитячої книги, авторів займатися, презентацією української книжки за кордоном, авторським правом. То, наприклад, справді, відверто кажу, нехай не ображаються, але Спілка письменників мене дуже турбує, тому що мені хотілося би, щоб наші провідні, якими ми тішимося, хто зараз увійшов у топ-10, чи отримав найбільші премії – Жадан, Забужко, Андрухович, Курков, Любко Дереш, не знаю, ми можемо про багатьох говорити, але я нікого не бачив у Спілці письменників України. Мені хочеться покладатися зараз на їхні ідеї.

Може їм це нецікаво? Вони всі у творчості.

– Треба зробити так, щоб їм було цікаво. Тоді є сенс в цій Спілці. Молодь, яка мені каже, що "ми були трохи там, але тепер пішли звідти". Я буду говорити голові Спілки пану Сидоржевському, що ми повинні або щось робити або...Мене тоді не підтримають у тому фінансуванні, про яке ви говорили. Коли я аргументую, що "от подивіться – є те, є те, є те". Вони кажуть: "Євген, нема питань. Ми даємо ці кошти, ми погоджуємося, що це потрібно".

Поки що аргументів не вистачає?

– Поки що аргументів в частині дати шанс до цього ребрендингу, і в тій частині Спілки театральних діячів, Спілки кінематографістів у ребрендингу наукових установ, знайшло порозуміння. У принципі, нікому зараз не зменшили фінансування. Але по деяких треба переробляти весь концепт.

Я ПРОТИ ЦЕНЗУРИ НА МИСТЕЦТВО, ПАРТІЙНОГО ЗАБАРВЛЕННЯ І ВСЬОГО ІНШОГО. АЛЕ Я ЗА ЦЕНЗУРУ НА ПРОПАГАНДУ РОСІЙСЬКУ, НА ВПЛИВ СВІДОМИЙ, НА ЗАБИРАННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ У НАШИХ АРТИСТІВ

Про мовний простір із вами я ще хочу поговорити. І почати хочу з ось якого аспекту. З вашої ж ініціативи про те, що треба якимось чином регламентувати гастрольну діяльність. Якщо подивитися на те, що пропонується нині агенціями, які займаються концертами, виставами, різноманітними заходами культурними, то достатньо значна частина залишається, все ж таки, російських артистів. Нехай вони прямо не виступають проти територіальної цілісності, незалежності й суверенітету, але при цьому вони до нас їдуть, і їх достатньо багато. Дехто бачить у цьому загрозу, ну а дехто бачить загрозу саме в тому, що це взагалі якась хаотична історія. Немає такої якоїсь надбудови ідеологічної над усім. Мінкульт ініціює от якраз і регламентування цієї діяльності. Як це буде виглядати?

–  Справді, в частині створення українського культурного фонду ми б хотіли зачепити і гастрольну діяльність, бо вона поки що є поза межами державного впливу насправді. У частині фільмів і ліцензій, чи прокатних посвідчень, воно є регламентовано, є комісія при Держкіно. І воно, до певної міри, зараз, з одинокими там переборами чи наріканнями, але все ж таки регулює ситуацію. Ми маємо на кого спертися або в кого спитати. В частині гастрольної діяльності саме естради або попси, як ми говоримо, що тут соромитися, – це комерційна історія. І держава якби не має впливу на це. Більше того, багато закладів, які приймають ті чи інші гастролі цих виконавців, не є, в переважній більшості, в компетенції управління Мінкультури – це так, про всяк випадок. Я недавно подивувався – там Поярков підходив, каже: "Антін Мухарський сказав, що оці всі заклади, всі театри, які є по Україні, вони не є в регулюванні Мінкультури". Це все зараз є в кореляції області і міста. Нам тільки є декілька театрів, які мають Національний статус, щоб розуміли – філармонії, заклади культури, вони не є в управлінні Мінкультури. Люди не знають цю історію.

Я тут просто хочу уточнити. Не знають, але при цьому…

– Ми не маємо впливу. Насправді це є момент, коли ми не маємо впливу, ми не можемо нічого сказати.

Чи повинні мати ви вплив? Наскільки взагалі виправдана ота загроза, про яку кажуть, що мовляв, є "культурна експансія"?

– Якби в нас все було гаразд, і в нас не було обставин війни, і цієї справді експансії агресивної там чи ідеологічної, з боку РФ, то, у принципі, ніяких там моментів, які б десь говорили про цензуру на мистецтво я б собі не дозволив робити. Я проти цензури на мистецтво, партійного забарвлення і всього іншого. Але я за цензуру на пропаганду російську, на вплив свідомий, на забирання робочих місць у наших артистів. Тому коли зараз я зустрічався з головою Луганської обласної державної адміністрації, і з начальником управління, вони якраз говорили, що насправді потрібна була б ця регуляція. Тому коли я одного разу промовився і в нас була ідея створити гастрольну агенцію, бо при Держкіно ми можемо регулювати кінематограф чи телевізійний формат, нам потрібна гастрольна агенція, очевидно, яка і була б комісія адекватна, яка б не робила якусь там маніпуляцію, монополістом якимось була, а саме до певної міри регулювала ось цю агресивну пропагандистську діяльність тих чи інших митців, які приїздять на терени українців.

Це поки на рівні ідеї розробки чи є конкретні вже етапи реалізації?

– В частині документів прописуються, в частині рішення – треба дивитися по закону, це, очевидно, Верховна Рада повинна приймати.

МИ ХОЧЕМО ЗРОБИТИ ТАКИЙ ПРОЕКТ, ДЕ КОЖНОГО РОКУ БУДЕ МІНЯТИСЯ КУЛЬТУРНА СТОЛИЦЯ УКРАЇНИ

І ще одне питання стосується декомунізації в 2016 році. Тому що це перший рік, коли весь рік процес ішов. Ми пам’ятаємо, що влітку 2015-го закони були ухвалені, певний час потрібно було на адаптацію. І от 2016 рік – це рік повноцінного процесу декомунізації. Як ви його оцінюєте з точки зору ідеологічної, з точки зору адміністративної і з точки зору побутової?

– Нам так понад 70 років ідоли Радянського Союзу зробили поганого і руйнівного для України, що це рано чи пізно мало б бути. Це дуже рішучий крок держави насправді, хоча в багатьох регіонах України він мав великий супротив, бо так складалося. Це не тому що там люди не такі чи ще щось. Десь зачепив більший вплив оцього зомбування цими персонами, десь менше, і тому так складається. У нас уже не залишилося товаріща Лєніна, у нас уже багатьох інших не залишилося назв, і попри весь такий, можливо, сентимент когось, хто ще звик до цього, молодь сприймає це нормально. Інша справа, що десь на побутовому рівні, як сказано, то було багато переборів. Особливо мене хвилювала ситуація, коли якісь пам’ятники, чи якісь твори доби Радянського Союзу не просто переносилися, а його можна дійсно зараз, йде мова про ВДНГ, створити музей, можна по-різному назвати "тоталітарного режиму" чи "соцарту", чи по-різному там, хай фахівці придумують. Але багато робіт мозаїчних, багато пам’ятників, які можна просто дійсно зняти і перенести, і перевезти. Так, думаю, буде зі Щорсом рано чи пізно. Я проти такої відповіді руйнування. І до мене багато зверталося митців, які казали: "Ну не можна ж так розбивати". Я дійсно робив певну реакцію, де ми встигали, там ми рятували цю ситуацію. Де не встигали, мені дуже шкода. Наприклад, їдеш на Львівщину, я не пригадую, є такий пам’ятник, він дуже складний технічно: там вершник, кінь з вершниками, от він так нависає майже над дорогою. І це цікава робота, яку можна було перенести кудись, вона технічно складна. Її просто на метал розібрали, порозбивали. Ну це не вірно, так теж не можна.

Ліс рублять і…

– Так. Тому цей процес хоч і складний, але він, все ж таки, пішов. І коли зараз, наприклад, з боями назвали замість Кіровограда, (Кіров – людина, через яку пролилося дуже багато крові, хай історики доводять), але назвали Кропивницький. Як це обіграти? Перша назва саме приурочена до митця, до театрального митця. Тому зараз я, як кажуть, не те що підставив плече, дякуючи, знову ж таки, до бюджету хочу повернутися. У бюджетному рядку є окремою графою здійснення великого всеукраїнського театрального культурного форуму в місті Кропивницький, який зараз за ініціативою багатьох фахівців може бути обрано як культурна столиця. Ми хочемо зробити такий проект, де кожного року буде мінятися культурна столиця України саме. І чому б нам не зробити саме на честь того, що вперше там за останні часи історії України назвали культурним діячем назву міста, зробити там великий з’їзд, великий театральний фестиваль, великий культурно-мистецький фестиваль саме в Кропивницькому. На це є кошти, ми будемо це робити.

Яна Конотоп, "5 канал"

Читайте також: Вирвані з контексту слова: Нищук прокоментував свою заяву про "генетику" Донбасу

Попередній матеріал
"Горянин, що до нестями любив Україну": невідомі факти про культового класика кіно Параджанова
Наступний матеріал
У Великій Британії на аукціоні за $232 тис. продали шубу бортпровідниці "Титаніка"

У Мінкультури хочуть надати Тіні Кароль звання народної артистки

Ні житла, ні автомобіля: міністр культури Нищук подав електронну декларацію

Нищук розповів, скільки Київ витратить на Євробачення-2017

Росія чекала на заборону "хресної ходи" УПЦ МП – Нищук